Літо в розпалі, проте опалювальний сезон невблаганно наближається. Разом з ним наближається і 2019 рік - рік закінчення скандально знаменитого «тимошенківського» контракту між «Нафтогазом» і «Газпромом» на транзит газу з Росії. У 2019 р. очікується й запуск другої черги газопроводу «Північний потік», а невдовзі планують запустити на повну потужність «Турецький потік». Обидва потоки, як відомо, ідуть в обхід України, і з їхнім запуском Україна може взагалі втратити транзит газу, а отже, мільярди доларів щорічних надходжень від транзиту.
Зі свого боку, Європа не бажає відмовлятися від українського транзитного маршруту, щоправда, поки що більше на словах. До того ж із новоявленими «потоками» ще не все до кінця ясно, їх можуть не ввести в дію в заплановані терміни, нарешті, вони можуть вийти з ладу, а їх виведення на проектну потужність може затягнутися на роки. Певні політичні міркування щодо обіцяної Україні підтримки, а головне, побоювання за стабільність постачання російського газу до Європи змушують Євросоюз наполягати на збереженні постачання газу через українську газотранспортну систему.
Москва начебто обіцяє Україні та Європі задовольнити ці вимоги, однак за умови зняття претензій «Нафтогазу» до «Газпрому» в Стокгольмському арбітражі. А за нинішньої влади в Україні та керівництва «Нафтогазу» це навряд чи можливо, як є малоймовірним і те, що Москва відмовиться від своїх планів прибрати Україну з газотранспортної карти Європи. Утім, знаменита приказка говорить: ніколи не кажи «ніколи»! Крім того, і Україні, і Москві потрібно заспокоїти Європу, продемонструвавши їй свою готовність забезпечити постачання палива, бо в ЄС дуже побоюються повторення січня 2009 року, коли Європа на два тижні залишилася без російського газу через українсько-російські розборки.
Весь цей клубок зазначених причин і привів до того, що 17 липня в Берліні почалися тристоронні консультації щодо газу між Україною, Росією та ЄС.
Напередодні початку консультацій Путін зробив заяву, в якій позначив свої умови продовження транзиту газу через Україну після 2019 року, коли закінчиться термін дії контракту на транзит газу. Це зазначене вище врегулювання суперечки між «Нафтогазом» і «Газпромом», за якою Стокгольмський арбітраж виніс невигідне для Москви рішення. Простіше кажучи, Москва наполягає на тому, щоб Київ відмовився від претензій з арбітражу.
Натомість у Кремлі пропонують «пряник» такого змісту. Через скорочення видобутку газу в Північному морі в «Газпромі» передбачають зростання споживання російського газу в Європі на 10-15%, або на 17-25 млрд кубометрів на рік. У Москві натякають, що це зростання дозволить і після запуску другої черги «Північного потоку» якщо не зберегти, то лише несуттєво зменшити нинішні обсяги транзиту газу через Україну, які наразі становлять 90-100 мдрд кубів на рік.
Можливо, Україна зможе виторгувати для себе й цілком прийнятні ціни із закупівлі російського газу. Такі натяки нібито є, хоча відкрито про це не говорять.
Усе це, повторимо, можливо тільки за умови, що Україна відмовиться від своїх претензій, за якими Стокгольмський арбітраж виніс рішення, украй збиткове для Москви як у суто матеріальному, так і в репутаційному сенсі.
Отже, термін дії нинішнього контракту на транзит газу через Україну закінчується в наступному, 2019 році. А цього року, повторимо, має розпочати роботу «Північний потік 2», а трохи згодом «Турецький потік», якими газ піде, оминаючи Україну. Сумарно ці дві труби здатні прокачувати понад 85 млрд кубів. Крім того, є плани збільшити пропускну здатність «Північного потоку» ще на 15 млрд кубів. У цьому разі обхідні труби перекриють майже весь транзит через Україну.
Отже, транзит через Україну може залишитися тільки в тому разі, якщо про це домовляться Москва і Берлін, адже саме в Німеччині «Північний потік» виходить із моря на сушу, і саме німецькі корпорації беруть у «Північному потоці» найбільшу участь. Німеччина начебто наполягає на збереженні українського транзиту, але жодних документів щодо цього не підписано. Москва, повторимо, готова зберегти транзит через Україну лише в разі скасування рішення Стокгольмського арбітражу. По суті, йдеться про підписання мирової угоди між «Нафтогазом» і «Газпромом». Проте в цьому разі важко говорити про будь-які гарантії того, що Москва надасть вигідні умови, навіть якщо гарантом буде Євросоюз.
Лояльна щодо України позиція Європи пояснюється, зокрема, тиском з боку США. Відомо, що в Конгресі США лежить законопроект, згідно з яким ті європейські корпорації, які беруть участь у проекті «Північний потік», зазнають санкцій. Досі сценарій, згідно з яким, наприклад, щодо європейських корпорацій E.on Ruhrgas та Gas de France буде введено санкції за участь у північній трубі, видавався малореальним. Однак у світлі глобальної торговельної війни, яку розгортає адміністрація Трампа, таке рішення вже не є неможливим. Інша річ, що американський парламент може відмовитися від торгових воєн, які загрожують непередбачуваними наслідками для світової економіки, включно з економікою США. Адже Трамп не може похвалитися підтримкою навіть формально «своїх» республіканців, від яких балотувався на президентських виборах, не кажучи вже про демократів, що перебувають в опозиції.
До того ж Америка тут аж ніяк не захищає інтереси України, а просуває свої власні. Відомо, що США прагнуть просунути на європейський ринок свій сланцевий газ, що, втім, є вкрай проблематичним через його високу вартість та проблеми з доставкою. Вийти на європейський ринок газу американці збираються саме через витіснення російського газу.
Окрім того, вже неодноразово з’являлися дані про те, що американці нібито мають намір узяти під контроль українську газотранспортну систему, однак це їм цікаво тільки в разі збереження та збільшення транзиту газу з Росії через Україну. Зі свого боку, Москва категорично не погодиться, щоб її експорт газу до Європи контролювали американці.
Отже, Україна знову стає центром глобальних розборок, де вона є не суб’єктом, а маніпульованим ззовні об’єктом міжнародних відносин.
Є ще одна проблема, про яку чомусь мало згадують. Починаючи з 2010 року, споживання газу в Європі неухильно знижувався на тлі падіння власного видобутку та зниження цін на нафту, до яких прив’язані ціни на газ. У 2016 р. споживання газу в Європі скоротилося до рівня середини 1990-х років і знижується далі. Зниження попиту призвело до надмірної пропозиції газу в Європі, конкуренції постачальників, що, поряд з економічною нестабільністю та міжпаливною конкуренцією веде до зниження ціни на газ.
Такі тенденції ставлять під сумнів прогнози «Газпрому» щодо істотного зростання постачання російського газу до Європи. Втім, постраждає й Україна, оскільки, поряд з надмірним газом, утворяться також надлишкові потужності з його транзиту, що стосується як української «труби», так і «Північного потоку».
Таким є порядок денний газових консультацій, що розпочалися 17 липня в Берліні. Від України в них брали участь міністр закордонних справ Павло Клімкін та голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв. Від Росії – голова Міненерго Олександр Новак, від ЄС – віце-голова Єврокомісії Марош Шефчович, від Німеччини – міністр економіки й енергетики Петер Альтмайєр.
Представники Євросоюзу пообіцяли подумати над пропозицією Москви про компенсацію скорочення постачання палива з Північного моря через нарощування постачання російського газу. Далеко не факт, що європейці погодяться на збільшення частки російського газу в європейському ринку та на зростання обсягів постачання російського палива в абсолютному вимірі. Адже крім американців з їхнім сланцевим газом, про який поки що більше розмов, на європейському ринку у великих обсягах продають газ із Північної Африки, насамперед з Алжиру. На європейський ринок активно виходить скраплений газ із Катару. Сюди прагнуть вийти Азербайджан і Туркменія, хоча наразі є проблеми з доставкою. Нарешті, не треба скидати з рахунків видобуток газу в Північному морі. Одне слово, бажаючих не бракує і без Москви!
Що ж до зняття претензій «Нафтогазу» до «Газпрому» за рішенням Стокгольмського арбітражу на суму 2,5 млрд доларів, то керівництво «Нафтогазу» наполягає на тому, що продовжить стягнення за цим арбітражним рішенням, хоча Москва відмовляється платити за програним позовом за транзитним контрактом. До того ж у суді «висить» ще один позов «Нафтогазу» – на 11 мільярдів доларів. Однак перспектива стягнення з «Газпрому» навіть відсудженої суми поки що є вельми примарною.
Голова «Нафтогазу» наголосив, що не має наміру обговорювати це питання в тристоронньому форматі, бо воно стосується тільки «Нафтогазу» і «Газпрому».
«Ми будемо продовжувати примусове стягнення вже 2,6 млрд дол. за рішенням попереднього арбітражу. І починаємо новий арбітражний процес із вимогою компенсації від заниження тарифу у 2018-2019 роках на 11,6 млрд дол.», – заявив комерційний директор «Нафтогазу» Юрій Вітренко.
У цьому сенсі дисонансом прозвучала заява Коболєва про те, що «Нафтогаз» готовий розглянути пропозицію щодо укладення мирової угоди з «Газпромом», але тільки якщо це не вплине на переговори щодо нового контракту. Адже очевидно, що нинішня влада і керівництво «Нафтогазу» навряд чи підуть на мирову з Москвою хоча б навіть із суто політичних міркувань. До того ж окупація Криму та агресія на Донбасі тривають, що додає аргументів для жорсткої позиції щодо Москви загалом і «Газпрому» зокрема.
Тому поки що переговори в Берліні можна розглядати як формальність.
«Ця зустріч – протокол, не більше. Сторони обмінялися думками», – коментує ситуацію нафтогазовий експерт Валентин Землянський.
Здається, що консультації є не більше ніж «заспокійливим» для Євросоюзу, який напередодні зимового сезону та закінчення терміну дії контракту відчуває цілком обґрунтовані побоювання, особливо з огляду на те, що «Північний потік» не закінчено, і з його закінченням можуть виникнути проблеми.
Можливість укладення вигідних домовленостей із «Газпромом» теоретично могла б з’явитися після зміни нинішньої влади, і Європу це б цілком влаштувало.
Однак незрозуміло, як бути з анексією Криму та агресією на Донбасі…