В умовах повномасштабної війни роль будівельної галузі в Україні кардинально змінилася. Сьогодні це не лише про зведення об’єктів, а про стійкість тилу, відновлення критичної та енергетичної інфраструктури, здатність держави функціонувати попри удари й руйнування.
Саме тому “Економічні новини” говорять із тими, хто працює там, де найскладніше.
Наша співрозмовниця – успішна бізнес-леді, директор ТОВ «СОДІ КОМ» Світлана Рихальська має понад 25-річний досвід у будівельній галузі, пройшла усі щаблі професійного зростання від інженера до керівника, та знає галузь із середини.
Компанія яку вона очолює, працює на ринку з 2005 року. За цей період було реалізовано десятки проєктів у різних регіонах України, а з 2022 року зосередилася на відновленні енергетичної та критичної інфраструктури.
Сьогодні «СОДІ КОМ» працює там, де найскладніше: відновлює ТЕЦ, ГЕС, енергоблоки, ремонтує трубопроводи, котли, монтує тимчасові захисні споруди. Це не просто будівництво – це енергетична оборона країни. Завдяки роботі команди людям швидше повертають тепло й світло після атак.
Колектив підприємства налічує близько 400 фахівців – інженерів, проєктувальників, будівельників, керівників дільниць.
Світлана Рихальська – приклад сучасної жінки-лідера, яка приймає складні рішення, тримає команду і мислить не лише про сьогодення, а про країну на роки вперед.
Ви працюєте з критичною та енергетичною інфраструктурою в умовах війни. Яке управлінське рішення за останні роки було для Вас найскладнішим не технічно, а морально, і чому?
– Це було рішення продовжувати роботи на об’єктах критичної та енергетичної інфраструктури в періоди, коли безпекова ситуація в країні була вкрай важкою. Технічно ми були готові, але моральна складність полягала в іншому, а саме у відповідальності за людей.
Як керівник, я щодня зважувала два однаково важливі обов’язки. З одного боку як забезпечити безперервність роботи об’єктів, від яких залежать лікарні, водопостачання, енергопостачання громад. З іншого – принципово важливо не наражати працівників на невиправданий ризик.
Коли навколо руйнування, страх і втрати, ти маєш насамперед зібратися сама і сказати колективу: “Ми продовжуємо працювати. Ми команда”. Це не просто про роботу. Це про довіру і про людей, які дивляться на тебе як на точку опори.
Я відчула, зрозуміла, що керівник це не той, хто знає всі відповіді, а той, хто не боїться бути поруч у найтемніші моменти. Це рішення вимагало внутрішньої чесності – визнати страх, але не дозволити йому керувати. Я не просто залишилася, я стала сильнішою. І щодня пам’ятаю: управління – це не про владу, це про служіння.
«Будівництво – це відповідальність за життя».
Будівництво сьогодні – це постійний баланс між швидкістю, безпекою та якістю. Де, на Ваш погляд, проходить межа компромісів, які компанія не має права робити навіть під тиском строків і обставин?
– Компроміси в будівництві мають чітку межу, і це – безпека. Жодні строки й жоден тиск не можуть виправдати рішень, які ставлять під загрозу життя людей.
У «СОДІ КОМ» ми віримо: якість це не розкіш, а етика. Навіть у найскладніших умовах ми не дозволяємо собі знижувати планку, бо кожен об’єкт, це чиясь надія і віра в майбутнє.
Ми навчилися працювати швидко, але не поспішно. Кожен проєкт проходить внутрішню перевірку, чи відповідає він не лише технічним нормам, а й людським цінностям. Бо будівництво це не лише бетон і арматура, це відповідальність за життя.
Після 2022 року багато будівельних компаній були змушені повністю переглянути свої процеси. Який підхід у «СОДІ КОМ» виявився несподівано ефективним саме в кризових умовах?
– Найефективнішою практикою стало горизонтальне лідерство. Ми дали більше автономії командам, навчилися слухати не лише зверху вниз, а й знизу вгору. Це дозволило швидко адаптуватися, приймати рішення на місцях і бути гнучкими.
Коли кожен відчуває відповідальність, народжується справжня сила. Ми також впровадили принцип “відкритих дверей” – не лише фізично, а й ментально. Кожен співробітник має право на голос, ініціативу і навіть на помилку. Саме це створює культуру, де криза діє не як кінець, а як початок інновацій.
Ви працюєте з державними структурами, громадами та міжнародними партнерами. Яку ключову помилку у взаємодії бізнесу й держави Ви бачите сьогодні?
– Ключова помилка – формальний підхід до партнерства. Коли сторони сприймають одна одну не як союзників зі спільною метою, а як тимчасових контрагентів або опонентів.
У таких умовах держава намагається перестрахуватися через надмірні процедури, а бізнес прагне мінімізувати ризики, діючи строго в межах контракту без відповідальності за загальний результат. Це виправляється не деклараціями, а практикою спільної відповідальності. Дозволи, ліцензії, вимоги – все це має бути прозорим і зрозумілим, і працювати на спільний добробут.
Системний керівник, державник по духу має мислити не лише про об’єкт, а про наслідки. Ми не просто будуємо об’єкти чи інфраструктуру, ми формуємо імідж країни у своїй галузі, зокрема й на міжнародній арені. Тому, і я в цьому не сумніваюся, в повоєнній Україні мають скластися нові, прозорі та взаємовигідні стосунки держави та бізнесу, де всі разом працюють на суспільну користь.
Розвиток і процвітання замість конфліктів.
Коли ми говоримо про повоєнну відбудову України, що важливіше закласти вже зараз, ніж просто звести об’єкти?
– Для мене відбудова – це не про кількість зведених об’єктів, а про якість рішень. Потрібно закладати культуру відповідальності й довгострокового мислення.
Це означає планувати інфраструктуру з урахуванням безпеки, енергоефективності, можливості швидкого відновлення і адаптації до криз. І не менш важливий людський вимір – довіра між державою, бізнесом і громадами. Якщо об’єкти служать людям, а не звітам, з’являється відчуття спільної справи.
Тому вже зараз важливо закладати стандарти, які працюватимуть через 10, 20, 50 років. Довіра – це інституційний механізм. Коли правила створюються разом і виконуються стабільно, бізнес починає інвестувати, а держава отримує розвиток і процвітання замість конфліктів.
Як змінилося Ваше відчуття відповідальності за людей, коли Ви з інженерної ролі перейшли в позицію керівника?
– Це трансформація особистості. Ти більше не вирішуєш лише технічні задачі, ти береш відповідальність за долі людей.
Я переконана, що сила лідерства не має статі. Справжній авторитет народжується з професіоналізму, системності та здатності приймати рішення у найскладніших умовах. Моє відчуття відповідальності стало глибшим. Я відчуваю особливу місію – поєднувати силу й турботу, точність і людяність.
Життя навчило мене бачити не лише креслення, а й очі людей, які чекають на результат. Кожне рішення тепер має людське обличчя. Це не про статус. Це про служіння.
І на завершення. Що б Ви хотіли побажати Україні, колегам і партнерам у новому році?
– Я б хотіла побажати найпростішого і водночас найціннішого – справедливого і стабільного МИРУ, відчуття безпеки, яке дозволяє планувати не на тиждень, а на роки вперед.
Бажаю всім українцям віри в завтрашній день і сил відновлювати своє життя. Бізнесу – стабільних і зрозумілих правил, партнерства замість протистояння і довіри, без якої неможливі інвестиції та розвиток. А державі бажаю мудрих рішень і відповідальності за майбутнє країни, яке ми будуємо вже сьогодні.
Колегам по галузі хочу побажати не втрачати професійну гідність, тримати планку якості й пам’ятати, що наша робота – це не лише про об’єкти, а про людей, які житимуть поруч із ними.
За останні місяці всі ми дуже втомилися. Але водночас стали сильнішими. І якщо ми збережемо цю здатність працювати разом, чути одне одного і дивитися трохи далі за сьогоднішній день, у нас усе вийде.
Адже після війни на Україну чекає найбільший період відбудови. Це буде час нових технологій, інвестицій і швидкого розвитку. Ми маємо шанс відродити і побудувати країну на зовсім іншому рівні – енергонезалежну, сучасну, стійку та готову до будь-яких викликів.
І я в це щиро вірю.