Державний секретар США Ентоні Блінкен нещодавно попередив, що Захід має бути напоготові проти спроб Росії створити хибний привід для вторгнення в Україну.
Виступаючи після зустрічі з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим у кулуарах зустрічі міністрів закордонних справ ОБСЄ у Стокгольмі 1 грудня, Блінкен сказав, що Росія може «заявити про провокацію для чогось, що вони планували зробити весь цей час». Як інформують Економічні новини, про це пише The Atlantic Council.
Цього тижня ми дізналися, що такий штучний casus belli може легко виходити з Мінська, як і з Москви. Міністерство оборони Білорусі заявило 5 грудня, що воно викликало військового аташе України, щоб висловити протест проти неодноразових порушень білоруського повітряного простору українськими літальними апаратами. Київ назвав ці звинувачення хибними.
Крім протистояння з майже 100 000 військами, які Росія розмістила на своєму кордоні, Київ також стикається з цілком реальною загрозою на кордоні з Білоруссю. 29 листопада Міністерство оборони Білорусі оголосило про проведення спільних з Росією військових навчань поблизу українського кордону. Крім того, білоруський самодержець Олександр Лукашенко заявив, що Мінськ “не залишиться осторонь” у протистоянні Москви з Києвом, заявивши, що “ясно, на чиєму боці буде Білорусь”.
Україна відповіла польотами вертольотів та безпілотників уздовж кордону з Білоруссю та військовими навчаннями за участю приблизно 8000 солдатів.
Було б помилкою розглядати 16-місячну політичну кризу в Білорусі, яка послідувала за спірними президентськими виборами в серпні 2020 року, і жорсткі дії Росії на українському кордоні як якісь непов’язані події. Вони є невід’ємною частиною єдиного цілого.
Україна не тільки стикається з агресором на двох фронтах, причому Лукашенко з ентузіазмом приєднався до зусиль лідера Кремля Володимира Путіна, спрямованих на те, щоб силоміць придушити прагнення України до Заходу. Але через тридцять років після того, як 8 грудня 1991 року Борис Єльцин, Леонід Кравчук та білоруський лідер Станіслав Шушкевич підписали Біловезькі угоди, які офіційно поклали край Радянському Союзу, Путін одночасно зміцнює владу Москви над Білоруссю і прагне силою підпорядкувати собі Україну.
За останні 16 місяців Путін скористався міжнародною ізоляцією Лукашенка та його абсолютною залежністю від Москви, щоб швидко розширити економічну, політичну та військову присутність Росії у Білорусі. Часті військові навчання та постійні ротації військ встановили де-факто постійну присутність російських військ у Білорусі, а також плани створення постійних російських баз.
Але в той час, як Путін посилює контроль Кремля над Білоруссю, Україна прискорює свої зусилля, щоб вийти з орбіти Москви та прийняти євроатлантичну інтеграцію.
Український президент Володимир Зеленський чинить опір спробам Путіна ввести в дію Мінські угоди 2015 року на умовах Москви, внаслідок чого окуповані Росією території на сході України повернуться під контроль українського уряду, а біля керма залишаться озброєні прокремлівські бойовики.
Таким чином, Зеленський завадив меті Москви створити всередині України ефективного «троянського коня», який би зробив країну некерованою. Україна також отримує посилену оборонну допомогу від США, включаючи протитанкові ракети Javelin, та у вересні провела військові навчання з НАТО.
З початку 2021 року Зеленський зробив кроки щодо підриву шкідливого впливу Росії всередині України. Зокрема, він закрив пов’язані з Кремлем телеканали та помістив прокремлівського олігарха Віктора Медведчука під домашній арешт за звинуваченням у державній зраді.
Путін, схоже, має намір силоміць переламати ці тенденції в Україні, і в цьому йому дуже допомагає Лукашенко.
Перетворивши Білорусь на де-факто продовження західного військового округу Росії, Путін створив новий фронт проти України. Крім можливості атакувати Україну на сході та південному сході з Росії, а також на півдні з анексованого Кримського півострова Росія тепер може загрожувати Києву на півночі з Білорусі. Більше того, спровокована Лукашенком криза мігрантів на білоруському кордоні з Латвією, Литвою та Польщею є загостренням напруженості в регіоні.
Виступаючи у Брюсселі 30 листопада, прем’єр-міністр України Денис Шмигаль заявив, що кризи у Білорусі та на українському кордоні «абсолютно пов’язані» і є частиною «гібридної атаки на Європейський Союз та Україну».
У двогодинній розмові з Путіним 7 грудня президент США Джо Байден «підтвердив свою підтримку суверенітету та територіальної цілісності України» і «висловив глибоке занепокоєння Сполучених Штатів та наших європейських союзників з приводу ескалації Росією сил навколо України та дав зрозуміти, що США та наші союзники відповідатимуть рішучими економічними та іншими заходами у разі військової ескалації».
Нагнітання Росією обстановки в Україні у поєднанні з мілітаризацією Білорусі є найсерйознішою кризою та найглибшою зміною в балансі безпеки на східному фланзі НАТО з моменту анексії Росією Криму у 2014 році та, можливо, з моменту закінчення холодної війни.
Сполучені Штати та їх союзники повинні бути готові відповісти найжорсткішими санкціями, включаючи, але не обмежуючись, забороною на підключення Росії до платіжної системи SWIFT, припиненням будівництва газопроводу «Північний потік-2» та забороною на купівлю та продаж російських суверенних боргових зобов’язань на первинному та вторинному ринках. Крім того, Захід має посилити санкції проти Білорусі за її роль в агресії Путіна проти України, а також накласти санкції на російських прихильників Лукашенка.
І, нарешті, НАТО слід розглянути можливість розміщення додаткових військ у країнах Балтії та Польщі, включаючи потенційно постійні бази США. Росія та Білорусь провокують смертельно серйозну кризу у Східній Європі, і вона вимагає смертельно серйозної відповіді.