Топ-статті

“Запах війни висів у повітрі”. Як Залужний готував ЗСУ до війни із Росією

Валерія Залужного дуже легко можна було б недооцінити. Коли генерал не в формі, він полюбляє футболки та шорти, які пасують його доброму почуттю гумору. Коли наприкінці липня 2021 року він вперше почув від помічників президента України Володимира Зеленського, що йому пропонують очолити збройні сили країни, його реакцією було: "Що ви маєте на увазі?". Коли до нього дійшло, що він стане головнокомандувачем, розповідає він у своєму першому інтерв'ю виданню TIME з моменту початку російського вторгнення, він відчув себе так, ніби його вдарили "не просто нижче пояса, а просто відправили в нокаут".

Він не Джордж Паттон чи Дуглас Макартур. Проте, коли писатимуть про історію війни в Україні, Залужному, швидше за все, відведуть видатну роль. Він був одним з тих, хто присвятив роки перетворенню української армії з незграбної радянської моделі на сучасну боєздатну силу. Загартований роками бойових дій з Росією на східному фронті, він належить до нового покоління українських лідерів, які навчилися бути гнучкими і делегувати повноваження командирам на місцях. Його ретельна та фахова підготовка української армії напередодні вторгнення та вміла тактика ведення бойових дій на ранніх етапах війни допомогли країні відбити російський натиск. “Залужний проявив себе дуже ефективним військовим, якого потребувала його країна”, – писав американський генерал Марк Міллі у травні минулого року для журналу “Time” про свого колегу. “Його лідерство дозволило українським збройним силам швидко адаптуватися і проявити ініціативу на полі бою проти росіян”. Про це пишуть Економічні новини з посиланням на журнал Time.

Зараз ця лідерська ініціатива досягла ключового повороту на користь України. Найбільшим досягненням Києва з початку війни в лютому став блискавичний контрнаступ на північному сході країни на початку вересня, який приголомшив російські війська, змусивши їх тікати в хаосі і відступити з величезних ділянок окупованої території. У поєднанні з другою операцією на півдні, українські військові стверджують, що менш ніж за два тижні вони вирвали з-під російської окупації понад 6000 квадратних кілометрів, звільнивши десятки міст і селищ та перерізавши ворожі шляхи постачання. Майстерна гра української армії в дезорієнтацію, коли було оголошено про контрнаступ на півдні перед тим, як атакувати на північному сході, застала Росію зненацька. І це підтвердило аргументи українців про те, що співпраця розвідки і мільярди доларів, надані західними союзниками у вигляді зброї і матеріальних засобів, дадуть результати на полі бою.

Вражаючі перемоги прийшли в критичний момент, яка вже перетворилася на війну на виснаження. По мірі того, як економічний тиск наростав по всій Європі і в усьому світі, скептики починали сумніватися, чи зможе Україна витримати затяжну боротьбу. Драматична поразка шокувала Москву, змусивши кремлівських пропагандистів визнати невдачу і посиливши військовий і політичний тиск на президента Росії Володимира Путіна. У відповідь 21 вересня він оголосив перший масовий призов з часів Другої світової війни, часткову мобілізацію до 300 000 громадян.

Українські та американські офіційні особи вважають, що війна буде довшою і кривавішою, ніж здається на перший погляд. Путін показав, що він готовий приносити в жертву свої війська і чинити звірства, щоб виснажити свого опонента. У своїй загрозливій промові він попередив, що “не блефує”, коли погрожує використати все, що є в його розпорядженні, для захисту Росії, натякнувши на ядерну зброю. Нещодавній український наступ може стати поворотним моментом, але не вирішальним ударом. “Озираючись назад, ми будемо дивитися на це як на битву при Мідвеї”, – каже Ден Райс, ветеран армії США і керівник командного складу у Вест-Пойнті, який служить спеціальним радником Залужного, маючи на увазі вирішальну сутичку 1942 року, яка передувала наступним трьом рокам війни.

Залужний – лише один з багатьох українців, відповідальних за стійкість і прогрес найчисленнішої армії у Европі. Серед інших ключових офіцерів – генерал Олександр Сирський, командувач Сухопутних військ України, який керував обороною Києва, а останнім часом – контрнаступом на сході, та Кирило Буданов, голова Головного управління військової розвідки України. Але після Президента Залужний став обличчям цієї війни. Його образ постійно присутній в українських соціальних мережах. На одному з широко поширених зображень “залізний генерал” стоїть на колінах перед скорботною матір’ю одного зі своїх солдатів, схиливши голову в жалобі перед труною. На іншому він посміхається, головуючи на весіллі одного зі своїх військовослужбовців під час затишшя в бойових діях. Фан-канали в Telegram налічують сотні тисяч підписників, багато хто змінив свій профіль на фотографію генерала зі складеними у формі серця руками. “Коли Залужний заходить у темну кімнату, він не вмикає світло, він вимикає темряву”, – жартують в одному з вірусних відео в TikTok.

Важко спрогнозувати, яким шляхом піде війна і яку подальшу роль у ній відіграватиме Залужний. Але нині вперше видається можливим, що армія, якою він командує, може здобути перемогу.

Залужний смакував пиво на дні народження своєї дружини, коли вийшов на вулицю, щоб відповісти на дзвінок по мобільному телефону, і дізнався про своє нове призначення. Звання та статус 48-річного генерала на той час були набагато нижчими за посаду, яку йому запропонував Зеленський. Головнокомандувач Збройних Сил України – найвище військове звання в країні, яке має лише сам Президент. Висота цієї сходинки викликала відчуття, схоже на запаморочення. “Я часто озирався назад і запитував себе: Як я в це вляпався?” сказав Залужний у червневому інтерв’ю виданню TIME.

Декому цей вибір здавався необачним. Хоча він заслужив репутацію амбітного і прогресивного командира, Залужний також вважався трохи диваком, більше відомим тим, що він більше жартував зі своїми підлеглими, ніж встановлював серед них дисципліну. Він народився в радянському військовому гарнізоні на півночі України в 1973 році і каже, що мріяв стати комедійним артистом, як і сам Зеленський. Але замість цього він пішов стопами своєї військової сім’ї, вступивши до академії в Одесі в 1990-х роках, коли Радянський Союз розпався, а Україна занурилася в кризу.

Залужний просувався службовими щаблями разом з новим поколінням офіцерів, які поєднували дуже різні епохи: виховані в Радянській Україні, але які прагнули позбутися військових догм Радянського Союзу. У своїй магістерській роботі Залужний проаналізував військову структуру США. Побачивши, що українські збройні сили все ще обтяжені радянською моделлю, яка покладалася на жорстке прийняття рішень на найвищому рівні, він почав впроваджувати зміни, щоб наблизити їх до рівня збройних сил США та партнерів по НАТО.

Залужний пройшов шлях від командира взводу до керівника збройних сил країни на східному фронті після анексії Криму Росією в 2014 році. На цій посаді він підвищував кваліфікацію молодших офіцерів і заохочував до більш гнучкого прийняття рішень, передаючи повноваження командирам на місцях. На відміну від російської армії, сержанти тут не будуть “цапами-відбувайлами”, а радше справжніми заступниками, покликаними підготувати кадровий резерв військових талантів, сказав він в інтерв’ю 2020 року, опублікованому Міністерством оборони України. “Шляху назад немає”, – сказав він, – до “армії 2013 року”.

Але Залужний також поважав і цінував інституції російських військових У своєму кабінеті він зберігає зібрання творів генерала Валерія Герасимова, керівника російських збройних сил, який старший за нього на 17 років. “Я був вихований на російській військовій доктрині, і я досі вважаю, що вся наука про війну знаходиться в Росії, – каже Залужний. “Я вчився у Герасимова. Я прочитав все, що він коли-небудь писав. Він надзвичайно розумна людина, і мої очікування від нього були величезні”.

Коли Зеленський вступив на посаду в 2019 році, війна на сході України йшла вже п’ятий рік, і Залужний був виконуючим обов’язки командувача в зоні бойових дій. Йому належало проінформувати нового президента про військові операції та командні структури. Він знав, що Зеленський ніколи не служив в армії, і не планував навчати його тактичним тонкощам ведення війни. “Йому не потрібно розбиратися у військовій справі так само, як у медицині чи будівництві мостів”, – каже Залужний. На його подив, Зеленський, з цим погодився. “Це виявилося однією з найсильніших рис Зеленського, – каже Олексій Мельник, колишній помічник міністра оборони України. Він дозволив своїм генералам керувати процесом “без прямого втручання у військову справу”.

У 2020 році Залужний керував амбітними військовими навчаннями, які включали випробування протитанкової ракети Javelin. Під безпосереднім контролем президента з оглядового майданчика демонстрація провалилася, і експерти на українському телебаченні почали обговорювати поганий знак для військових країни. Залужний був впевнений, що в офісі президента його будуть називати “невдахою з бракованими “Джавелінами”.

Однак Зеленський продемонстрував рішучість позбутися старого покоління офіцерського складу в пошуках свіжої крові, а також звичку просувати по службі лідерів, з якими він відчуває взаєморозуміння, незалежно від їхнього рангу. У липні 2021 року, коли росіяни стягували танки до кордону, а американці попереджали, що незабаром Україна може зіткнутися з повномасштабним нападом, президент вирішив поставити Залужного на чолі. “Я висловив свою думку, що він мені здається досить професійною, розумною людиною, – розповідає Андрій Єрмак, керівник Офісу Зеленського. “Але рішення прийняв президент”.

На відміну від Зеленського, який скептично ставився до повідомлень розвідки про неминучість широкомасштабного російського вторгнення, Залужний був частиною офіцерського корпусу, який вважав це питанням часу. За кілька тижнів після вступу на посаду він почав впроваджувати ключові зміни. Офіцери могли вільно відкривати вогонь у відповідь “з будь-якої наявної зброї”, якщо вони потрапляли під обстріл, без необхідності отримання дозволу від старших командирів. “Нам потрібно було відбити у них бажання атакувати, – каже Залужний. “Нам також потрібно було показати свої зуби”.

Станом на початок лютого починає проявлятися тиск, зумовлений його новою роллю. Початок масштабних військових навчань за участю тисяч українських військовослужбовців став справжнім розчаруванням, оскільки основні маневри мали імітувати російський напад, викриваючи слабкі місця в українській обороні. На думку Залужного, ці навчання були центральним елементом оборонної стратегії України, її найкращим шансом на виживання, а командири поставилися до них недостатньо серйозно. “Я провів цілу годину, волаючи, – згадує він. “Я зірвався”. Бійці, що сиділи за столом, були здебільшого старші і досвідченіші за Залужного, який не мав репутації людини, що втрачає холоднокровність. “Я пояснив їм, що якщо вони не впораються з цим, то наслідками будуть не тільки наші життя, але й наша країна”.

Після цього спалаху генерали активізували підготовку. Вони передислокували і замаскували військову техніку, виводячи війська і озброєння з баз і відправляючи їх у рейди по країні. Це були літаки, танки, бронетехніка, а також зенітні батареї, які незабаром знадобляться Україні для контролю над своїм небом. “Запах війни неможливо переплутати, – каже Залужний, – і він вже висів у повітрі”. Але коли справа дійшла до деталей його стратегії, Залужний тримав їх у таємниці. “Я боявся, що ми втратимо елемент несподіванки, – каже він. “Нам потрібно було, щоб противник думав, що ми всі перебуваємо на своїх звичних базах, куримо траву, дивимося телевізор і пишемо пости у Facebook”.

Коли вранці 24 лютого почалося вторгнення, генерал визначив дві стратегічні цілі для оборони України. “Ми не могли допустити падіння Києва, – сказав він. “І на всіх інших напрямках ми повинні були пустити їхню кров, нехай навіть подекуди для цього і необхідно було втратити територію”, – сказав він. Іншими словами, мета полягала в тому, щоб дозволити росіянам просунутися вперед, а потім знищити їхні колони на фронті і лінії постачання в тилу. На шостий день вторгнення він дійшов висновку, що це спрацювало. Росіяни не змогли захопити аеропорти навколо Києва і просунулися достатньо глибоко, що дозволило їм почати перевантажувати лінії постачання, роблячи їх вразливими.

Міллі, американський колега Залужного, був шокований, коли побачив, що українці тримаються. Він запитав Залужного, чи планує той евакуюватися у безпечніше місце. “Я сказав йому: “Я вас не розумію”, – розповідає Залужний. “Для мене війна почалася у 2014 році. Я не тікав тоді, і не збираюся тікати зараз”.

Він також був приємно вражений промахами Росії. Коли ворог зіткнувся з сильним опором або втратив можливість поповнення запасів, він не відступив і не змінив тактику. “Вони просто гнали своїх солдатів у бійню”, – сказав Залужний. “Вони обрали той сценарій, який мене найбільше влаштовував”.

Навіть в той час, коли США і союзники продовжували надавати країні мільярди доларів військової допомоги, новини були невтішними. Росія завдала удару по стратегічному портовому місту Маріуполь, вбивши тисячі мирних жителів. У травні сотні українських бійців, які захищали останній оплот міста, металургійний комбінат “Азовсталь”, здалися в полон. (Понад 150 були повернуті 21 вересня в результаті обміну полоненими, в тому числі п’ять вищих українських командирів). У містах і селах, окупованих російськими військами, були виявлені масові поховання. Тим не менш, українські офіційні особи наполягали на тому, що вони можуть перемогти. “Ми будемо битися до останньої краплі крові”, – сказав Залужний.

Через кілька тижнів Україна почала робити те, що вразило військових аналітиків як щось неймовірне. З верхівки уряду українські чиновники, включаючи Зеленського і міністра оборони Олексія Резнікова, почали публічно заявляти про підготовку до широкомасштабної операції з відвоювання території на півдні. В очікуванні наступу Росія почала передислокацію військ, включаючи деякі з найбільш елітних підрозділів з інших регіонів для посилення своїх позицій на півдні. 29 серпня українські військові оголосили про початок довгоочікуваного південного наступу.

Але були ознаки того, що відбувається щось зовсім інше. “У нас йде війна не тільки на півдні”, – заявив 1 вересня Олексій Данилов, секретар Ради національної безпеки і оборони України. “Лінія фронту має довжину 2 500 км”. Багато експертів сумнівалися, що Україна буде здатна організувати контрнаступ на одному з фронтів, не кажучи вже про два.

Через п’ять днів українські війська завдали несподіваного удару на північному сході країни. Росіяни були застигнуті зненацька. Багато з них втекли в безладі, кинувши зброю і техніку. Місцеві репортажі змальовували жалюгідну картину відступу, описуючи солдатів, які крали одяг, велосипеди та автомобілі цивільних, щоб врятуватися.

За шість днів українські військові відвоювали приблизно 3 000 кв. км окупованої росіянами території, включаючи стратегічно важливі залізничні вузли, які використовувалися для поповнення сил. Удар шокував Кремль, американських офіційних осіб і навіть найвищих українських посадовців. “Я навчив себе стримувати свої очікування, щоб потім не розчаровуватися”, – розповів Резніков. “Деякі успіхи сталися дещо швидше, ніж планувалося”.

Допомагали і розвіддані, і сучасне озброєння, яке надавав Захід. “Вони надавали нам місцезнаходження ворога, скільки їх там знаходиться, і що вони там зберігають, – розповідає Рєзніков. “Потім ми наносили удар”. Високомобільна реактивна система залпового вогню (HIMARS), надана Пентагоном, дозволила Україні знищити склади боєприпасів, пального та командні пункти. Більш легкі транспортні засоби, такі як американські хаммери, а також автомобілі і танки, надані Великобританією, Австралією, Нідерландами, Польщею та Чехією, дозволили їм подолати російські війська. “Українці продемонстрували набагато краще планування операцій на тактичному рівні, – каже Джеффрі Едмондс, колишній аналітик ЦРУ і директор з питань Росії в Раді національної безпеки США. “Вони набагато більш організовані”.

Українські офіційні особи також кажуть, що вирішальне значення мала гнучка командна структура, яка дозволила їм скористатися швидким колапсом російської армії. “Українська армія має свободу у прийнятті рішень на кожному рівні”, – каже Резніков, порівнюючи її зі стандартами НАТО. “Вони роблять це швидко, на відміну від росіян”.

Українські посадовці поки що обережно діляться результатами своїх військових успіхів. “Це історія не однієї зірки, а сузір’я нашої військової еліти”, – каже Резніков, називаючи довгий список відомих офіцерів збройних сил – сухопутних військ, військово-морських сил, військово-повітряних сил, медичного корпусу та інших.

Ходять чутки про напруженість у відносинах між Зеленським та його вищим військовим командуванням, хоча президент та його помічники від них відхрещуються. “Так званий конфлікт із Залужним був вигаданий нашою опозицією від початку і до кінця, – каже Олексій Арестович, помічник Зеленського та колишній офіцер військової розвідки України. “З одного боку, він явно вигаданий. З іншого – це має болючий ефект, тому що розпалювання конфлікту між військовим командиром і головнокомандувачем – це не що інше, як катастрофа”.

Загартовані війною українські лідери знають, що нещодавні успіхи лише виграли час. “Росія зробила ставку на цю війну”, – каже Данилов, секретар Ради національної безпеки і оборони України. “Путін не може програти. Ставки занадто високі”.

Операція України на півдні просувається повільно. З наближенням зими Київ повинен подбати про те, щоб не перенапружувати свої сили. І тут діють чинники, непідконтрольні Україні. Енергетична криза, що насувається, може зменшити військову підтримку Заходу, оскільки Росія вже скоротила постачання газу до Європи з 40% до 9%.

Зі свого боку, Залужний готується до довгої і кровопролитної війни. “Знаючи те, що я знаю про росіян з перших рук, наша перемога не буде останньою, – заявив він. ” Це дасть нам можливість перевести подих і підготуватися до наступної битви”.

Елена Каденко