Закон про тимчасово окуповані території має велике значення. ВРУ повинна була ухвалити такий законопроект вже давно, оскільки основним його завданням є визнання факту збройної агресії Російської Федерації проти України на Донбасі і правова фіксація факту тимчасової окупації частини території Донецької та Луганської областей. Це, у свою чергу, покладає відповідні зобов’язання на державу-агресора сьогодні, і матиме відповідні правові, політичні та соціально-економічні наслідки для неї у майбутньому. Це те, заради чого законопроект варто було ухвалювати.
Які недоліки законопроекту? Передусім варто відзначити, що цей документ виникав дуже своєрідно. Насправді, у Верховній Раді давно був законопроект №3593-д, який ще називають законопроектом Оксани Сироїд. Він готувався за активної участі професора і відомого дипломата Володимира Василенка, який доклався до його підготовки майже з самого початку. Так само професор Василенко доробляв і президентський законопроект №7163 про тимчасово окуповані території, тому у них є багато спільного. Але якщо автори законопроекту №3593-д Сироїд, Василенко та інші з самого початку прописували його таким, яким він мав би бути в ідеалі для всіх окупованих територій, то у випадку із законопроектом №7163, до рук професора уже потрапив певний драфт. Він був змушений вилюднювати цей документ, шукати оптимальні формули між тим, що треба, і тим, на чому наполягає Президент. Тому цей закон, врешті-решт, вийшов великим компромісом. До речі, це визнає і сам Володимир Василенко. Ми не можемо сказати, що ухвалений Верховною Радою закон є таким, яким би він мав бути у найкращому вигляді. Це результат політичного компромісу. Через це законопроект викликав велику хвилю критики. У ньому є необов’язкові положення, що стало предметом обґрунтованої критики. Однак, незважаючи на те, що цей закон є великим компромісом, основне своє завдання він виконує. Документ визначає факт окупації і збройної агресії, що має і матиме наслідки для держави-порушниці міжнародного права. Якщо влада правильно донесе позицію щодо цього закону, то зніме багато претензій до нас у зв’язку з «подіями на Донбасі». Це ключове завдання документу сьогодні і на майбутнє.
Ще про недоліки закону. Зараз у нас є окремі закони про окупований Донбас і Крим. В ухваленому законі є згадки про окупований півостров, але більшою мірою закон стосується тимчасово окупованих територій Донбасу. В ідеалі необхідно було створити і ухвалити один-єдиний документ щодо усіх окупованих територій одночасно, щоб не було окремих документів і розбіжностей між ними. А головне, щоб Україна зафіксувала своє уніфіковане ставлення до окупованих Донбасу і Криму. Сьогодні ми маємо серйозну кремлівську пастку, з якої ще не вибралися. Її Путін заклав тоді, коли наполіг на ухваленні Мінських домовленостей. У них йдеться лише про Донбас. Кремль постійно наполягає на тому, що питання Криму і проблема Донбасу повинні вирішуватися у різний спосіб. Мовляв, це різні питання, різні проблеми і історії, тому Крим і Донбас потребують диференційованого підходу. На жаль, Україна і наші західні партнери погодилися на такий підхід, і ми рухаємося у цій помилковій парадигмі досі. Україні, звичайно, потрібно міняти такий підхід і стверджувати, що Крим і Донбас – це лише окремі епізоди одного злочину Кремля проти України і українських громадян. Відповідно наша країна повинна наполягати на тому, що ми ніколи не погодимося окремо вирішувати проблему Криму і Донбасу. Ніяких різних підходів і алгоритмів для Криму та Донбасу. Саме для цього потрібно було б ухвалити один закон для всіх тимчасово окупованих Росією територій. На жаль, ухваливши окремий закон для Донбасу, ми далі йдемо за цією збоченою логікою, яку нам нав’язав Кремль. Це, як на мене, один з ключових недоліків закону, хоча у ньому є посилання на те, що Україна наполягає на своєму виключному праві на Крим.
Далі нам потрібно докласти величезні зусилля для імплементації закону, який ухвалила Верховна Рада. Звісно, якщо ми не будемо ставитися до нього, як до гасла. Багато хто вважає: якщо ми визнали агресію і окупацію – на цьому можна ставити крапку. Ні, насправді, закон ретельно виписувався для відповідальності Росії. Зокрема, там передбачений механізм консолідованої претензії України до країни-агресора. Це створює фундамент для збору та систематизації всіх фактів завданих збитків для України та її громадян внаслідок агресії та окупації. Для цього передбачено створення міжвідомчої інституції, яка повинна займатися підготовкою консолідованої претензії до держави-агресора. Вона має стати основа для покарання порушника і майбутніх стягнень з Російської Федерації, компенсації за завдані збитки. Сьогодні, на превеликий жаль, діяльність України, спрямована на притягнення Росії до відповідальності, – не систематизована. Різні інституції в межах своїх компетенцій діють автономно, їх координація є дуже умовною. В результаті у нас немає цілісної політики у цьому питанні. Це надзвичайно важливо, адже все одно злочинам Росії колись буде покладено край і постане питання відшкодування збитків. До цього моменту потрібно серйозно підготуватися. Закон створює передумову для системної роботи у цьому напрямку і є додатковою підставою для продовження і нарощення санкцій проти Російської Федерації. Визнання факту агресії та окупації має тягти за собою належну реакцію і України, і міжнародної спільноти. Держава, яка вчинила агресію і утримує під тимчасовою окупацією території іншої суверенної держави, повинна зазнавати значно серйознішого тиску. Закон мав би дати початок новій стратегії України щодо Донбасу і Криму. Треба напрацьовувати нову позицію, оскільки це ніякий не внутрішній, а міжнародний конфлікт, внаслідок якого частина територій України перебуває під повним контролем агресора.
Михайло Басараб, політолог