Наприкінці півроку війни Росії проти України втрати російських військ оцінюються Пентагоном у 70-80 тисяч убитих та поранених. У другій половині липня 2022 року ЦРУ оцінювало російські втрати в живій силі в 15 тисяч убитих та 45 тисяч поранених. Генеральний штаб збройних сил України на момент написання тексту повідомляє , що кількість «ліквідованого особового складу» противника наблизилась до 48 тисячі осіб. Навіть з урахуванням того, що йдеться про загальну кількість втрат без спроб розрізняти військовослужбовців російських збройних сил, військ національної гвардії, примусово мобілізованих ОРДЛО і найманців, Росія має справу з катастрофічними втратами.
Звичайно, на тлі загальної чисельності російських збройних сил, яка за підсумками 2020 року оцінювалася в 740-780 тисяч осіб (у 2016 році вона становила 770 тисяч, і немає свідчень, що відтоді збільшувалася), катастрофічний характер втрат може бути кимось оскаржений. Про це пише експерт у галузі міжнародних відносин та безпеки американського Інституту зовнішньополітичних досліджень Павло Лузін, інформують Економічні новини.
Однак тут треба враховувати поділ на види та роди військ. У війні задіяні насамперед сухопутні війська, повітряно-десантні війська та морська піхота, максимальна чисельність яких оцінюється у 280 тисяч, 45 тисяч та 35 тисяч осіб відповідно. З цих 360 тисяч солдатів і офіцерів далеко не всі були призначені для безпосередньої участі у бойових діях – там чимало допоміжних частин.
У серпні 2021 року у російських збройних силах було 168 батальйонних тактичних груп (БТГ). Це сили постійної готовності, які були найбільш підготовленими та оснащеними для бойових дій. Якщо зважити, що чисельність кожної БТГ становила 800-1000 людина, то загальна чисельність військ постійної готовності в Росії напередодні війни знаходилася в діапазоні 134,5-168 тисяч осіб. При цьому варто нагадати, що з урахуванням інших сил, окрім БТГ, а також придатних до використання на полі бою частин національної гвардії, включаючи «кадировців», та частин, набраних до ОРДЛО, загальні сили вторгнення налічували спочатку 190 тисяч осіб. У той же час дати оцінку резервів, які були тоді в Росії, поки що важко, але для збройних сил це навряд чи більше додаткових 100 тисяч осіб. З урахуванням використання цих резервів до п’ятого місяця війни Москва, на думку американських військових, так чи інакше задіяла вже 85% усієї доступної армії. Тому втрата 70-80 тисяч убитими і пораненими на тлі війни, що триває, ставить проблему того, чи зможе взагалі така армія повернутися додому.
У зв’язку з цим виникає два важливі питання. По-перше, чи може Москва такі втрати поповнити? І по-друге, які довгострокові наслідки ці втрати мають для російських збройних сил загалом?
Провалений весняний заклик?
З 1 квітня по 15 липня 2022 року в Росії проходив черговий весняний призов, який мав закінчитися відправкою на військову службу 134,5 тисячі новобранців, з яких кілька відсотків традиційно мало припасти на національну гвардію. Однак насправді цей план вперше за багато років виявився невиконаним — багато російських призовників та їхні родини зробили все, щоб уникнути призову.
Перші відправки новобранців до військ розпочалися 23 травня 2022 року. Виходячи з доступної інформації, до середини червня до російських військ було відправлено від 1/5 до 1/3 від запланованого числа новобранців, хоча зазвичай до цього часу відбувається відправлення не менше половини новобранців. Можна навести дані по наступним регіонам: Амурська область (250 осіб з 1000) Башкирія (1400 з 5000), Кіровська область (300 з 1600), Оренбурзька область (400 з 2100), Пермський край ( 650 з 2500), Самарська область з 3000), Саратовська область (500 з 2600), Татарстан (600 з 3000), Тива (200 з 600). Ці дані співвідносяться з доступними даними за той же період Центрального військового округу (10000 з 53000) і Східного військового округу (1700 з 9000). Цікаво, що на відміну від усталеної практики попередніх років, більшість регіонів і Міністерство оборони затягували з публікацією загальних даних за підсумками весняного призову.
Щоправда, міністр оборони Сергій Шойгу 11 липня 2022 року на селекторній нараді озвучив цифру — буквально за три дні до кінця призову до військ було відправлено лише 89 тисяч призовників. На підставі цього можна з упевненістю стверджувати, що план на весняний заклик виконаний не був — російські збройні сили недорахувалися приблизно третини новобранців. І це в умовах, коли військові комісаріати тісно взаємодіють зі школами, коледжами та університетами, де не всі студенти мають відстрочку, а також із великими роботодавцями, які відповідають за військовий облік молодих працівників-чоловіків. Варто також додати, що у нас поки що немає даних про те, скільки призовників навесні 2022 року обрало альтернативну цивільну службу, але на 1 лютого 2022 року, тобто до початку повномасштабної агресії проти України, було всього 1138 осіб.
У цих умовах можна було б припустити, що осіння призовна кампанія, яка розпочнеться 1 жовтня і триватиме до 31 грудня, має проходити жорсткіше, залишаючи менше лазівок для тих, хто намагається уникнути військової служби. Як мінімум, законопроект про це, який перебуває на розгляді з 2018 року, був прийнятий у другому читанні 22 лютого 2022 року і чекає на третє читання, а військові комісаріати на місцях вже підключилися до кампанії тиску на громадян-чоловіків. Однак на посилення правил призову потенційні призовники та їхні сім’ї можуть відреагувати сильнішим прихованим опором. Прогнозувати результати такого протистояння сьогодні важко.
І все ж таки не викликає сумніву той факт, що продовження війни та зростаючі втрати, інформацію про які все важче приховувати, стимулюватимуть молодих чоловіків уникати призову — як мінімум тією ж мірою, що й минулої весни. Відповідно, сумарний недобір нових солдатів у 2022 році може становити не менше 90 тисяч осіб. Це означає, що разом із кількістю вбитих і поранених на війні чисельність російських збройних сил до кінця року навряд чи перевищить рівень 600-630 тисяч чоловік. За їх номінальної чисельності в 1 мільйон це неминуче призведе до посилення і так серйозних організаційних проблем і перекосів.
Більше того, недобір найбільше позначається саме на сухопутних військах. Справа в тому, що призовники спочатку розподіляються за найбільш «привілейованими» видами військ, які пред’являють до їх інтелектуальної та моральної підготовки порівняно високі вимоги — РВСН, флот, повітряно-космічні сили тощо. І в разі дефіциту солдатів вони його компенсують за рахунок тих новобранців, які б інакше потрапили в частини сухопутних військ.
Крен у бік нерегулярної армії
Зіткнувшись уже до кінця весни з дефіцитом живої сили, Кремль спробував зробити ставку на набір найманців, добровольців, а потім перейшов і до вербування в’язнів. Усе це посилило фрагментацію військової сили, типову багатьом авторитарних режимів.
У попередні роки та десятиліття Кремль врівноважував збройні сили за допомогою внутрішніх військ МВС, перетворених у 2016 році на федеральну службу військ національної гвардії, прикордонних військ, підпорядкованих ФСБ, та щодо невеликих військових сил ФСТ. З часу анексії Криму та початку війни на Донбасі 2014 року з’явився новий «фрагмент» військової сили — автономні групи найманців під егідою військової розвідки та/або ФСБ. 2022 року ці групи збільшилися кратно. Тепер до них додаються так звані регіональні добровольчі батальйони , організовані за принципом земляцтва.
Незважаючи на те, що формально учасники таких батальйонів укладають контракт із Міністерством оборони, сам принцип земляцтва суперечить одному з базових принципів російських збройних сил, успадкованому від радянської і навіть царської армії. Справа в тому, що перемішування солдатів з різних місць протягом століть дозволяло кожного з них підпорядковувати та робити частиною регулярної військової системи під керівництвом командира. Будь-які форми земляцьких відносин формують у солдатів почуття ліктя, товариства перед цього командира, яке полегшує невиконання наказу, якщо солдати ставлять його під сумнів. Командир вже не може протиставити таким солдатам колектив, що складається з їхніх земляків. Виходить, що не одинокий солдат перед обличчям свого командира і свого підрозділу (і, відповідно, колективне почуття причетності народжується тільки при виконанні наказу), а командир виявляється самотній перед лицем солдатів-земляків. Командир таких солдатів ніколи не знає, чи буде його наказ виконано чи поставлено під сумнів.
Щоправда, регіональні батальйони, що формуються, теж не дозволяють заткнути дірку в живій силі. По-перше, це не батальйони — чисельність від кількох десятків до кількох сотень людей не дозволяє створити повноцінний батальйон. По-друге, якості людей, які набираються в такі формування, — вік, стан здоров’я, інтелект і морально-психологічний стан — апріорі не дозволяють створити з них боєздатні підрозділи. По-третє, не зрозуміло, із яких сержантів та офіцерів формується командний склад таких підрозділів. По-четверте, викликають сумніви фінансові умови служби в таких «батальйонах», оскільки обіцяні зарплати в сотні тисяч рублів перевищують дохід військовослужбовців. Тобто такий дохід або створюватиме сильну напругу між регіональними «батальйонами» і регулярними частинами, або його просто не існує у тому вигляді, в якому його обіцяє регіональна російська влада. І все це тим більше стосується вербування на війну в’язнів .
Таким чином, незважаючи на контракти з Міністерством оборони, регіональні батальйони не зможуть стати частиною регулярних збройних сил. Більше того, їхня поява швидше нагадує бюрократичну імітацію діяльності, яка дозволяє набрати очки перед Кремлем без відповідальності за результат. До того ж такі регіональні «батальйони» є мінами сповільненої дії — частина таких «бойових земляцтв» неминуче криміналізується.
У результаті на тлі регулярної армії, що скорочується, у цій війні кристалізуються «фракції» різного роду найманців і добровольців-земляків, які буде складно вже просто розпустити по будинках, зберігши їх під контролем. Кремль їх або швидко «утилізує», так і не вирішивши проблему поповнення живої сили, або вони стануть учасниками боротьби за переділ активів і, можливо, влади вже всередині самої Росії.
Висновки
Очевидно, що станом на серпень 2022 року повноцінне заповнення живої сили російської армії в умовах війни малоймовірно. Більше того, очевидна тенденція до подальшого її скорочення. Навіть якщо Кремль зможе за допомогою погроз та тиску на міжнародне співтовариство отримати в цій війні перепочинок, це дозволить лише знизити темпи скорочення.
При цьому екзотичні варіанти на кшталт масової «закупівлі» найманців у бідних країнах світу всерйоз розглядати навряд чи варто — користі від цього ще менше, ніж від регіональних «батальйонів». Що стосується посиленого примусу до військової служби самих російських громадян (через зміну порядку проходження призовної служби або через мобілізацію), то цей варіант пов’язаний із серйозними внутрішньополітичними ризиками і спроба його реалізації веде до наслідків, які важко прогнозувати сьогодні.
Москві, найімовірніше, доведеться покладатися на те, що є. Можна припустити, що на війну незабаром почнуть відправляти частину сил, які сьогодні зайняті в охороні різних військових об’єктів. Також можлива перекваліфікація окремих рот, батальйонів, полків та бригад допоміжних військ на кшталт військ зв’язку, інженерних військ чи військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту до бойових підрозділів та з’єднань. Проблему це кардинально не вирішить, але гіпотетично дозволить виграти час, особливо якщо Москві вдасться досягти зниження інтенсивності війни.
У довгостроковій перспективі виникають дисбаланси і перекоси з усією гостротою ставлять проблему глибокого переосмислення російського підходу до розвитку збройних сил, їх комплектування та навчання, до військової доктрини та військової стратегії. Нинішня російська влада не здатна на таке переосмислення, але вже зараз очевидно, що Росії для реалізації своїх інтересів оборони потрібна набагато менша армія, ніж зараз. Причому кратного скорочення потребують абсолютно всі види і роди військ. Крім того, Росії життєво необхідна «дефрагментація» військової сили, тобто ліквідація всіх регулярних та нерегулярних збройних формувань, створених авторитарною владою на користь самої себе, крім збройних сил. Звичайно, для цього потрібне завершення війни, деокупація всієї території України у її визнаних міжнародних кордонах та демократизація всередині самої Росії.