Протягом 2017 р. корпорація «Індустріальний союз Донбасу» втратила контроль над двома з чотирьох профільних активів - Алчевським і Дніпровським металургійними комбінатами. Обидва вбудовано в нові виробничі контексти.
На початку весни в.о. глави т.зв. Луганської Народної Республіки (ЛНР) Леонід Пасічник повідомив, що не пізніше кінця травня на Алчевському металургійному комбінаті (АМК) знову запустять сталепрокатне виробництво. «Поки що введення в експлуатацію більшої частини потужностей підприємства неможливе, передусім через те, що воно не забезпечено необхідним обсягом електроенергії. Однак, оскільки нещодавно розпочато роботи з відновлення лінії електропередачі в районі т. зв. «нейтральної території», яку пошкоджено під час бойових дій, відновлення сталепрокатного виробництва відбудеться відразу після їхнього завершення», – пояснив Пасічник.
Нагадаємо, до весни 2017 р. корпорація «ІСД» мала сталеливарні потужності обсягом виробництва до 10 млн тонн сталі на рік і входила до 40 найбільших металургійних компаній світу. Вона об’єднувала декілька активів, найважливішими з яких були українські Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського (ДМК), Алчевський металургійний комбінат (АМК) і Алчевськкокс (АЛКЗ), польські меткомбінат ISD Huta Czestochowa та суднобудівний завод Stocznia Gdanska, а також угорський меткомбінат Dunaferr.
Переваги та вразливі місця ІСД визначалися тим, що вона насамперед робила ставку на модернізацію виробництва. У 2005-2011 рр. на всіх сталеливарних підприємствах, що входили до її складу, реалізовано програми переоснащення та розширення виробничих потужностей, розроблені з ошляду на останні технологічні та технічні досягнення в металургійній промисловості. Як наслідок, вона стала лідером у сфері модернізації сталеливарного виробництва не тільки в Україні, а й у Європі.
Для цього ІСД позичив $2,7 млрд. Поряд з цим, як через особливості процесу приватизації в Україні, так і через те, що це не було пріоритетом, корпорація не досягла успіху у створенні власної сировинної бази. Унаслідок цього вже на початку глобальної кризи наприкінці 2008 р. – на початку 2009 р. у неї виникли проблеми як з обслуговуванням своїх боргів, так і з оборотними коштами для закупівель сировини.
З цієї причини наприкінці 2009 р. – на початку 2010 р. власники ІСД були змушені продати частку в статутному фонді корпорації в розмірі 50% + 2 акції консорціуму російських інвесторів, пов’язаному із Зовнішекономбанком. Отже, ЗЕБ став опосередкованим власником відповідних часток в оптимально переоснащених, проте обтяжених колосальними боргами і не забезпечених власною сировиною АМК та ДМК.
До літа 2014 р. АМК й АЛКЗ опинилися на території т.зв. ЛНР і були по суті відрізані від технологічно пов’язаних з ними підприємств, розташованих в Україні. Унаслідок цього у 2015 р. господарська діяльність і АМК, і ДМК стала неймовірно збитковою. Так, за підсумками року чистий збиток обох підприємств становив 24,8 млрд грн, або приблизно $1 млрд. У 2016 р. фінансовий результат їхньої діяльності також був хоч і не таким вражаючим, утім, все-таки негативним.
13 лютого 2017 р. через блокаду залізничного сполучення з контрольованою Україною територією та, відповідно, зрив постачання залізорудної сировини (ЗРС) з гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК), що належать групі «Метінвест» і розташовані в Дніпровській області, АМК був змушений зупинити виплавку чавуну. А вже 16 лютого керівництво ІСД офіційно заявило про припинення будь-якої виробничої діяльності на АМК – виплавки чавуну, сталі, випуску прокату, виробництва коксу та електроенергії. Також воно повідомило, що через зрив постачання коксу з Алчевська на межі зупинення опинився й ДМК.
Деякий час по тому, 7 березня, корпорація оприлюднила перші дані про власні виробничі та фінансові втрати. Так, лише в період з 13 лютого по 6 березня 2017 р. сукупні збитки АМК, ДМК й АЛКЗ досягли $55,7 млн.
Приблизно в цей же час керівництво ІСД висловило застереження щодо можливої експропріації владою т.зв. ЛНР гірничо-металургійних активів, що тоді ще їй належали. «Річ у тім, що наші підприємства в Алчевську – це надзвичайно складні індустріальні комплекси, що передбачає наявність налагоджених систем функціонування виробничої діяльності, а також стійких каналів збуту продукції на міжнародних ринках. Опинившись у руках суб’єктів, що не мають будь-якого визнаного правового статусу, вони не зможуть здійснювати більш-менш ефективну виробничу, торговельну та фінансову діяльність», – констатували в прес-службі ІСД.
«Зокрема, АМК та ДМК пов’язані відносинами виробничої кооперації з європейськими підприємствами корпорації – ISD-Dunaferr та ISD-Huta Czestochowa, куди вони постачають напівфабрикати – сляби – для подальшого перероблення. І будь-які порушення в роботі АМК та ДМК, безсумнівно, завдадуть шкоди як роботі ISD-Dunaferr та ISD-Huta Czestochowa, так і їхніх потенційних клієнтів», – додав виконавчий директор ІСД Максим Завгородній.
Інтеграція АМК
Хай там як, але 1 березня 2017 р. влада т.зв. ДЛНР ухвалила рішення про переведення всіх підприємств, що перебувають на контрольованій ними території, під так зване зовнішнє управління. Унаслідок цього майже всі відповідні підприємства, що раніше входили до цілісного українського ГМК, стали філіями однієї керівної компанії – південноосетинського ЗАТ «Зовнішторгсервіс». Однак тоді ні АМК, ні АЛКЗ, ні «Екоенергія», що утворюють єдиний виробничий комплекс, до них не ввійшли.
Проте наприкінці листопада 2017 р. тодішній глава т.зв. ЛНР Ігор Плотницький заявив, що республіканська влада та місцеві фахівці вже три місяці ведуть роботу з підготовки до відновлення виробничої діяльності на АМК.
Приблизно тоді ж, тобто лише 29 листопада 2017 р., генеральний директор ІСД Олег Мкртчан офіційно заявив про наявність реальної загрози втрати контролю над алчевськими активами, що все ще належали корпорації.
І тільки 5 грудня в.о. міністра закордонних справ т.зв. ЛНР Владислав Дейнего по суті підтвердив перехід АМК, АКХЗ та «Екоенергії» під управління республіканської влади. «Формально АМК залишається суб’єктом української юрисдикції й отримує реєстрацію в ЛНР як іноземний актив, що продовжує господарську діяльність. І хоча це певним чином суперечить законодавству України, ми змушені на це піти», – пояснив він. Водночас Дейнего дав зрозуміти, що, зрештою, введення в експлуатацію АМК залежить від фактичних власників підприємства.
Зрештою, 18 грудня 2017 р. на АМК запустили доменну піч №5 – найменшу з усіх домен підприємства. За даними неофіційних джерел, на той момент технічний стан агрегату був не цілком задовільним. Ті самі джерела висловлювали неабиякий скепсис щодо можливості відновлення роботи решти ланок технологічного ланцюжка – аглофабрики, машини безперервного лиття заготовки, коксохімзаводу тощо.
Тим часом, по суті, питання про те, з якої причини алчевські активи ІСД не було експропрійовано одночасно з рештою компаній та підприємств, що перебувають на території т.зв. ДЛНР; залишилися вони під українською юрисдикцією чи все-таки перейшли під управління «Зовнішторгсервісу»; і хто зараз є їх кінцевим власником, залишаються відкритими.
Однак сам факт їхньої наявності, а також поступового відновлення виробництв на АМК, дозволяє припустити, що, хоча ІСД як один із вихідних їхніх власників формально і втратив над ними контроль, консорціум інвесторів, пов’язаний із Зовнішекономбанком, як другий і основний їхній власник, аж ніяк не втратив до них інтересу.
Інтеграція ДМК
Паралельно з цим, як і застерігало керівництво ІСД, у середині лютого 2017 р., півтора місяці по тому – 30 березня, воно все-таки було змушене розпочати так звану «гарячу» консервацію обладнання на Дніпровському МК через гострий брак оборотних коштів і майже повну відсутність основних видів металургійної сировини. «Навіть у разі простою підприємства витрати на його утримання становитимуть приблизно $7 млн на місяць, і, якщо воно не вироблятиме продукцію тривалий час, це закінчиться колапсом», – констатував генеральний директор ДМК В’ячеслав Мосьпан.
Імовірно, саме для того, щоб цього уникнути, керівництво корпорації «ІСД» було змушене дати згоду на фактичну інтеграцію ДМК в холдинг «Метінвест». Так, на початку травня 2017 р. з неофіційних джерел стало відомо, що ДМК перейшов у режим їхнього спільного управління. Ті самі джерела припускали, що 11 травня – після того як сторони дійдуть остаточної угоди, – буде затверджено його формат, який буде закріплено відповідним рішенням наглядової ради ПАТ, а можливо, і загальних зборів його акціонерів. Проте ні тоді, ні досі жодних офіційних кроків щодо цього зроблено не було.
У період з кінця березня і майже до кінця липня 2017 р. ДМК все-таки простоював. Лише згодом стало відомо, що постачання сировини на ДМК почали здійснювати підприємства «Метінвесту», а основним споживачем готової продукції став Маріупольський металургійний комбінат (ММК) ім. Ілліча, що входить до його складу.
У кінцевому підсумку, у 2017 р., порівняно з 2016 р., ДМК скоротив обсяги випуску чавуну, сталі та прокату на 31-32%. Однак уже в січні 2018 р., порівняно із січнем 2017 р., комбінат істотно збільшив обсяги виробництва основних видів продукції: чавуну – на 95%, сталі – на 79%, прокату – на 73%.
Цілком очевидним є те, що ІСД та консорціум інвесторів, пов’язаних із Зовнішекономбанком, більшою чи меншою мірою втратили контроль над власними профільними активами в Україні та т.зв. ЛНР. Не менш очевидним є й те, що перспективи привабливішого з них, АМК, набагато туманніші та проблематичніші, ніж перспективи ДМК.
Автор: Олена Герасимова