Нещодавня Мюнхенська конференція з безпеки принесла Україні дуже прикру звістку: спорудження другої черги балтійського трубопроводу Північний потік стало реальністю майже на 100%. Це загрожує вкрай важкими наслідками не тільки для газотранспортної системи та доходів держави від транзиту, а й для всієї системи газопостачання країни.
Друга черга Північного потоку передбачає будівництво, до вже наявної першої черги, двох ниток газопроводу загальною потужністю 55 млрд кубометрів на рік від узбережжя Росії через Балтійське море до Німеччини. Траса другого трубопроводу пройде поряд із першою чергою.
Найбільше в цьому будівництві зацікавлена Німеччина. Нова труба дасть змогу отримувати паливо безпосередньо без участі країн-посередників – Чехії, Словаччини, Польщі та України. До того ж північний маршрут майже на 2000 км коротший від чинного, що дає змогу істотно здешевити постачання.
Крім того, у разі спорудження “Північного потоку 2” Німеччина перетвориться на найбільший енергетичний хаб, продаючи російський газ іншим країнам Європи, а це й доходи німецьких компаній, приплив інвестицій, робочі місця, податкові надходження. До того ж істотно зросте й політичний вплив Німеччини, який і без того важко назвати слабким.
Власне, питання вже можна вважати майже вирішеним. Німеччина наприкінці січня 2018 р. дозволила реалізацію проекту “Північний потік 2” в її територіальних водах. Будівництво газопроводу вартістю майже €10 млрд «Газпром» та його європейські партнери збираються розпочати вже в квітні 2018 р. Закінчення будівництва та пробні прокачування заплановано на 2019 р.
Звичайно, говорити про 100%-ву впевненість ще не можна, адже можуть виникнути різні обставини та форс-мажори. Однак якщо Німеччина щось вирішила в сучасній Європі, то, найімовірніше, так і буде. Тим більше що в будівництві зацікавлені й інші європейські важковаговики, про що далі.
Тому спроби України й інших країн, переважно зі Східної Європи, заблокувати потік, звертатися до розуму та вказувати на неоднозначні наслідки монополізації постачання російського газу Північним потоком результатів не дали та призвели до розколу в самій Європі.
Нагадаємо, ще в березні 2016 р. вісім країн Євросоюзу — Угорщина, Латвія, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія, Естонія та Литва — підписали звернення до Єврокомісії, висловивши протест проти будівництва газопроводу. Водночас його будівництво підтримують Німеччина, Франція, Австрія та Нідерланди.
Голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер заявив, що в ЄС немає одностайної згоди до переговорів з Росією щодо “Північного потоку 2”. Від себе зазначимо, що Москва цим уміло користується, увійшовши до свого роду московсько-берлінської змови та просуваючи свої інтереси.
Влада Німеччини підтримує будівництво труби, запевняючи в тому, що “Північний потік 2” не є загрозою для енергобезпеки. Про це, зокрема, після зустрічі 16 лютого з прем’єр-міністром Польщі Матеушем Моравецьким заявила канцлер Німеччини Ангела Меркель.
Вона повідомила, що дотримується в цьому питанні іншої думки, ніж польська влада, яка хоче, щоб Єврокомісія прописала ситуацію з російсько-німецьким газопроводом у Третьому енергопакеті ЄС, спрямованому на забезпечення рівної конкуренції та безпеки постачання на газовому ринку Євросоюзу.
Позицію Меркель зрозуміти можна. З одного боку, на неї тиснуть німецькі корпорації й обивателі, що зазнають втрат від антиросійських санкцій і сподіваються на «гешефт» від Північного потоку.
З іншого боку, Меркель змушена будувати коаліцію із соціал-демократами, за якими стоять зацікавлені в співпраці з багатою ресурсами Росією великі німецькі корпорації. Соціал-демократи на чолі з Мартіном Шульцем однозначно за зближення з Росією, за здійснення великих проектів з Москвою, навіть як мінімум за часткове зняття санкцій проти Москви.
Дискусія щодо майбутнього проекту та ролі України в доставці російського газу до Європи відбулася на конференції з безпеки в Мюнхені.
Спроби президента Петра Порошенка привернути увагу до проблеми не мали особливого успіху в тих, хто в Європі реально ухвалює рішення, а це передусім Берлін. Порошенко наголошував на тому, що “Північний потік 2” будується не заради економічних інтересів, а з метою російської політичної та енерго-політичної експансії Росії. За даними ЗМІ, під час виступу Порошенка зал був майже порожнім.
На стороні України, тобто проти “Північного потоку” виступають США. Спецпредставник Державного департаменту з питань України Курт Волкер підтримав позицію України, назвавши проект “Північний потік 2” виключно політичним, а не комерційним.
Щоправда, Штати діють більше з огляду на свої інтереси, а не прагнення до справедливості. Вони мають амбітні плани щодо постачання до Європи свого зрідженого газу. Хоча американські пропозиції щодо постачання скрапленого газу до Європи важко назвати дешевими та навіть реальними настільки, щоб перекрити російські поставки, що забезпечують близько третини потреби Європи в паливі.
У будь-якому разі США не хочуть, щоб Європа вкладалася в створення нової газопровідної інфраструктури, бо це може поставити хрест на їхніх планах щодо масштабного енергетичного експорту до ЄС. Тому Штати чинять дипломатичний тиск на тих, хто залучений до проекту “Північний потік 2”, насамперед на Росію та Німеччину.
14 червня 2017 р. сенат США схвалив поправку щодо розширення санкцій проти Росії. У документі йдеться, що США «і далі протидіятимуть будівництву газопроводу “Північний потік 2”, беручи до уваги його згубний вплив на енергобезпеку Євросоюзу та розвиток ринку газу в Центральній і Східній Європі та на реформи енергетики в Україні».
У відповідь у Росії неодноразово заявляли, що проект “Північний потік 2” є суто економічним, а теза про збитки енергобезпеки Європи не витримує критики, оскільки, навпаки, диверсифікація маршрутів транспортування газу дасть змогу зменшити транзитні ризики та підвищить надійність газопостачання його споживачів.
В умовах американського тиску та наявності противників прокладання “Північного потоку 2” Німеччина намагається знайти компроміс між противниками та прихильниками газопроводу. Під час конференції в Мюнхені голова МЗС Німеччини Зігмар Габріель назвав умовою реалізації проекту газопроводу “Північний потік 2” збереження транзиту газу з Росії в Європу через Україну.
«У нас є одна умова, я вважаю, що вона може бути реалізована, щодо збереження транзиту газу через Україну. Без збереження транзиту газу буде дуже складно реалізувати “Північний потік 2», – заявив голова німецького МЗС у Мюнхені, додавши, що, на його думку, «російська сторона це розуміє».
Щоправда, про відмову від української ГТС не говорять і в Москві. Навіть після запуску “Північного потоку 2” суто технічно закрити прокачування газу через Україну не вдасться. Питання лише в тому, що обсяги прокачування можуть знизитися до критично малих значень, перетворивши транзит на збиткову операцію. Крім того, система газопостачання країни може опинитися паралізованою.
На думку енергетичного експерта Юрія Корольчука, після спорудження двох газопроводів, тобто “Північного потоку 2” та Турецького потоку, РФ потрібно вийти на проектні потужності протягом 5-10 років, тож у кращому разі до 2029 р. транзит через Україну проходитиме. Можливо, обсяги становитимуть 30-50 млрд кубометрів на рік.
Проте після виходу «потоків» на проектну потужність транзит через нашу територію сильно скоротиться, вважає Корольчук. А в разі загострення політичних відносин між Києвом і Москвою транзит до Європи через Україну може бути або істотно обмежено, або зовсім припинено.
До того ж дія контракту на транзит газу з Росії через Україну закінчується через рік, однак досі незрозуміло, що буде далі, а влада та керівництво «Нафтогазу» не подають жодних сигналів у цьому питанні.
Збитки від втрати транзиту можуть бути вельми болісними для економіки країни. За оцінками посла США в Україні Марі Йованович, вони становитимуть $2,7 млрд на рік, або близько 3% ВВП України. У «Нафтогазі» збитки оцінюють у $2 млрд.
«Ми зробили велику помилку, розраховуючи на допомогу ЄС у конфлікті з «Газпромом». Європа розуміє, що американський скраплений газ не може бути альтернативою російському газу, тому вони розраховують на компроміс із Росією… Водночас «Газпром» заявляв, що вони готові проводити переговори. Вони не говорять, що ось ми припинимо транзит через Україну і все. Але час іде, і вони бачать, що нічого не змінюється в енергетиці, щодо «Нафтогазу» до газового транзиту. Коболєв не виходить на переговори, і до 2019 р. ми можемо опинитися без контракту на транзит. У «Газпрому» буде альтернатива – Північний і Турецький потоки. А ми можемо опинитися без транзиту», – вважає Юрій Корольчук.
Апокаліптичніші сценарії малює енергетичний експерт Валентин Землянський. Він нагадує, що українська ГТС у сучасному стані здатна прокачувати на рік до 140 млрд кубів палива. (Від себе додамо, доводилося чути, що ГТС здатна забезпечити транзит і для 160 млрд кубів). Наразі труба перекачує приблизно 80 млрд кубометрів транзитного газу, тобто система вже істотно недовантажена.
На думку Землянського, у разі виведення на проектну потужність Північного та Турецького потоків, Україні залишиться транзит обсягом 15-20 млрд кубометрів на рік, що приноситиме близько $500 млн. Землянський стверджує, що в цьому разі ГТС перетвориться на збитковий металобрухт, а робота всієї системи газопостачання України буде паралізована через неможливість нормальної роботи газопроводів високого та середнього тиску.
У будь-якому разі очевидно, що з введенням у дію обхідних трубопроводів ситуація в Україні погіршуватиметься тією чи іншою мірою. Через це виникає цілком закономірне запитання: що влада та керівництво «Нафтогазу» робить з огляду на зазначену досить прикру перспективу? Відповіді наразі немає.