Після ратифікації ВР України 14 липня Паризької Кліматичної Угоди з новою силою відновилася дискусія з приводу наслідків підписання даного документу для нашої країни. Тому вже 23 липня в приміщенні Комітетів ВРУ було організовано круглий стіл за участі представників влади, науковців та громадських діячів, присвячений обговоренню можливих наслідків від підписання нової кліматичної угоди для економіки України.
Говорили, балакали – сіли та й заплакали!
Даний захід засвідчив існування декількох суттєвих проблем в даному питанні. Перша і, напевно, головна проблема — відсутність ґрунтовного аналізу не тільки сутності та складових низьковуглецевої економіки, а й її відмінності від зеленої економіки (про яку йдеться в міжнародних угодах України), що не дає можливості в повній мірі зрозуміти масштаби змін і оцінити наслідки від участі України у глобальному русі з метою протидії зміні клімату.
Друга проблема стосується встановлення ціни на викиди парникових газів (carbon pricing). В цьому випадку необхідно зробити вибір між існуючими варіантами встановлення ціни на викиди — фактично, зробити вибір між фіскальними та ринковими інструментами.
Третя проблема — відсутність глибокого аналізу наслідків від використання того чи іншого інструменту встановлення ціни на карбон як на економіку в цілому, так і для окремих галузей.
Четверта проблема є наслідком існування попередніх трьох і пов’язана з нерозумінням масштабності суми коштів, необхідної для України задля скорочення викидів парникових газів і побудови зеленої економіки у відповідності до існуючих міжнародних угод. А саме головне, що лише зараз представники влади починають усвідомлювати — ні податки, ні допомога міжнародних фінансових інституцій не дасть можливості акумулювати необхідні ресурси.
Перелік проблем можна продовжувати далі але всі наступні є менш значущими у порівнянні з переліченими вище і в деяких випадках можуть бути вирішені лише після відповідних корекцій за згаданими вище напрямками.
Низьковуглецева чи зелена економіка?
Під час проведення самого заходу можна було чітко побачити різницю у розумінні наслідків від підписання Угоди для економіки між представниками наукових кіл, вітчизняними та іноземними експертами та представниками бізнесу. Зокрема, останні в результаті реалізації проектів, спрямованих на скорочення викидів парникових газів, змогли відчути всі аспекти та особливості не тільки боротьби зі зміною клімату, а й процесу формування умов для сталого розвитку та зеленої економіки, де гармонічно поєднуються низьковуглецева, ресурсно-ефективна економіка та елементи соціальної інтеграції (social inclusion).
Представники ж вітчизняної науки зосередили свою увагу на сутності низьковуглецевої економіки, намагаючись при цьому «вигадати велосипед» як в розумінні цієї концепції, так і її складових, що не дає можливості в повній мірі визначити кінцевий ефект від досягнення мети, визначеної не тільки в Угоді, а й в Угоді про Асоціацію з ЄС та Наказі Президента Україні № 5/2015 «Про стратегію сталого розвитку «Україна-2020».
Іншим важливим аспектом є той факт, що протягом тривалого часу робота над побудовою відповідної економетричної моделі велася лише однією науковою установою, а отримані в підсумку результати були піддані нищівній критиці з боку експертів. Для прикладу можна згадати подібну ситуацію, яка слалася в ЄС напередодні запровадження третьої фази функціонування Європейської системи торгівлі дозволами на викиди парникових газів (EU ETS). Європейська Комісія з метою визначення необхідних параметрів функціонування системи оголосила конкурс в рамках Horizon 2020, в результаті чого провідні наукові установи з різних країн розробили і подали результати моделювання, що дало можливість обрати найбільш прийнятну модель та параметри, за якими функціонуватимуть підприємства-емітенти парникових газів задля досягнення кліматичних цілей найбільш ефективним шляхом.
Класичне протистояння фіскальних та ринкових фінансових інструментів встановлення ціни на викиди парникових газів
Питання ефективного ціноутворення на викиди парникових газів є центральним, оскільки обсяги ресурсів, необхідних для розвитку світової економіки в межах 2 градусів Цельсію, є просто астрономічними (за підрахунками Світового економічного форуму, мова йде про понад $100 трлн., які необхідно витратити до 2030 року).
Вибір полягає у запровадженні або податку на викиди парникових газів (вуглецевий податок), або створенні системи торгівлі дозволами на викиди парникових газів (СТВ). Для України дане питання, з урахуванням існуючих обставин, не видається дискусійним, оскільки основні передумови для запровадження нового податку або підвищення ставок існуючого екологічного податку, відсутні. Перша і, напевно, найголовніша передумова – відсутність корупції, яка просто не дає можливості надати гарантії досягнення необхідного результату від провадження проектів по скороченню викидів парникових газів і збільшує витрати, пов’язані з акумуляцією і витрачанням зібраних коштів. Наступним важливим фактором є те, що в Україні рівень податкового навантаження на бізнес є одним з найвищих у світі (у відповідності до звіту світового економічного форуму наша країна за цим показником знаходиться на останніх позиціях) — запровадження нового податку або підвищення ставки вже існуючого буде означати лише негативні наслідки для підприємств і для економіки в цілому (погіршення фінансових результатів та зниження конкурентоспроможності у підсумку).
Згідно з підрахунками міжнародних експертів, Україні необхідно мінімум $200 млрд. для побудови зеленої економіки. Для порівняння, це сума, яка співставна з існуючим валовим боргом держави, який у співвідношенні із ВВП країни перевищує показник у 120% — один з найбільших показників в Європі. Зрозуміло, що виключно бюджетних ресурсів для досягнення поставленої мети не вистачить, а тому автоматично виникає необхідність у пошуку спільної мови з представниками фінансового ринку, де вже є домовленість про виділення близько $100 трлн. тільки для фінансування проектів, пов’язаних із скороченням викидів парникових газів, розбудови відновлюваних джерел енергії, підвищення рівня енергоефективності економіки.
Проте жоден банк не є благодійною установою і орієнтується, в першу чергу, на отримання прибутку, а не на вирішення екологічних чи соціальних питань в межах корпоративної соціальної відповідальності. Саме тому важливим кроком в даному питанні є побудова необхідного механізму та інфраструктури фінансового ринку, яка дозволить поєднати інтереси підприємств, держав, міст та представників фінансового ринку.
Добре, що в даному питанні на міжнародному рівні вже було розроблено механізм, який дозволяє вирішити дане питання. Мова йде про використання підприємствами концепції «triple bottom line» та принципів ESG (Environmental, Social, and Governance) в оцінці діяльності компаній та інвестиційних проектів. Саме використання цих двох підходів до ведення бізнесу та оцінки інвестиційних проектів дає можливість не тільки виявити існуючі та потенційні нефінансові ризики, а й налагодити діалог між основними учасниками ринкових відносин.
Важко досягти поставленої мети якщо не знаєш дороги, якою йдеш
Цікаво, що майже ніхто навіть не запитує у представників бізнесу про їх можливості та реальний фінансовий стан, оскільки запровадження різних інструментів встановлення ціни на викиди парникових газів задля забезпечення необхідних стимулів для їх скорочення. Тим паче ніхто навіть не намагається підрахувати обсяги ВВП, які потенційно доведеться у вигляді нового податку перерозподілити на користь держави та на скільки скоротиться ВВП в результаті таких заходів.
У відповідності до світової практики використання вуглецевого податку, його ставка коливається від 1 до 168 (Швеція) дол. за тону викидів парникових газів. При цьому, держави виймає з економіки від 1 до 2% ВВП, що в загальному підсумку дало можливість 15 країнам акумулювати близько $110 млрд. податкових платежів. Слід також зазначити, що поки такий податок функціонує в країнах з розвиненою економікою і в країнах Європи охоплює лише ті установки, які не підпадають під дію СТВ.
Для прикладу, можна розглянути ситуацію, яка склалася в компанії ДТЕК – найбільшій енергетичній компанії України. Так, вже протягом останніх двох років компанія декларує негативний фінансовий результат від своєї діяльності (у 2015 році компанія отримала чистий збиток у майже 40 млрд. грн.). Важливо, що за цей період компанія сплатила 0,5 млрд. грн. екологічного податку і у випадку підвищення ставки або запровадження вуглецевого податку на рівні хоча б $1 компанія буде змушена додатково сплатити близько 1,4 млрд. грн. до бюджету держави.
«Заграница нам поможет…»
Так вийшло, що більша частина вітчизняних так званих «експертів», які постійно полюють за грантовими коштами, по суті є «грантожерами» і просто вчасно змогла перекваліфікуватись у знавців економіки та фінансів зміни клімату. Ця частина публіки постійно думає не про призначення отриманих коштів, а про задоволення власних первинних потреб. Саме тому протягом вже багатьох років левова частка проектів та програм, які були профінансовані за рахунок західних фінансових ресурсів, закінчилися «порожніми» звітами, що ні на крок не наблизило Україну ні до зеленої економіки, ні до побудови необхідної інфраструктури, яка дасть можливість скористатися ресурсами міжнародного фінансового ринку.
Саме споживання грантової допомоги задля отримання наступних коштів просто консервувало існуючі проблеми і не давало можливості в повній мірі розібратися в економічних та фінансових наслідках активної боротьби зі зміною клімату. Окрім цього, таке відношення до допомоги Заходу стало причиною, через яку весь цей час увага влади зосереджувалась або на фіскальних інструментах, або ж на простому і дієвому як мантра вислові «заграница нам поможет».
Насправді ж, ніхто нікому допомагати не буде просто так, особливо якщо мова йде про фінансові ресурси в сотні мільярдів доларів.
Справа в тому, що навіть якщо піти вже протоптаною доріжкою звернутися до існуючих міжнародних та регіональних фінансових інституцій, то лише за умови перенаправлення всіх наявних ресурсів можна зібрати необхідну суму (найбільший кредитний портфель має Європейський інвестиційний банк — майже €70 млрд.). Але ж Україна не є єдиною країною, яка потребує цих коштів, лише частина з яких йде на питання боротьби зі зміною клімату.
Останнім часом почали активно згадувати про Зелений Кліматичний Фонд, який зазначений в Угоді і головним призначенням якого і є надання фінансових ресурсів для країн-підписантів Угоди. Проте і в цьому випадку ситуація не є настільки багатообіцяючою.
Так, за даними сайту Зеленого Кліматичного Фонду, на даний час акумулювано близько $10 млрд. Встановлений рівень щорічного накопичення коштів Зеленого Кліматичного Фонду до 2020 року складає $100 млрд. Акумулювання коштів Фонду здійснюється урядами країн з надходжень від впровадження вуглецевого податку або аукціонних продажів дозволів на викиди парникових газів.
Станом на червень 2016 року погодження виділення коштів на реалізацію програм в сфері енергозбереження, енергоефективності, впровадження відновлювальних джерел енергії та захисту клімату пройшли лише 9 проектів (лише один проект з них стосується приватного сектору). Реалізація проектів очікується в таких країнах — Сальвадор, Вірменія, Гамбія, Малі, В’єтнам, Таджикистан разом з Узбекистаном, Тувалу, Шрі-Ланка, Чилі. Загальний обсяг виділених коштів на всі проекти разом оцінюються в $257 млн.
В той же час, додатково передбачається з ймовірністю більше, ніж 50%, що ще принаймні 22 проекти отримають фінансування із загальним бюджетом близько 7 млрд. доларів США.
На нашу думку, перевага надаватиметься приватним проектам з сонячної генерації в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, Африці, Центральній та Південній Америці в діапазонах широт — від 45 градусів північної широти до 45 градусів південної широти (що співпадає з цілями новоствореної «Терават-ініціатива» (Terrawatt Initiative, TWI), яка передбачає спрямування $1 трлн. на встановлення об’єктів сонячної енергетики в період до 2030 року).
Іншим важливим фактом є те, що сам Зелений Кліматичний Фонд не фінансуватиме проекти на 100% і вимагатиме від реципієнтів фінансових ресурсів залучення коштів з фінансового ринку (зокрема, за рахунок використання можливостей кліматичних та зелених облігацій).
Є світло в кінці тунелю, але головне, щоб це не було світло потягу, який наближається
Навіть попри наявні проблеми, представники іноземних міністерств та профільних установ, які активно займаються питаннями боротьби зі зміною клімату, не полишать надії і з постійно зростаючою наполегливістю продовжують вливати кошти в створення необхідних в Україні умов для протидії зміні клімату. Добрим сигналом є той факт, що поступово влада починає задавати влучні питання, на кшталт: «А де ж гроші?»
І чим частіше це питання лунає, тим більше шансів з’являється отримати відповідь, оскільки в такому разі навіть елементарні підрахунки автоматично вкажуть на вже існуючі проблеми та допоможуть знайти джерела для необхідних ресурсів. А без останніх виконання зобов’язань у сфері боротьби зі зміною клімату в межах міжнародних договорів перетворюється на звичайну фікцію.
Олександр Сущенко, к.е.н., доцент, науковий співробітник, Європейський Університет Віардіна (Франкфурт, Одер, Німеччина), голова Centre for ESG Economics, заступник голови “ESG Bildung Verein“ (Берлін, Німеччина)
Олег Гичка, Експерт Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»
Олена Любящева, BDO Ukraine
Андрій Гонта, Консалтингова компанія BFSE, Centre for ESG Economics