5 листопада 2018 року США ввели новий посилений пакет санкцій проти Ісламської республіки Іран. Наслідки цих заходів будуть вельми неоднозначними, що вже демонструє світовий нафтовий ринок, на якому через тиждень після введення санкцій стався обвал цін.
Не менш важливим є питання про те, як далеко можуть зайти Штати і особисто Трамп в тому, щоб підпорядкувати цим санкціям інші країни, нав’язавши свою волю і інтереси фактично всьому світу. І знову ж таки, вкрай неоднозначними, лякаюче тривожними і непередбачуваними бачаться геополітичні та геоекономічні наслідки цього, як кажуть в Парижі, «tour de force» Трампа і компанії.
Отже, 5 листопада Вашингтон ввів пакет санкцій проти Ірану. Ці санкції вже назвали найжорсткішими за довгу і бурхливу історію американських санкцій проти ісламської країни, включно із заходами у відповідь на захоплення заручників в американському посольстві в Тегерані в 1979 році під час ісламської революції, а також реакцію на ядерну програму Ірану.
Санкції і реакція на них
Відновлено всі санкції, які існували до їх скасування в 2015 році після підписання багатостороннього договору про згортання ядерної програми Ірану, який з американської сторони підписувала адміністрація попереднього президента США Барака Обами. Санкції стосуються не тільки Ірану, але також країн і компаній, що підтримують торгівельно-економічні відносини з Ісламською республікою.
Запровадженням санкцій передував односторонній вихід Америки з зазначеного договору. Цей крок Вашингтона викликав у світі негативну реакцію. Угода стала плодом широкого консенсусу, в підготовці якого брали участь дипломати Євросоюзу, Великобританії, Росії, Китаю та ООН. Цей крок Вашингтона підтримали тільки два союзники Штатів – Ізраїль і Саудівська Аравія, що вважаються найбільш непримиренними противниками Тегерана.
Вихід США з договору Трамп обгрунтував необхідністю примусити Іран укласти договір на нових, більш жорстких і «чесних» умовах. У числі таких у Вашингтоні називають припинення Тегераном випробування балістичних ракет і ряду інших військових програм, кібератак і підтримки радикальних угруповань, насамперед ліванської «Хезболли», а також відхід з Сирії.
Під санкції потрапили понад 700 осіб, організації та господарюючі суб’єкти, враховуючи судноплавні компанії, експортерів нафти, найбільші банки Ірану.
Старання Вашингтона вже дали певні плоди. Як заявив держсекретар США Майк Помпео, вже понад 100 міжнародних компаній припинили роботу в Ірані під загрозою потрапити під дію американських санкцій. Помпео запевнив, що санкції вже дали свої результати, оскільки експорт нафти з Ірану вже впав приблизно на мільйон барелів на день і продовжує падати. Тим самим різко скорочується надходження валюти в країну. Планується відключити від системи SWIFT іранські банки, які потрапили під санкції, що повинно сильно ускладнити надходження коштів до Ірану.
Санкції вже викликали в світі різке невдоволення. Великобританія, Німеччина і Франція засудили такий крок Вашингтона, пообіцявши підтримку тим європейським компаніям, які ведуть в Ірані бізнес на законних підставах.
Санкції Вашингтона щодо Ірану розкритикували і в ООН. Спеціальний доповідач Ради з прав людини ООН Ідрісс Джазаїрі зазначив, що після введення санкцій США вкрай ускладнилася доставка до Ірану гуманітарних вантажів і товарів першої необхідності, для яких були зроблені винятки, але для їх поставок доводиться оформляти спеціальні дозволи. Поставки ускладнюються також через відключення від системи SWIFT ряду іранських банків, що не дозволяє здійснювати оплату.
Повне блокування торгівлі Ірану спецдоповідач ООН Идрисс Джазаїрі назвав економічною війною проти мирних людей.
«Я глибоко стурбований тим фактом, що біднякам доводиться нести на собі тягар від цих дій (санкцій). Все більше людей втрачають свою роботу, поки страждає економіка. Право держав не погоджуватися один з одним має поважатися, але порушення прав звичайних людей не повинно бути використано як засіб політичного тиску на державу. Це незаконно з точки зору міжнародного законодавства в галузі прав людини», – заявив він.
Чиновник ООН звернув увагу на той факт, що, відповідно з женевськими конвенціями, навіть у воєнний час повинні забезпечуватися поставки продовольства, надання медичної допомоги та інші гуманітарні потреби мирного населення.
Щоправда, деяким країнам Америка поки милостиво дозволила імпортувати іранську нафту: Індії, Італії, Китаю, Туреччини, Південній Кореї і Японії. За словами держсекретаря США Майка Помпео, ці країни вже істотно скорочують імпорт іранської нафти. У перспективі, дві з них взагалі відмовляться від поставок нафти з Ірану, а решта знизять їх до мінімального рівня.
Як (не) виконати санкції
Найцікавішими і важливими у всій цій історії з санкціями є заходи проти тих країн, які наважаться їх порушити. У Вашингтоні дають зрозуміти, що заходи ці будуть жорсткими, навіть жорстокими. Схоже, використовуючи своє панівне становище в сучасному доларовому світі, ізоляціоніст Трамп має твердий намір «to make America great again». Якщо адміністрація Обами для введення санкцій, зокрема проти Москви в зв’язку з агресією в Україні, використовувала складні дипломатичні шляхи, щоб переконати світ та привернути до введення санкцій максимальне число сторін, то Трамп і його адміністрація воліють діяти силовим шляхом, що може призвести до непередбачуваних глобальних наслідків, про що далі.
В результаті, формальні союзники США, яких Вашингтон просто ставить перед фактом необхідності дотримання чужих санкцій і участі в чужих розбірках, починають все більше страждати від такого союзництва, несучи відчутні моральні і економічні витрати.
На відміну від Вашингтона, в Європі розуміють, що економічна вигода від ядерного угоди є найважливішим фактором діалогу з Іраном, тому Єврокомісія прагне максимально зберегти таку вигоду. Європа розробляє спеціальний розрахунковий механізм, який дозволить здійснювати торгові операції з Тегераном в обхід американських санкцій.
Це викликає різке невдоволення в Штатах. В останньому пакеті санкцій значне місце займають заходи проти третіх країн і суб’єктів господарювання з третіх країн, які наважаться санкції порушувати. У Вашингтоні дають зрозуміти, що не будуть шкодувати навіть найближчих друзів і союзників. Таким чином, Штати нав’язують свою політику іншим країнам, включаючи своїх союзників з Європи, Японію, Південну Корею.
На руку американцям грає відсутність єдності у європейців, їх нездатність виступити з єдиною позицією проти гегемонії та подекуди нахабних дій Вашингтона. Ряд країн Євросоюзу, перш за все в Східній Європі, сильно залежать від США і цілком зможуть блокувати рішення Євросоюзу, які не сподобаються Штатам. Оскільки, як відомо, всі рішення в Євросоюзі приймаються консенсусом. До того ж, іранське питання для таких союзників США, як Японія, Південна Корея і ряд європейських країн, є далеко не пріоритетним.
Очевидно, тільки Росія і Китай можуть дозволити собі ігнорувати вимоги США, мотивуючи, до речі, цілком розумною необхідністю зберегти ядерну угоду з Іраном з метою утримання контролю над ситуацією на Близькому Сході. Що стосується Китаю, то, незважаючи на торгівельно-тарифне протистояння, поки що Штати не ризикують занадто агресивно піддавати санкціям Піднебесну через занадто сильний взаємозв’язок економік США і Китаю.
Що стосується Москви, вона і так знаходиться під американськими санкціями, які неухильно посилюються. Подальше посилення санкцій проти Росії загрожує ударом по економічним інтересам Європи, а на такий крок у Вашингтоні поки не йдуть, прагнучи зберігати зі Старим Світом хоча б мінімально союзницькі відносини.
Інша справа, що підтримка Росією і Китаєм торгівельно-економічних відносин з Іраном вимагає створення незалежних від США і долара міжнародних фінансових систем, але особливих успіхів в цьому поки не спостерігається, а розмови про перехід на міжнародні розрахунки в рублях або юанях залишаються розмовами. Недарма ж американці в кінці Другої світової війни “нагнули” всіх, кого тільки можна, створюючи Бреттон-Вудську валютну систему, від якої мало що залишилося, крім вселенської гегемонії долара.
Залишаються хіба тільки бартерні розрахунки, і в Москві вже щосили хизуються тим, що вони плювати хотіли на Америку з її санкціями і щосили розгортають вигідні торгівельно-економічні відносини з Іраном. Російські ЗМІ вже розтиражували версію про те, що санкції ведуть до здешевлення іранської нафти, яку Росія тепер буде нібито закуповувати у великих кількостях в обмін на російські продукти харчування і промислову продукцію, а надлишок російської нафти буде експортуватися в Європу, на Далекий Схід і в південно-Східну Азію. В принципі така схема можлива шляхом поставок по Каспію, на які Штати впливати не зможуть безпосередньо. Інша справа, що Вашингтон може піти на різке посилення санкцій проти Москви і її партнерів, зокрема в Європі, щоб змусити останніх відмовитися від співпраці з Росією, і тоді зазначена схема не спрацює.
Здається, що в цьому питанні найближчим часом нас очікують настільки захоплюючі сюжети, що впору запасатися поп-корном!
Які наслідки
Відповідь на питання про те, до чого можуть призвести подібні витівки, є дуже складним. Теоретично різке скорочення поставок іранської нафти на світовий ринок мало призвести до її подорожчання. До речі, це в інтересах Росії, оскільки свої втрати від санкцій Москва могла частково компенсувати за рахунок зростання надходжень від експорту нафти і газу, який також дорожчає слідом за нафтою.
Деякий час тенденція до подорожчання нафти спостерігалася. Заговорили навіть про те, що ціна може повернутися до заповітних 100 доларів за барель. Але не сталося …
13 листопада 2018 року січневі ф’ючерси на нафту марки Brent подешевшали на 6,6% до 65,47 доларів за барель. Грудневі ф’ючерси на західно-техаський нафту WTI подешевшали на 7,1% до 55,69 доларів за барель. При цьому Brent подешевшала майже на 25% в порівнянні з максимумом на початку жовтня, склав 86,29 доларів за барель.
Отже, на тлі санкцій проти Ірану ціна на нафту повинна була зростати. Але ОПЕК і Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) попередили, що зростання попиту на нафту в світі буде менше, ніж очікувалося через гальмування глобального економічного зростання, а Саудівська Аравія запропонувала ОПЕК скоротити видобуток нафти, щоб не зіткнутися з її перевиробництвом і падінням цін. Але в справу втрутився Трамп, який попередив ОПЕК, що скорочувати видобуток нафти не можна, а ціни на неї повинні бути низькими. Саме це називають причиною падіння цін на нафту.
Зворушує те, як Америка майже в ручному режимі “рулить” глобальною економікою. Покійний в бозі Держплан СРСР давиться від заздрощів! Але це окрема тема …
Звісно, цілком виправданим є прогноз ОПЕК і МЕА про гальмування світової економіки, характерною ознакою чого зазвичай є падіння цін на нафту і взагалі на сировину.
Цьому є цілий ряд причин і однією з найважливіших є вправи адміністрації Трампа з управління глобальною економікою. Поряд з торгівельно-тарифними війнами, виходом Штатів з цілого ряду торгових організацій, договорів та іншими неоднозначними рухами тіла Білого Дому, санкції проти Ірану і третіх країн за співробітництво з Тегераном вносять свою частку в негативні тенденції світової економіки.