Після одного автократичного режиму в Росії може прийти інший, або про те, як помирають авторитарні режими.
Протягом перших семи місяців так званої “спеціальної військової операції” Росії в Україні президент Володимир Путін намагався тримати конфлікт подалі від повсякденного життя пересічних росіян. Нещодавні опитування громадської думки свідчили про те, що інтерес росіян до війни зменшується. Але все змінилося після заяви Путіна від 21 вересня про те, що Росія мобілізує до 300 000 резервістів на допомогу своїм розбитим військам в Україні. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на The Washington Post.
Громадська реакція на цю заяву (політичне рішення, якого Путін довго уникав) була миттєвою. Антивоєнні демонстрації пройшли по всій Росії, а в соціальних мережах з’явилися кадри, на яких чоловіки призовного віку заполонили аеропорти, вокзали та прикордонні переходи, щоб уникнути участі в війні. Путін також зіткнувся з критикою на підконтрольному державі російському телебаченні, яке стверджувало, що війна в Україні йде не дуже добре, а політичні яструби наполягали на тому, що він повинен щось зробити, аби переломити хід подій.
Що нам можуть розповісти дослідження про те, як помирають автократії, про те, що відбувається зараз в Росії і які перспективи повалення Путіна? Нижче йдеться про те, як війна підірвала міф про компетентність, який підтримував Путіна впродовж двох десятиліть.
Україна тестує віру росіян у Путіна
Легітимність Путіна ґрунтувалася на міфі про його всебічну компетентність. Державний контроль над засобами масової інформації, в тому числі й над соціальними мережами, дедалі більше створює враження, що він здатен успішно керувати російським державним кораблем. Його представляють як захисника російської нації від агресивного, недоброзичливого Заходу. І опитування громадської думки, схоже, підтверджують таке сприйняття. Жодна інша політична фігура в Росії (на волі чи у в’язниці) не наближається до рейтингу підтримки Путіна, який станом на минулий місяць становив 83 відсотки.
Персоналістські автократії, тобто ті, що зосереджені на одному лідерові, мають певні сильні сторони, але також і слабкі. Досі Путін успішно приборкував будь-які виклики своїй владі. Але російські політичні інститути були зруйновані до такої міри, що вони вже не дуже обмежують його у прийнятті рішень. Російський законодавчий орган (Дума) забезпечує гумову печатку на політиці Путіна, і вона не виступає гальмом для його рішень.
Але це також висвітлює одну з вразливих сторін Путіна: відсутність інституціоналізації означає, що персоналістські автократії не налаштовані на забезпечення ефективного управління державою. Частково ця динаміка допомагає пояснити слабку військову ефективність Росії в Україні. Корупція і дисфункція, які вражають решту російської бюрократії, також торкнулися і збройних сил.
Путінська Росія, після дорогої та масштабної військової модернізації протягом останнього десятиліття, здається, має значні технічні можливості і озброєння лише на папері. Проте здатності ефективно їх використовувати заважають корупція і погана організація, підготовка та реалізація політики. Погані результати діяльності російських військових в Україні й особливо їхні втрати під час нещодавнього контрнаступу України ставлять під сумнів міф про компетентність, який допоміг Путіну утриматись на посаді.
Які три шляхи можуть бути альтернативою путінізму?
Як помирають автократії? Є три основні шляхи: 1) демократичний перехід – автократ усувається, і до влади приходять демократично обрані лідери за допомогою народного вибору; 2) увічнення режиму – автократ усувається елітами з його оточення (або помирає на посаді), і одна з них замінює його; або 3) виникає нова форма автократії – автократ і найближчі до нього люди замінюються новим складом автократичної еліти.
Сучасні автократії рідко йдуть першим шляхом і породжують ліберальну демократію через соціальну революцію. Барбара Геддес, наприклад, показує, що після Другої світової війни менш ніж 25 відсотків краху автократії призвели до демократичних перетворень, а 75 відсотків – до увічнення автократії при новому лідері (згадайте Ніколаса Мадуро у Венесуелі після смерті Уго Чавеса у 2013 році) або до заміни однієї форми автократії на іншу (Іран після падіння шаха в 1979 році та підйому Ісламської Республіки).
Одна автократична влада може призвести до іншої в Росії
Попри неочікуване зростання протестів проти війни, народне повстання навряд чи покінчить з автократією в Росії найближчим часом. Увічнена автократія – по суті, путінізм без Путіна на чолі – може стати більш репресивною всередині країни та більш агресивною у просуванні війни в Україні.
Однією з очевидних можливостей, якщо Путін помре на посаді (за чутками, у нього рак або хвороба Паркінсона) є те, що група еліт, які вважаються наближеними до нього, буде правити як хунта. Це означає, що Микола Патрушев, голова Ради безпеки, Сергій Наришкін, голова російської зовнішньої розвідки, і Олександр Бортніков, голова Федеральної служби безпеки, продовжать проводити політику Путіна.
Проблема, однак, полягає в тому, що жоден з цієї трійці, схоже, не може бути носієм персонального авторитету Путіна. Таким чином, хоча вони й будуть реальною силою за троном, вони можуть покладатися на більш дружнього до натовпу фронтмена, такого як мер Москви Сергій Собянін. Автократичний режим, по суті, збережеться, однак, з невеликими змінами в політиці путінської епохи – включаючи війну в Україні.
Порівняльні дослідження кінця автократій також показують, що іншою найбільш вірогідною можливістю для Росії після Путіна є просто інша, можливо, більш м’яка форма автократії на чолі з іншою групою еліт. Це буде група, не заплямована невдачами Путіна в Україні. Вона може складатися з незадоволених олігархів, можливо, більш зацікавлених у припиненні військових дій шляхом врегулювання, щоб отримати доступ до власності та активів, які вони придбали за останні два десятиліття і які зараз перебувають під санкціями. Але є мало підстав вважати, що така група буде схильна відмовитися від привілеїв, якими вони користувалися за часів путінської автократії, на користь більш справедливої ліберальної демократії. Найкращим варіантом за такого сценарію була б менш деспотична форма автократії і, можливо, більш швидке врегулювання українського конфлікту.
Таким чином, дослідження припускає, що шанси становлять 3 до 1 на користь того, що персоналістська автократія в Росії буде замінена іншою автократією – просто без Путіна. Це найбільш вірогідний сценарій, попри нещодавнє зростання соціальних протестів проти мобілізації резервістів для участі у війні в Україні.