Пафосний візит Сі Цзіньпіна до Москви залишив подвійне враження. З одного боку, начебто щось таке загрозливо велике, що несе злам глобального світопорядку, що склався. З іншого боку, після від'їзду Сі з Москви в абсолютно різних джерелах почало з'являтися дедалі більше інформації про те, що результатом візиту стали тільки гучні декларації, але нічого конкретного щодо поглиблення економічного і військово-технічного співробітництва Москви і Пекіна вирішено не було, і китайці вирішили поки що подумати і почекати.
Щодо України теж нічого нового громадськість не почула, окрім декларацій Путіна про те, що Москва категорично підтримує “мирні ініціативи” Сі, які Захід і сама Україна так само категорично відкидає, оскільки ці “ініціативи” означають щонайменше відторгнення Москвою окупованих територій, а за великим рахунком, подальше продовження російської агресії.
Словом, на момент написання цього тексту результати візиту Сі до Пу вбачалися як щось середнє між заявкою на глобальну катастрофу і шекспірівським “багато шуму з нічого” або “з майже нічого”.
Перший візит Сі був до Москви?.. Так більше ж нікуди!
Неабияк потішило широко розтиражоване твердження про те, що перший візит після переобрання Сі на всі керівні пости в Піднебесній він здійснив до Москви, і це, мовляв, свідчить про серйозні геополітичні тенденції.
З одного боку, це правильно, тим паче що в Китаї великого значення надають символізму. Щоправда, геополітичне зближення Москви і Пекіна є давно відомим фактом, нічого нового вочевидь не представляє, і говорити можна хіба що тільки про ступінь і глибину їхнього співробітництва, тому вибір напрямку першого візиту також був очікуваним.
З іншого боку, задамося питанням: куди, крім Москви, міг би зробити перший візит китайський лідер? Навіть якщо говорити про великі країни, з якими Китай підтримує тісні стосунки, то очевидно, що це навіть не Іран чи країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, не кажучи вже про Північну Корею, бо це занадто дрібно для Китаю, який обґрунтовано претендує на глобальну роль. Це мало бути щось рівновелике Піднебесній, тобто Штати та/або Брюссель, у крайньому разі, Берлін. Але в цих столицях у нинішній обстановці Сі явно не очікували. Тоді єдиною відносно рівновеликою точкою для першого візиту залишається Москва, тим паче що Путін уже давно просив Сі відвідати його з візитом, про що далі.
Коли говорять про те, що в Москви, окрім Китаю, не лишається вибору в глобальних партнерах для протистояння із Заходом, то треба розуміти, що в Сі ситуація є дзеркальною. Пекін може скільки завгодно вибудовувати комбінації, наприклад, на Близькому Сході, де Піднебесній начебто вдалося примирити одвічних антагоністів в особі Саудівської Аравії та Ірану, про що йшлося в публікації “Зміцнимо китайський гегемонізм суніто-шиїтською дружбою?”. Але навіть якщо Пекіну вдасться зібрати під своїм патронатом енну кількість регіональних лідерів, що вельми непросто, оскільки всі вони мають свій “гонор” та інтереси, та очолити якусь коаліцію, така конструкція навряд чи зможе стати серйозною противагою Штатам, з якими у Пекіна поглиблюється протистояння.
Окремим рядком може проходити Євросоюз, але він не має достатньої військово-політичної суб’єктності, а також Індія, але з нею в Китаю є прикордонні конфлікти й доволі сильний ступінь взаємного неприйняття, не кажучи вже про те, що, маючи порівнянну з Китаєм чисельність населення, Індію все ж таки важко вважати адекватною Китаю за військово-політичним впливом і рівнем розвитку.
Словом, для вибудовування геополітичних конструкцій Піднебесній потрібні співмірні партнери, а такими є або Америка, або Москва. Оскільки відносини Китаю з Америкою неухильно загострюються на ґрунті переділу геополітичного впливу, то залишається Москва. І як би не ставитися до Росії, але вона залишається найбільшою країною з воістину бездонними ресурсами і величезним ядерним потенціалом.
Отже, з першим візитом, що позначає геополітичну тенденцію, Сі міг поїхати тільки в Москву. Що й було зроблено після довгих прохань з боку Путіна, який зайшов у глухий кут зі своєю агресією проти України і критично потребує підтримки в дипломатичному, економічному та військово-технічному аспектах. Інша річ, що якщо дипломатичну підтримку Росії Китай надає від самого початку, то в економічних і військових питаннях Піднебесна продовжує бути обережною, не бажаючи “вляпатися” в зайві проблеми через надто тісну співпрацю з Путіним і його режимом, що стрімко втрачають залишки адекватності.
Саме тому підсумками візиту поки що є гучні декларації та вичікувальна позиція Китаю, і особливої конкретики поки що не видно, незважаючи на небезпечні тенденції.
Фальшивий пафос офіційних декларацій
Але повернемося до офіційно заявлених підсумків візиту, які, хоча реальні результати, за чутками, далеко не такі, як заявляються в офіційних заявах.
Це був другий візит Сі до Москви. Перший відбувся 2019 року.
Нинішній візит тривав три дні. 20 березня одразу після приїзду Сі відбулася його неформальна зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним, що включала розмову тет-а-тет тривалістю чотири з половиною години. 21 березня відбулися переговори спочатку між лідерами, а потім у розширеному складі плюс окрема зустріч голови КНР із прем’єр-міністром РФ Михайлом Мішустіним.
Сторони заявили про підписання пакета документів, зокрема “Спільної заяви про поглиблення відносин всеосяжного партнерства і стратегічної взаємодії, що вступають у нову епоху”, і “Спільної заяви про план розвитку ключових напрямків російсько-китайського економічного співробітництва до 2030 року”.
Коментуючи зміст переговорів, Путін виокремив кілька моментів, що стосуються ключових напрямів економічного співробітництва Китаю і Росії.
По-перше, Москва має намір нарощувати постачання енергоносіїв до Китаю з акцентом на збільшення обсягів природного газу, що поставляється. За словами Путіна, загалом до 2030 року поставки газу становитимуть щонайменше 98 млрд кубометрів плюс 100 мільйонів тонн скрапленого природного газу. Готовий проект нового газопроводу “Сила Сибіру – 2” через Монголію з пропускною спроможністю 50 млрд кубометрів газу. Очевидно, Росія претендує на те, щоб стати головним постачальником енергоресурсів до Китаю, компенсуючи таким чином втрату європейського ринку збуту. Крім енергоносіїв, Росія має намір постачати до Китаю й інші товари, включно з продовольством.
По-друге, Путін заявив про готовність використовувати китайські юані в розрахунках між Російською Федерацією і країнами Азії, Африки, Латинської Америки. Очевидно, це ще один наслідок санкцій, через які російські підприємства не можуть розраховуватися в доларах і в євро. Вельми показово, що Путін готовий перейти на китайську валюту, різко посиливши свою залежність від Піднебесної.
По-третє, у плані збільшення кількості та навантаження транспортних коридорів через російську територію згадано створення спільного робочого органу з розвитку Північного морського шляху. Вочевидь, користуючись моментом, китайці продавили розширення їхньої участі в освоєнні північних маршрутів, яке їх давно цікавило, оскільки Піднебесна вже давно прагне присутності в Арктиці, як і багато інших аж ніяк не арктичних країн, про що йшлося в давнішній публікації “В Арктиці стає спекотно”.
Помічник Путіна Юрій Ушаков обмовився, що обговорювалося і військове співробітництво, хоча конкретика залишилася невідомою.
У спільній заяві двох країн за підсумками переговорів пункти про війну в Україні загалом були виписані з точки зору російського трактування подій.
– РФ і Китай вважають, що для вирішення української кризи треба запобігати блоковому протистоянню і розпалюванню конфлікту;
– РФ і Китай закликають уникати деградації кризи в Україні та її переходу “в неконтрольовану фазу”.
Але головне – у цій же заяві йдеться про те, що Росія підтримує мирний план Китаю щодо врегулювання в Україні, про що заявив особисто Путін:
“Вважаємо, що багато положень висунутого Китаєм мирного плану співзвучні російським підходам і можуть бути взяті за основу для мирного врегулювання, коли до нього будуть готові на Заході та в Києві”.
Про так званий китайський план врегулювання щодо України нещодавно детально йшлося в публікації “Китайський план врегулювання “української кризи”: за все хороше, проти всього поганого, ні про що конкретно, але в інтересах Путіна”. Коротенько нагадаємо, що суть цього “плану” полягає в такому
Китай виступає за припинення вогню і початок переговорів без попередніх умов – зокрема виведення російських військ з України. Тобто війська залишаються на окупованих територіях. Крім того, фразу про збереження територіальної цілісності та суверенітету Москва розглядає як збереження під контролем Росії окупованих територій України, про анексію яких торік оголосила Москва.
І вже після від’їзду Сі з різних джерел стала надходити інформація, що жодної реальної конкретики ці переговори не дали. Тобто Китай поки що не поспішає нарощувати обсяги закуповуваного в Росії газу. Питання поставок озброєнь, наскільки можна зрозуміти, китайці поки теж відкладають на невизначений час.
Та й з “українським питанням” не все так просто. Адже в Китаї не могли не розуміти, що Захід і Україна не підуть на пропонований Пекіном варіант, коли окуповані території України залишаються під контролем Москви, та ще й із перспективою продовження Путіним після деякого перепочинку війни з метою подальшої анексії українських земель. І є деякі підстави вважати, що в приватній бесіді Сі пропонував Пу піти на додаткові поступки, можливо, вивести війська з частини територій, припустімо, на рівень до 24 лютого 2024 року, але тут уже Путін пішов у відмову.
Тандем “ПуСі” і його деякі кумедні подробиці
Щоб зрозуміти, чому далі декларацій справа не пішла і навряд чи найближчим часом піде, а також ставлення Сі до війни в Україні, слід трохи поглянути на взаємовідносини в тандемі Путіна і Сі, який уже прозвали “ПуСі”.
У світі настають зміни, яких не було в останні сто років.
Прощаючись із Путіним перед від’їздом, лідер Китаю Сі Цзіньпін: “Зараз тривають зміни, яких не було протягом 100 років. А ми разом рухаємо ці зміни. Бережи себе, дорогий друже”.
У відповідь Путін побажав Сі щасливої дороги.
Але в мережі давно гуляють чутки, що у відносинах між державами, а також в особистих стосунках між Сі і Пу далеко не все так здорово, як намагаються показати обидві складові тандему, дружньо посміхаючись, тиснути руки і поплескуючи один одного по плечу перед телекамерами.
До речі, прощальний заклик Сі про те, щоб “дорогий друг Пу беріг себе”, можна розцінювати дуже і дуже по-різному, якщо врахувати взаємне невдоволення обох персонажів, обґрунтовані чутки про наростання проблем зі здоров’ям Путіна, а також перспективи можливої зміни влади в Москві в той чи інший спосіб. До речі, останнє питання про варіанти після можливої зміни влади, наскільки відомо, Сі вивчив особисто, персонально зустрівшись із “діючими особами та виконавцями” щодо того, наскільки може змінитися або не змінитися політика Москви після можливого відходу Путіна в історію, щоб зрозуміти, чи варто Піднебесній узагалі вкладатися в Москву та її підтримку, про що далі.
Про “складнощі китайсько-московської дружби” йшлося вже неодноразово, зокрема, в публікації “Український шпагат Китаю: кохання в Піднебесній зле – полюбиш навіть Путіна!”.
Коротко нагадаємо, що Китай на дипломатичному рівні висловлював своє крайнє незадоволення затіяною Путіним затяжною війною, яка загострює стосунки Китаю з ЄС, різко посилює ослаблений до початку війни вплив Америки в Європі та й загалом руйнує чимало глобальних планів особисто товариша Сі, передусім проєкт “один пояс, один шлях”, який лідер Піднебесної вважає чи не найважливішою справою свого життя. За те, що Путін пообіцяв закінчити війну швидкою перемогою, а вона тягнеться вже другий рік, і кінця їй не видно, Сі позаочі прозвав свого “дорогого московського друга”, за чутками, “беззубим цуценям”, і Путіну про це відомо. Але поглиблення глухого кута безвиході в розпочатій війні змушувало Путіна довго домагатися візиту Сі, і останній таки приїхав, тому що Китаю доводиться вибудовувати свою геополітичну конструкцію для протистояння із Заходом, передусім, з Америкою, і тут Піднебесній нікуди не подітися, як йти на глибший союз із Росією, яка забезпечує Китай не тільки ресурсами, а й надійним євразійським політичним і географічним тилом.
Той факт, що, незважаючи на показну дружбу і взаєморозуміння, реальні стосунки в тандемі “ПуСі” є вельми складними й неоднозначними підтверджують і московські анонімні джерела, зокрема, так званий “генерал служби зовнішньої розвідки”, наскільки йому можна довіряти.
Отже, 21 березня, у перший день візиту Сі до Москви, це джерело повідомляє:
“Візит лідера Китаю Сі Цзіньпіна в Москву для Путіна велика подія. З одного боку, президент Росії має великі надії на зустріч із Сі Цзіньпіном і розраховує на те, що переговори з лідером Китаю закінчаться порятунком його самого і його (Путіна) режиму, з іншого боку, Путін категорично не любить принижуватися і просити. За довгі роки перебування на вершині влади в Росії Путін звик, що принижуються перед ним і просять у нього, а в ситуації з Сі Цзіньпіном прохачем змушений виступати саме президент Російської Федерації. Помилково вважати, що Путін поважає, цінує або безмежно любить Сі Цзіньпіна братською чи іншою любов’ю. Ні, китайський лідер огидний Путіну, і він неодноразово однозначно висловлювався в цьому ключі. Президент Росії практично від самого початку СВО нарікав на адресу китайського керівництва за відсутність підтримки, не добираючи при цьому слів і виразів. Путін й гадки не має, чи вдасться йому вмовити Сі Цзіньпіна надати достатню допомогу для перемоги над Україною, чи ні, але він прекрасно розуміє, що для того, щоб хоч щось отримати, треба просити і принижуватися. Незважаючи на те, що єдина людина, яка може врятувати Путіна від неминучого розгрому в Україні – це лідер Китаю, президент Росії не втрачає можливості приховано принизити Сі Цзіньпіна. Путін, великий любитель символів, посилає зустрічати в аеропорт Сі Цзіньпіна віце-прем’єра РФ Дмитра Чернишенка, [відомого нетрадиційними інтересами]. Президент прекрасно розуміє, що Сі Цзіньпін сприйме це як образу, проте йде на це. Учорашнє багатогодинне спілкування Сі Цзіньпіна і Володимира Путіна закінчилося без особливих результатів, але підбивати підсумки зарано, сьогодні відбудуться основні переговори. Учора Путін здебільшого говорив, а Сі Цзіньпін здебільшого слухав і ставив запитання. Путін багато скаржився на Захід взагалі і на США зокрема, не забув поскаржитися, як його “водили за ніс”, запропонувавши, мабуть, тепер свій ніс китайським товаришам. Цього разу президент Росії не запевняв, що зможе результативно закінчити конфлікт в Україні, в основному скаржився на підтримку з боку Заходу України, натякаючи, що розгром російських військ означатиме програш і для Китаю. На думку Путіна, яку він висловив Сі Цзіньпіну, його поразка в Україні може стати прологом до початку ядерної війни. Сі Цзіньпін нічого конкретно не обіцяв і переніс обговорення основних питань на вівторок. Путін, за підсумками вчорашньої зустрічі з лідером Китаю, виглядав втомленим і в спілкуванні з близьким оточенням висловив невпевненість у бажанні китайського лідера повноцінно допомагати у військовій сфері”.
Підсумки основних переговорів, що відбулися у вівторок 21 березня, московське джерело змальовує в публікації від 22 березня так:
“Якщо в понеділок Путін у спілкуванні з Сі Цзіньпіном переважно говорив, а китайський товариш слухав, то вчора була розмова по суті. Путін погодився на всі без винятку пропозиції китайського лідера в економічній і фінансовій сферах, а також підтримав усі ініціативи в питаннях енергетики та енергоресурсів. Треба зазначити, що все, на що погодився Володимир Путін, справді вигідне Китаю і вкрай сумнівне в плані вигоди для Росії, але на що не піде президент країни, що воює, заради підтримки у військовій сфері. Коли почали обговорювати “українське” питання загальне бачення проблем закінчилося. Сі Цзіньпін намагався схилити Путіна до поступок у рамках китайських мирних ініціатив, а президент Росії вперто просив допомоги для поліпшення ситуації на фронті, запевняючи, що, отримавши від Китаю допомогу в озброєнні, він здатний виграти війну й принести перемогу над Заходом на вівтар російсько-китайської дружби. Голова Сі Цзіньпін пообіцяв обміркувати можливі варіанти і пообіцяв допомогти з розвідкою і товарами, необхідними для російського ВПК, решта питань вирішуватимуться згодом за умови досягнення взаєморозуміння. Путін вчора швидко втомився і кураж у просуванні власних інтересів у нього почав помітно згасати. Вихід із китайським колегою із заявою для преси Путін провів уже практично за інерцією. Заяву президент читав слабким, деренчливим, втомленим голосом, уже традиційно покашлюючи і ковтаючи слова. Варто зазначити, що Путін погано розуміє китайського візаві і неправильно оцінює його бажання і наміри. Так, учора президент марно відправив у короткочасне заслання секретаря Ради Безпеки РФ Миколу Патрушева, турбуючись через можливі контакти з китайськими товаришами і переживаючи, що Сі Цзіньпін може попросити або спілкування, або присутності Патрушева в якомусь форматі, ревнує не інакше. Але Сі Цзіньпіна вчора цікавив не секретар Радбезу, з Патрушевим він уже спілкувався і свою думку вже склав, а ось зустріч із Мішустіним була для нього важливою, і він її отримав. Китайський лідер прекрасно обізнаний про стан здоров’я президента Росії, і тепер, отримавши обіцянки і перспективи в економічній, фінансовій та інших сферах, він упевнений не тільки в Путіні, а й в обох реальних наступників: Дмитра Патрушева, за спиною в якого Микола Патрушев із силовиками (ДКНС 2.0), і в Мішустіні, який у разі смерті Путіна стає фактично першою особою в Росії та має всі шанси стати наступником, перебуваючи повністю в правовому полі. У підсумку візит до Москви приніс однозначні вигоди і вирішення частини питань для Сі Цзіньпіна і поки що неясні перспективи для Путіна”.
Нарешті, дуже багато джерел, включно зі згаданим, спираючись на закулісні дані, стверджують, що в сухому залишку візит поки що зводиться до гучних декларацій, але всім іншим питанням Сі остаточної відповіді не дав, взявши час “для подумати”:
“Лідер Китаю Сі Цзіньпін полетів, але “післясмак” у президента Росії Володимира Путіна залишився не найкращий. Президент зізнався близьким, що поки розчарований підсумками візиту голови Сі до Росії. Російський лідер розраховував на швидку відповідь на прохання про допомогу, але на основні прохання російського президента китайські товариші взяли тайм-аут. Путін вважає, що Сі Цзіньпін, намагаючись схилити його до поступок у рамках китайських мирних ініціатив, перегнув палицю, а відмова президента Росії розчарувала китайського лідера. З іншого боку, Путін пообіцяв задовольнити ВСІ фінансово-економічні питання, поставлені китайським колегою під час зустрічей. Росія стає сировинним придатком Китаю, і ні про яке рівноправне партнерство не може бути й мови”.
Та обставина, що результати візиту обмежилися політичними деклараціями, але жодних реальних результатів не дали, почала підтверджуватися і в західних медіа, про що далі.
Сі протистоїть Заходу, але глобальний апокаліпсис поки що скасовується
Примітно, що візит Сі до Москви відбувся буквально за кілька днів після видачі Міжнародним кримінальним судом (МКС) ордеру на арешт Путіна як воєнного злочинця, про що докладно йшлося в публікації “Оголосити Путіна міжнародним злочинцем – це легко, але як реально посадити його в клітку”. Уже один тільки візит Сі до Москви можна розцінювати як величезний подарунок Путіну. Можна скільки завгодно міркувати про те, що Китай, як і Москва, не підписав Римського статуту і визнає юрисдикцію МКС, тим паче, що статут не підписали ні Штати, ні Україна. Але наплювавши на статус Путіна як підозрюваного у скоєнні особливо тяжких злочинів, Сі не тільки кинув виклик світовій громадській думці, а й також не дав Заходу можливості влаштувати міжнародну ізоляцію Путіна, а також не дав Путіну перетворитися на повністю нерукоподатливого. І тут треба розуміти, що Сі – це навіть не очільник Ірану Раїсі, який з Путіним регулярно контактує, тому що Сі – це зовсім інша геополітична вага. І тепер по стопах Сі до Москви можуть потягнутися представники інших країн, які представляють переважно антиамериканську і взагалі антизахідну “вулицю”.
Реакція західних лідерів, урядовців і медіа на візит і подальші перспективи витримана здебільшого в апокаліптичних тональностях, які при ближчому розгляді видаються надто перебільшеними.
Переказати всі катастрофічні прогнози, які лунали і продовжують лунати на Заході щодо візиту Сі та його драматичних наслідків для Всесвіту, просто неможливо, а тому обмежимося стислою компіляцією найважливіших моментів.
У західних медіа стверджували, що приїзд китайського лідера ознаменував поглиблення союзу між КНР і Росією, що це особистий тріумф Путіна на тлі дедалі більшої кількості повідомлень про переговори щодо надання китайською стороною військової допомоги Росії. Але підсумки візиту поки що не дають підстав робити такі висновки, про що далі.
На Заході наявна зростаюча стурбованість тим, що союз Китаю і Росії стане такою собі “точкою складання” для “Глобального півдня”. Ця конструкція буде не просто протистояти нинішньому світопорядку, де домінують Захід на чолі зі Штатами. Слідом за Москвою, яка розпочала війну в Україні та окупацію її територій, питання про переділ існуючих кордонів може поставити Китай та інші країни “Глобального Півдня” та “антизахідної вулиці”.
За весь “Глобальний Південь” і “антизахідну вулицю” розписуватися не будемо. Зазначимо тільки, що на периферії сучасної капіталістичної світосистеми війни не припиняються, але всі ці “вулиці” надто роз’єднані, щоб становити реальну небезпеку для чинного світопорядку, хоч би яким несправедливим він був.
Для початку глобальної зміни правил справді необхідні потужні сили-каталізатори, і тут однієї Росії виявилося замало, що підтверджує безвихідна війна в Україні, затіяна Путіним. Для цього справді потрібен Китай з його економічною і військовою міццю, але в цьому сенсі багато апокаліптичних пророцтв, які лунають на Заході, виглядають досить неадекватно.
Як буде показано далі, навіть про серйозний союз Китаю з Москвою поки що говорити рано, і не факт, що такий союз відбудеться в тому вигляді, як його пророкують.
Але річ у тім, що приписуване Китаю прагнення докорінно змінити наявний світопорядок, аж до перегляду кордонів, видається досить сумнівним. У Піднебесній добре розуміють, що холодна або гаряча тотальна війна всіх з усіма обрушить і розвалить глобальну фінансово-економічну систему, торговельно-економічні зв’язки, логістику, що підтверджується зростаючою холодною війною Китаю і США, а також справжньою гарячою війною, яку Путін влаштував в Україні.
Наростання напруженості у світі однозначно завдасть величезної шкоди Китаю як державі, що не має достатньо своїх ресурсів і живе за рахунок тотального експорту своїх товарів, насамперед до країн золотого мільярда, оскільки там найбільш ємні та платоспроможні ринки. Сучасний Китай украй залежний від товарообміну із Заходом. У Пекіні це мають добре розуміти, тому слід розділяти ідеологічні постановки Піднебесної в позу і реальні інтереси Китаю.
Що ж стосується персонально Сі, не для того він пройшов дуже складний життєвий шлях від засланця-каторжного життя в лахмітті в печері за часів “культурної революції” Мао до вершин влади в сучасній китайській наддержаві, не для того він зумів зламати закладений за часів самого Дена Сяопіна уклад і втретє стати лідером Піднебесної, щоб просто так обрушити те, що напрацьовувалося без малого півстоліття після відходу в небуття Мао 1976 року, про що докладно йшлося в публікації “Сі Цзіньпін проти Дена Сяопіна, або Сутичка під килимом китайського опортунізму”.
Зрештою, Сі – це не Пу, і хоч би як ставитися до китайського лідера, грубо кажучи, з головою в нього набагато краще, і Сі навряд чи затіє таку злочинну й одночасно безглузду авантюру, як це примудрився зробити Путін. До того ж, досвід війни в Україні є перед очима, і думається, що в Китаї його дуже уважно вивчають і роблять відповідні висновки.
Китай на чолі з Сі бореться за те, щоб сформувати двополярний китайсько-американський світ, тому що в Пекіні явно розуміють, що посунути Америку їм навряд чи вдасться. Ба більше, це Китаю й не потрібно, бо в Америці та в Європі лежить один із найважливіших його економічних інтересів.
Навіть горезвісне питання Тайваню видається вельми сумнівним у тому сенсі, що навряд чи Піднебесна готова на повному серйозі розгорнути війну із захоплення цього колишнього гомінданівського острівного уламка, ризикуючи обвалити світову торгівлю, морське сполучення і постачання сировини, втратити американські та європейські ринки.
Сучасний Китай являє собою скоріше консервативну силу, яка прагне скоріше зберегти і зміцнити нинішній глобальний розклад, звісно, покращуючи своє становище в цьому розкладі, але без різких рухів.
До речі, серед істерики, що розігралася на Заході у зв’язку з візитом Сі до Москви, подекуди лунають і досить тверезі голоси, прикладом чого можна вважати публікацію Вloomberg під назвою “Xi Aligns With Putin Against US, But Hesitates on Gas Deal”, тобто “Сі приєднується до Путіна проти США, але вагається щодо газової угоди”.
У публікації, зокрема, зазначається, що Сі Цзіньпін використав свій візит до Москви, щоб укотре показати свою готовність протистояти США, але він відмовився від будь-яких зобов’язань перед Москвою. Заяви Сі і Путіна були сповнені вже традиційними випадами на адресу західних країн, але про тісне зближення двох держав не йдеться. Китай навмисне тримає Росію на відстані, щоб мінімізувати ризики для своєї економіки, яка може потрапити під західні обмеження в разі занадто тісної співпраці. Асиметрія у відносинах Москви і Пекіна перетворює Москву на сировинний придаток Китаю і робить Росію повністю залежною від Китаю. Результат переговорів є суто політичним, але китайський лідер утримався від того, щоб утриматись від того, щоб узяти на себе зобов’язання купувати в Росії більше газу, чого так домагався Путін.
Повторимо, що Путін анонсував наміри Росії постачати до Китаю до 2030 року до 98 млрд кубометрів газу і щонайменше 100 млн тонн скрапленого газу на рік. Але бажання Путіна нібито розійшлися з потребами Китаю та його лідера, який не висловив упевненості в тому, що такі плани є реальними.
Щоправда, після цієї публікації у Вloomberg Дмитро Пєсков, секретар Путіна, зробив спробу розвіяти сумніви, але пролунало це досить непереконливо.
Навіть у горезвісну “анексію Сибіру Китаєм”, якою постійно лякають Москву, поки що віриться з великими труднощами. Швидше можна говорити про економічну експансію Китаю в Сибіру, про хижацьку експлуатацію ним сибірських природних ресурсів, але навряд чи про анексію. Всупереч поширеним міфам, Китаю об’єктивно найменше вигідний розпад і розвал Росії, оскільки в цьому випадку Піднебесна залишиться сам на сам із Заходом і Америкою.
Справжні цілі та завдання Китаю щодо Росії непогано викладені в публікації The Economist під назвою “The world according to Xi”, що можна перекласти як “Світ за версією Сі”:
“На українській кризі Китай незграбно намагається зіграти вигідну для себе цинічну гру. Його цілі: забезпечити підпорядкування Росії, але не настільки її послабити, щоб режим пана Путіна звалився; сформувати свою репутацію миротворця в очах світу, що розвивається; і, з прицілом на Тайвань, підірвати передбачувану легітимність західних санкцій і військової підтримки як інструменту зовнішньої політики. Сі цинічно запропонував “мирний план” для України, який узаконить російську агресію і який, як він знає, Україна не прийме. Він закликає “поважати суверенітет усіх країн”, але не згадує про те, що Росія окупує понад шосту частину території свого сусіда”.
Сі полетів, але обіцяв подумати і має намір почекати контрнаступу ЗСУ
Демонстративна підтримка Китаєм путінської війни в Україні є багато в чому блефом з тієї причини, хоча діватися Пекіну теж нікуди, і доводиться зображати повну підтримку “друга Пу”. Ця війна вже зруйнувала багато планів Китаю й особисто Сі, насамперед “пояс і шлях”. Пу конкретно підставив Сі з цією війною, тим більше що війна затягнулася.
Повторимо, що з початком війни китайська сторона залаштунково і навіть дипломатичними каналами висловлювала Путіну своє крайнє незадоволення, і це навіть вихлюпувалося інколи в західну пресу, про що доводилося писати, зокрема, в публікації “Український шпагат Китаю: любов у Піднебесній зла – полюбиш навіть Путіна!”.
Звертає на себе увагу той факт, що в українському питанні Китай цілий рік хоч начебто залаштунково і дипломатично підтримував Москву, але особливої активності не виявляв, явно оцінюючи і вичікуючи, чим все це закінчиться. Закінчилося, як бачимо, тим, що пішов уже другий рік війни, кінця якої не видно.
Активізацію в українському питанні після остаточного закріплення Сі на третій термін і після року війни можна пояснити тим, що Китаю і особисто Сі вже набридло зазнавати збитків і відкладати свої плани через злочинний аферизм Путіна.
Наскільки можна зрозуміти, Сі не знайшов розуміння у Пу в цьому питанні, що стало додатковим джерелом роздратування китайського лідера, а також взаємного відторгнення в тандемі “ПуСі”.
Підсумкову реакцію Путіна і його оточення на реальні результати візиту Сі до Москви хоч і з гумором, але ємко виклало згадане вище московське анонімне джерело:
“Володимир Путін у режимі відеозв’язку провів нараду з керівництвом силового і військового блоків. Президент підбив невтішні підсумки переговорів із лідером Китаю Сі Цзіньпіном. За словами Путіна, сподіватися на постачання озброєнь з Китаю найближчим часом не варто. Путін згоден з думкою експертів при Раді Безпеки РФ, які в курсі того, як проходили і чим завершилися переговори, і припускають, що Китай займе вичікувальну позицію до завершення контрнаступу ЗСУ або до моменту, коли буде зрозуміло, чим анонсований контрнаступ закінчиться. Китай не хоче асоціюватися зі стороною, яка програла. Путін сказав керівництву військового і силового блоків, що треба зробити все можливе для того, щоб під час наступу ЗСУ утримати захоплені території за будь-яку ціну, тільки в цьому разі Китай може надати достатню кількість озброєнь для наступу і оборони. Видно було, що президент і сам глибоко стурбований такою перспективою і розчарований у китайських товаришах, назвавши їх “вузько*гл*зими м*даками”, і поставив риторичне запитання “на х… взагалі було прилітати?” Єдине, чим підбадьорив президент військових, це тим, що Китай ділитиметься розвідданими, надасть сучасні засоби зв’язку і поставить комплектуючі для складання безпілотних літальних апаратів, але ця розрада виглядала дуже слабкою у світлі поставок Україні західних озброєнь. Керівництво військового блоку без особливого ентузіазму відреагувало на такі перспективи, але пообіцяло стояти “до кінця” на окупованих територіях. Якщо врахувати, що практично всі обіцянки керівництва військового блоку президенту від початку війни були просто набором слів і нічого не виконували, то стає зрозумілим скепсис президента, який уже не вперше закрив нараду словами: “як мене все це вже заї..ало”. У Путіна наразі залишається один “аргумент”, це загроза завдати ядерного удару, і він буде використовувати його до місця і не до місця. Чого вартий випуск в ефір придворного юродивого Дмитра Медведєва з погрозами ядерного апокаліпсису. Напередодні сам Путін у спілкуванні з Медведєвим, дивлячись на засмаглу фізіономію Дмитра Анатолійовича, запитав: “Хто п..здюку лайном морду намазав? Виглядає як у..бок”. На що Медведєв відповів: “Так я завжди так виглядаю”, чим викликав сміх у присутніх і посмішку у Путіна”.
Ось тільки один нюанс. Наскільки можна зрозуміти Сі, він є категоричним противником використання будь-якої ядерної зброї і дуже не любить, коли нею починають погрожувати будь-кому. Адже крім суто екзистенціальної небезпеки, будь-яка серйозна війна несе загрозу світовій економіці і торгівлі, завдаючи тим самим шкоди Китаю, у якого і без того вистачає економічних проблем. Тому запуск клоунади на тему ядерної війни у виконанні Медведєва, відомого своєю згубною пристрастю до міцних напоїв, може дорого обійтися Путіну щодо перспектив отримання підтримки від Піднебесної.
Словом, як і все інше, доля відносин Сі і Пу, Росії та Піднебесної, а також китайської підтримки Москві величезною мірою залежатиме від результатів бойових дій на полях боїв в Україні, від ЗСУ і від західних союзників, які постачають Україні озброєння. Власне, що і потрібно було довести…
Залишається незрозумілим лише питання про подальші відносини України і Китаю. Це питання мав би прояснити телефонний дзвінок Сі Зеленському, нібито обіцяний китайською стороною за результатами візиту Сі до Москви. На момент закінчення цього тексту такого дзвінка, за наявними даними, не було, а тому говорити поки що немає про що.
Коли і якщо Сі зателефонує Зе, тоді про це й можна буде говорити…