Пройшло вже майже 2 місяці після рішення про націоналізацію Сенс Банку на основі відповідного законопроекту, прийнятого Верховною Радою. Втім, питань у цій історії більше, ніж відповідей. Адже йдеться про стабільний системний банк, який не був під санкціями США та ЄС та виконував вимоги НБУ.
Крім того, у структурі банку були європейські інвестори, що не мають відношення до санкційного процесу взагалі – Unicredit S.A. та The Mark Foundation for Cancer Research. В свою чергу в ABH Holdings заявили про наміри оскаржити націоналізацію у міжнародному арбітражі. Юристи високо оцінюють шанси акціонерів банку у подібному судовому процесі. Зокрема, ще у липні про це писав керуючий партнер в Україні австрійської юридичної компанії Wolf Theiss та член Наглядової ради Української асоціації венчурного та приватного капіталу Тарас Думич, який зазначав певну вибірковість у рішенні про націоналізацію банку та репутаційні ризики для України у зв’язку із прийняттям цього рішення. Зараз, після того, як держава вже офіційно є повноцінним власником банку, правник підтвердив свої побоювання щодо ризиків націоналізації Сенс Банку для держави.
Отже, держава стала власником Сенс Банку. Які можуть бути правові наслідки цієї націоналізації, з вашої точки зору?
Всі наслідки, які можуть бути, будуть в майбутньому. Імовірним наслідком буде спір між акціонерами і урядом щодо відшкодування збитків за націоналізацію банку.
Є питання з Unicredit, які не є під санкціями, але їхній пакет також потрапив у націоналізацію, і фундацією The Mark Foundation for Cancer Research. Я так розумію, що вона була заснована Петром Авеном, але насправді незалежна.
Зрозуміло, що від акціонерів, скоріше, будуть позови. У мене незалежна позиція, я не представляю нікого, дивлюся зі сторони.
А загроза позовів Unicredit залишається?
Я думаю, що так. В розумному процесі це питання було б врегульовано шляхом гарантій, що вони отримають пропорційне відшкодування за свої акції. Це так би було в західному світі врегульовано. Тому що інакше не могли б націоналізувати цей банк, не треба мати ілюзій.
Банк націоналізували на рівні України, а акціонерна структура на рівні Люксембургу. Уряд не міг інакше націоналізувати, ніж він це зробив. Думаю, вони зараз сидять і думають, що їм робити, бо вони опинилися в одній структурі разом з акціонерами «Альфи».
Чи можна через це говорити про те, що санкції носять достатньо вибірковий характер і недостатньо продумані?
В цьому питанні істотна частина політики, і в такому разі втрачається раціональність. Можна було різні вибирати варіанти, можна було намагатися робити акціонерів союзниками. Може, і були спроби це зробити, але не вийшло, тому націоналізували банк. Може, був якийсь публічний тиск чи уряд відчував, що одні активи націоналізують, інші ні.
Коли я писав свою колонку, на той момент було багато інших російських активів, які не були націоналізовані. Але після цього (націоналізації Сенс Банку- ред.) відбулася їхня націоналізація. Я думаю, уряд розумів факт того, що це може виглядати вибірково. І вони вирішили цей момент підстрахувати.
Націоналізація вимагає, щоб за неї відбулася компенсація. І ця компенсація повинна бути ефективною, швидкою, і враховувати вартість націоналізованого майна. І це питання відшкодування залишиться. Якісь санкції, національні чи міжнародні, не вирішують питання відшкодування.
Актив націоналізували – це право уряду так робити, звичайно, за умови дотримання процедури. Тут вона була, і зрозуміло, що під цей конкретний банк підігнана націоналізація. Тим не менше, це було на підставі закону. Залишається процес відшкодування. Не можна виключати, що у майбутньому уряд поверне банк тим акціонерам у формі відшкодування, і вони підпишуть мирову угоду.
Яким саме акціонерам?
Тим, в кого забрали.
Тобто назад Фрідману і Авену?
Так, це теж може бути варіант.
Тобто забрали і потім повернули, так?
А чому ви думаєте, що такого не може бути?
Але ж була аргументація, що діяльність Сенс Банку нібито загрожує національним інтересам.
Ну в той момент, коли націоналізовано. А в майбутньому… Націоналізація не відміняє відшкодування. Звичайно, це довгий процес. Зараз в Україні бенефіціарам, які є росіянами, не відшкодовують. Тому що є обмеження законом, що, якщо бенефіціар навіть над багатоповерховою офшорною структурою є росіянином, то не відшкодовують.
Тому я не дуже очікую активних дій найближчим часом. До закінчення війни, навряд чи воно буде дуже сильно рухатися з боку акціонерів.
Якими можуть бути подальші дії акціонерів?
Вони можуть подати повідомлення на підставі угоду про захист інвестицій між Люксембургом і Україною про спір, але сам спір – це дуже довгострокова гра.
Тут складна справа. Це не просто націоналізація якогось простого майна. Це націоналізація бізнесу, який регулюється, має різних акціонерів. Тим більше, є акціонери, які під санкціями, є, які не під санкціями. В таких акціонерів різні інтереси. Можливо, Unicredit скаже, ми нічого не будемо робити, тому що ми є акціонерами люксембурзької компанії. І вже вона повинна робити якісь дії в інтересах цього акціонера, якого зачепила ця дія.
Як ви думаєте, наскільки юридично обґрунтованою є підозра пану Фрідману? Які матиме наслідки її висунення?
Я не знаю деталей цієї підозри, наскільки вона обґрунтована. При цьому обсягу заходів проти нього (Михайла Фрідмана – ред.), проти Авена та інших акціонерів, при такій критичній масі однією більше, однією менше…
От у нас НАЗК веде реєстр міжнародних спонсорів війни. Але ж вони теж платять гроші, податки, фінансують. І до них треба було б такі підозри пред’являти.
Дивлячись на структуру Альфа-банку і «Альфа-груп», навряд чи Фрідман залучений (до діяльності групи Альфа у росії – ред.). Я не знаю, чи він є членом наглядової ради російського банку. Чи вони беруть активну участь або навіть опосередковану у прийнятті рішень про фінансування чи страхування активів. Якщо вони не беруть, то Україні буде важко якось ефективно у Великій Британії використати цю підозру, залучити британські органи до співпраці.