Нещодавно Нацбанк опублікував дані про надходження в Україну коштів від трудових мігрантів. Відомо, що, крім металу, зерна та технічних сільгоспкультур, одним із найважливіших експортних товарів України є саме дешеві трудові ресурси. Частка грошових переказів трудових мігрантів з-за кордону у валовому внутрішньому продукті (ВВП) досягла значних розмірів, і це, попри приплив валюти, викликає занепокоєння.
За даними Нацбанку, у 2016 р. в країну надійшло грошових переказів від заробітчан понад $5,4 млрд, що на 5,3% більше, ніж 2015 року. Ця сума дорівнює приблизно 20% доходів державного бюджету минулого року, 12% українського експорту та 7% ВВП.
За цим показником Україна поки що поступається лідерам у номінації найзалежніших від експорту трудових ресурсів країн. Наприклад, у Непалі перекази мігрантів формують 32,2% ВВП, у Таджикистані – 28,8%, у Киргизії – 25,5%. Україна посідає 29-те місце у світі за цим показником.
Навіть більше, $5,4 млрд у 2016 р. – це в 4-5 разів більше, ніж щорічні так звані іноземні інвестиції, які в українських реаліях дуже часто є поверненням частини раніше вивезених олігархами з країни капіталів. Крім того, це більш ніж у 5 разів більше того траншу МВФ розміром у мільярд, якого довелося чекати понад рік.
На відміну від зовнішнього кредитування, зокрема з боку МВФ, надходження мігрантських грошових переказів не супроводжуються сплатою відсотків. А на відміну від так званих інвестицій з офшорів, які є, зокрема, частковим поверненням раніше вкраденого, надходження від заробітчан є справжнім припливом коштів, що істотно підтримують вітчизняну економіку.
Провальні успіхи
Утім, результати 2016 р. навряд чи можна вважати надто успішними. «Найурожайнішим» був 2013 рік, коли заробітчани переказали в Україну понад $8,5 млрд.
Потім настав спад через кризу в Європі, проблеми в економіці Росії, що виникли через економічні санкції, а також через поглиблення розриву зв’язків з Росією. У 2014 р. обсяг грошових переказів мігрантів в Україну скоротився до менш ніж $6,5 млрд. У 2015 р. обсяги переказаних коштів скоротилися ще сильніше – до $5,15 млрд.
Після такого обвалу підвищення у 2016 р. надходжень мігрантських коштів до $5,4 млрд можна вважати «перемогою». З них $2,279 млрд надійшли через платіжні системи, $2,126 млрд – через банки, а $1,02 млрд- неофіційними каналами.
Туманні розміри трудової міграції
Водночас об’єктивних даних щодо реальних обсягів неформальних надходжень немає. Зазначені неформальні цифри, якими оперує Нацбанк, можуть бути істотно занижені. Досить сказати, що до статистики Нацбанку з року в рік не потрапляють дані про надходження з Польщі, у якій працюють, за деякими оцінками, близько мільйона наших співвітчизників.
Щодня кордон із Польщею перетинає безліч автобусів з так званими туристами, які насправді є заробітчанами, котрі їдуть на заробітки на короткі терміни від одного до декількох місяців. Зароблені кошти в розмірі декількох сотень євро вони провозять із собою. Ці суми статистика не враховує навіть приблизно, хоча вони є значними з огляду на масовість явища.
Міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський заявляв, що громадяни України, які працюють у Польщі, щороку пересилають в Україну близько €5 млрд. За словами головного польського дипломата, €2,5 млрд українці, які працюють у Польщі, передають в Україну через банківські перекази, ще стільки – перевозять через кордон готівкою. На думку голови польського МЗС, це серйозна підтримка для української економіки, і з цим важко не погодитися.
У 2015 р. Польща видала громадянам України близько 900 тис. віз, половина з яких дають право на проживання та роботу. Крім того, 65 тис. українців мають Карту поляка – документ, який підтверджує польське походження, що також дає право на роботу. І це не кажучи про значну кількість нелегальних трудових мігрантів, що не піддаються обліку.
Ніхто навіть точно не знає, скільки саме трудових мігрантів працюють за кордоном. За офіційними підрахунками демографів, чисельність заробітчан становить до 2 млн осіб, а за деякими оцінками, трудових мігрантів може бути 6-8 млн осіб. І такий розкид нікого надто не бентежить, так само як і проблема трудової міграції загалом.
Деградація еміграцією
У структурі грошових переказів у країнах відбуваються певні зміни, деякі з яких мають деградаційні тенденції. Порівняно з 2015 р., у 2016 р. зростання надходжень від заробітчан відбулося майже в усіх країнах, крім Росії, хоча найбільший потік коштів, як і раніше, йде саме з Росії.
З 2016 р., порівняно з попереднім роком, перекази з Росії скоротилися ще на 15,6% – до 900 млн доларів. Причини, повторимо, очевидні – провал російської економіки через міжнародниі санкції та падіння цін на енергоносії, війна між Україною і Росією, обмежувальні заходи російської влади щодо трудових мігрантів взагалі та, особливо, щодо заробітчан з України.
Окрім того, у вересні 2016 р. українська влада ухвалила рішення про заборону використання російських платіжних систем. А після того, як Росія з березня 2017 р. заборонила грошові перекази в Україну через іноземні платіжні системи, очікується подальше скорочення принаймні офіційних надходжень коштів з Росії.
Поки що важко навіть уявити, до чого приведе візовий режим між Росією і Україною, можливість введення якого зараз бурхливо обговорюють.
Водночас порівняно з попереднім роком у 2016 р. зростали надходження з інших країн. Друге місце після Росії за переказами посіли США – $600 млн, що на 17% більше, ніж рік тому. Найвищий приріст дала Італія – на 19,4%, до $200 млн. Німеччина дала приріст на 12,7%, до $300 млн. Загалом на країни Європи тепер припадає 66% обсягу офіційних валютних переказів.
Можна було б радіти тому, що й у сфері трудової міграції Україна йде від агресивної Москви до Європи, якби не одна суттєва обставина. Відомо, що країни Заходу, включно із США й особливо Європою, є споживачами некваліфікованих українських трудових ресурсів, що знаходять застосування на важких і непрестижних роботах.
У Росії некваліфікована та важка праця теж була затребуваною, однак саме Росія забезпечувала працевлаштування максимального відсотка кваліфікованих кадрів. Навіть зараз, на тлі падіння трудової міграції в Росію, там і далі мають попит українські кваліфіковані кадри – буровики, зварювальники, фахівці у сфері машинобудування, серед яких суднобудування, авіабудування, ракетно-космічна галузь. Цим фахівцям росіяни готові платити цілком європейську зарплату.
З огляду на це виникають питання та зауваження. Чому ці фахівці не знаходять застосування в Україні? Чому їм не платять зарплату, що хоча б приблизно відповідає російській? Невже вітчизняна керівна верхівка не розуміє, що це не просто втеча фахівців, а ще й витік до агресора вітчизняних технологій та ноу-хау, надто у сфері військової промисловості, авіації, ракетобудуванні тощо?
Невтішні висновки
Отже, Україна неухильно закріплює за собою позиції ресурсного додатка інших країн, зокрема у сфері трудових ресурсів. І хоча це дає короткочасний приплив коштів, у довгостроковій перспективі це веде до неухильної деградації країни в демографічному та соціально-економічному плані. Але навіть цей короткочасний позитивний ефект влада не в змозі ефективно використати.
Кошти, що надходять з-за кордону, використовуються переважно на проїдання. Ці кошти вкрай рідко використовують як інвестиційний ресурс у малому бізнесі через бюрократію та корупцію.
Однак згідно із невблаганним законом діалектики про єдність і боротьбу протилежностей, є зворотний, негативний бік медалі. Поряд із тіньовою економікою, заробітчанські мільярди оберігають нинішній потворний олігархічний лад від потрясінь, даючи змогу багатьом досі якось перебуватися. По суті, трудова міграція – не що інше, як засіб для продовження агонії.