"Лякалки" Путіна ядерною зброєю і ракетними комплексами "Іскандер" у Білорусі викликали різні реакції в різних країнах, залежно від ступеня їхньої віддаленості, геополітичного впливу, а також за характером стосунків із Москвою. Якщо реакція Польщі, країн Балтії була очікувано різкою, то в Штатах вимовили щось заспокійливе. Але, мабуть, найкумеднішим стало незрозуміле миротворче "мукання" Китаю: буквально за кілька днів після від'їзду з Москви відомого своєю різко анти'ядерною риторикою друга Сі, його "найкращий друг Пу", смачно наплювавши на нібито дані обіцянки, взявся розкручувати ядерний шантаж Заходу та України, оскільки з військового погляду розміщення в Білорусі тактичних ядерних зарядів і засобів доставки оперативно-тактичного радіусу та потужності, за низкою оцінок, особливого сенсу не має.
За всієї небезпеки останніх ядерних рухів Москви, на суто суб’єктивну думку автора цих рядків, саме “ніяка” реакція Пекіна є найцікавішою і такою, що спонукає до роздумів на тему апокаліптичної істерії, яка охопила зараз Захід, на тему “страшного” союзу Росії з Піднебесною. До цього питання повернемося пізніше, а зараз коротко зазначимо, що тут може бути два варіанти: або все дуже погано, і розміщення ядерної зброї в Білорусі погоджено Путіним і Сі за цілковитої готовності Лукашенка, який нещодавно побував у Пекіні з помпезним візитом, а миротворча й антиядерна риторика Китаю – це лише ширма для прикриття; або “друг Пу”, не отримавши реальної підтримки Китаю у “війні проти НАТО”, а реально проти України, справді наплював на думку і заклики “кращого друга Сі” і після убування останнього з Москви взявся кошмарити ніжну й чутливу Європу перспективою розгортання тактичної ядерної зброї ще й у Білорусі, хоча це мало що міняє, оскільки таку зброю нібито вже мають на захід від неї в Калінінградській області Росії.
Москва. Кремль. Путін. Ядерний шантаж
Гучне інтерв’ю Путіна 25 березня російським медіа в програмі “Москва. Кремль. Путін” містить не тільки скандальну заяву про розміщення в Білорусі ядерної зброї, а й деякі для України десь важливіші моменти, пов’язані з перспективами війни, яку Путін і його кліка припиняти поки що явно не мають наміру, про що свідчать останні заяви в Москві.
Під час інтерв’ю Путін згадав плани Євросоюзу передати Україні мільйон снарядів за найближчі 12 місяців. За його словами, за цей період Росія виробить втричі більше боєприпасів “і навіть більше, ніж утричі”. Від себе зазначимо, що подібне твердження має підставу: за деякими даними, цілу низку військових підприємств у Росії дійсно запущено на повну потужність, а деякі працюють у три зміни, тобто цілодобово, і це вкрай тривожний дзвіночок для України та наших західних союзників.
Путін вважає, що Захід не встигатиме з розширенням виробництва снарядів для України. Він заявив, що Україна на добу використовує до п’яти тисяч снарядів, а США виробляють 14-15 тисяч снарядів на місяць і наступного року планують випускати по 40 тисяч.
Путін також заявив, що Захід планує направити в Україну 420-440 танків. Але, за його словами, в Росії за цей час буде вироблено нові та модернізовано наявні танки в кількості понад 1600, внаслідок чого загальна кількість танків у Росії перевищуватиме кількість танків у ЗСУ більш ніж утричі. Звісно, над такими заявами можна посміюватися, як над старозавітним гаслом “наздоженемо і переженемо!”, але в умовах дедалі кровопролитнішої та руйнівнішої війни особливо не до сміху.
Говорячи про авіацію, Путін підкреслив, що тут перевага Росії становить “десять порядків”. Хоча українська ППО за всіх її недоліків є зараз однією з найкращих у світі, ця нахабна заява Путіна багато в чому справедлива. Тим паче що проблема передачі Україні західних зразків бойової авіації поки що не зрушила далі розмов, про що йшлося в публікації “Американські винищувачі F-16 для України: дуже складно і нескоро, не так вже й багато дасть, але вкрай необхідно”.
Водночас постачання західних озброєнь Україні Пу назвав “загрозою”, яка продовжить війну в Україні. Тобто Путін продовжує на повному серйозі стверджувати, що Захід повинен припинити підтримку України, а Україна повинна здатися, тому що в Москві так вирішили.
Підходячи до питання про розміщення ядерної зброї та її носіїв у Білорусі, Путін назвав величезною проблемою постачання Україні західних снарядів зі збідненим ураном. Він заявив, що у Росії така зброя теж є, але її поки що не застосовували в Україні.
Слід зазначити, снаряди зі збідненим ураном застосовуються для боротьби з важкою бронетехнікою, і абсолютно не є ядерною зброєю. Але широко рекламовані запевнення в тому, що вони нешкідливі, дуже часто зазнають нещадної критики, оскільки є дані, що вони забруднюють навколишнє середовище, призводять до променевих захворювань і так далі, і це нібито підтверджується досвідом воєн в Іраку і в Югославії. Словом, застосування таких озброєнь на нашій землі нічого доброго собою не являє, і питання полягає в тому, чи можна відмовитися від такої зброї у світлі московської агресії. Словом, це горезвісна “палиця з двома кінцями”…
Але саме це Путін лицемірно називає однією з причин того, чому Москва має намір розміщувати в Білорусі тактичну ядерну зброю і засоби її доставки. Хоча при цьому Путін без жодних сумнівів заявив про те, що білоруський керівник Лукашенко вже давно ставив питання про розміщення в “республіці” такої зброї. Ба більше, з усього видно, що рішення про це було ухвалено давно, так само як і проведення відповідних заходів, задовго до заяви британської сторони про постачання Україні танкових снарядів зі збідненим ураном.
Як стверджує Путін, це буде зроблено без порушення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, оскільки Мінськ не отримає контроль над ядерними зарядами. Мовляв, Білорусь не отримує ядерного статусу, а носіями управляє Росія, як у випадку з американською ядерною зброєю в Німеччині. Водночас Путін робить особливий наголос на те, що, розміщуючи ядерну зброю в Білорусі, Москва чинить так само, як до цього США довгі десятиліття чинили в Європі, хоча це не зовсім так, про що далі.
За словами Путіна, Росія вже допомогла переобладнати 10 білоруських військових літаків для застосування тактичної ядерної зброї і передала Мінську ракетні комплекси “Іскандер”, які можуть нести такі заряди. Путін також повідомив, що на території Білорусі до 1 липня буде закінчено будівництво сховища для тактичної ядерної зброї. Підготовка білоруських екіпажів “Іскандерів” має розпочатися у квітні.
Ба більше, 31 березня в посланні білоруському парламенту Лукашенко заявив, що в разі необхідності домовиться з Путіним про введення в республіку стратегічної ядерної зброї.
Мотиви, наслідки та сценарії
Якщо ж говорити про військові та політичні мотиви розміщення в Білорусі російської ядерної зброї, то тут неоднозначно.
Для передбачуваних ударів по країнах НАТО, які межують із Білоруссю, Росія цілком може використати тактичні ракетні установки, розташовані в Калінінградській області, причому йдеться головним чином про “Іскандери”. Інша річ, що розміщення цих комплексів південніше, на білоруській території, дає можливість змістити дію “Іскандерів” також на території НАТО, які межують з Україною.
Військові телеграм-канали розтиражували мапу з радіусом дії “Іскандерів” з Калінінграда та Білорусі. Якщо з території Калінінградської області “Іскандери” дістають до південних територій Скандинавського півострова, то з білоруської території ракети діставатимуть до Румунії, Угорщини та Словаччини, а також до Молдови, яка до Альянсу не входить, але стосунки з нею в Москви є досить складними.
До того ж, з білоруської території “Іскандер” зможе обстрілювати і території західної та центральної України, до якої не дістають ці комплекси з Росії. І хоча з білоруської території обстріли України останнім часом не ведуться, з’являється така потенційна небезпека.
Але очевидно, що головну роль тут відіграють не стільки військові, скільки політичні причини. Ймовірно, Росія розраховує на посилення аргументації у тих європейських сил, які вимагають у своїх урядів знизити залученість в український конфлікт. Розміщення нового ядерного озброєння біля кордонів ЄС – черговий привід заявити, що зростає ризик виходу цього конфлікту за межі України.
А в інформаційному плані це відповідь на заяву Британії про постачання Україні боєприпасів зі збідненим ударом.
Насамперед, розміщення в Білорусі російської тактичної ядерної зброї є великим кроком у напрямку до ескалації конфлікту в Україні зокрема та протистояння Росії із Заходом загалом.
Утім, рано чи пізно чогось подібного слід було очікувати, оскільки за час війни в Україні тільки особисто Путін кілька разів згадував ядерну зброю як аргумент, про “різних там” Медведєвих, Соловйових та інших, які щодня лякають публіку атомною бомбою, говорити не будемо. Щоправда, реальний практичний крок за цей час Путін зробив тільки раз, коли оголосив про припинення дії договору СНО-III в лютому 2023 року.
Але слід розуміти, що головною властивістю ядерної зброї є стримування, а тому навіть словесна погроза її застосування сама по собі є дією, яка вкрай негативно впливає на стратегічну стабільність у світі. А в даному випадку, зброя, нехай навіть тактична, реально переміщується під час запеклого конфлікту, в безпосередній близькості від конфлікту і в явному зв’язку з цим конфліктом.
Свої наміри Путін виправдовує тим, що точно такі самі дії здійснюють американці, які розмістили свої ядерні боєприпаси в Європі і в Туреччині. Але щодо американців це не зовсім так.
Американці дійсно зберігають деяку кількість ядерних бомб, що вільнопадають, у європейських арсеналах, розміщених на території Туреччини і в Західній Європі. Ба більше, США навіть проводять програму модернізації цих боєприпасів.
Але за деякими даними, в американських сховищах наразі залишаються тільки бомби, що вільнопадають, а тактичні ракети з ядерними боєголовками з європейських сховищ виведені. До того ж, скористатися ними без дозволу американських військових їхні партнери не можуть, бо це неможливо суто технічно.
А головне, на відміну від Москви, Вашингтон хоч і зберігає на складах тактичну ядерну зброю, але при цьому не бере участі у великій і кровопролитній війні на європейському континенті, а також не використовує цю зброю як аргумент у політичному протистоянні з росіянами. Адже очевидно, що мати зброю десь у сховищах і погрожувати нею оточуючим – це абсолютно різні речі. Можна по-різному ставитися до Америки, але погроз ядерною зброєю від неї справді не надходило в останні десятки років.
З практичного погляду така передача Білорусі ядерної зброї безглузда. Повторимо, що Москва, за її ж словами, переобладнала для використання тактичної ядерної зброї 10 літаків ВПС Білорусі. Очевидно, йдеться про винищувачі Су-27 і Су-30, які потенційно можуть використовувати такі боєприпаси. Але набагато серйозніше варто поставитися до передачі комплексів “Іскандер” у невідомій, але навряд чи надто великій кількості, і проблема тут у тому, що збивати балістичні ракети на малих відстанях вкрай важко…
Але якщо говорити про застосування тактичної ядерної зброї як такої, то з практичної точки зору, повторимо, застосовувати її в нинішній війні безглуздо. Вона розроблялася для проведення масштабних наступів численних армій Варшавського блоку проти НАТО. Щоб отримати якусь перевагу на полі бою, необхідне масоване застосування тактичних ядерних зарядів.
Можна угледіти ще один військовий аргумент. Територія Білорусі являє собою такий собі виступ, який вклинюється в територію НАТО і який Білорусі та Росії буде важко втримати, якщо почнеться повномасштабна конвенціональна війна з НАТО або з її членами, наприклад, з Польщею. Поява на цьому виступі тактичної ядерної зброї радикально змінює баланс сил у регіоні. Навіть якщо запущені з території Білорусі “Іскандери” вдасться збивати, то їхнє знищення відбуватиметься вже над територіями країн-членів НАТО, завдаючи їм величезної шкоди, особливо якщо боєголовки дійсно будуть ядерними.
До речі, плани Путіна щодо розміщення ядерної зброї в Білорусі в самій Росії і навіть серед найближчого оточення Путіна далеко не у всіх викликають захват, принаймні, якщо вірити анонімному московському джерелу, відомому як “генерал служби зовнішньої розвідки”:
“Володимир Путін обговорив перспективи розміщення тактичної ядерної зброї на території Республіки Білорусь із секретарем Ради Безпеки РФ Миколою Патрушевим. Секретар Радбезу висловив сумніви в ефективності цього рішення. На його думку, Лукашенко в разі навіть незначної політичної кризи в Росії, поспішить “обміняти” розташовану на території Республіки Білорусь тактичну ядерну зброю у Європи або США на зняття санкцій, як висловився Патрушев, “Лукашенко влаштує місячник добровільної здачі ядерної зброї”. Путін залишився на колишніх позиціях і вважає подібну поведінку з розміщенням ядерної зброї на території Республіки Білорусь “вдалим” ходом у відповідь на розширення НАТО і надання Україні західних озброєнь. Ця ядерна зброя буде націлена насамперед на Польщу, яку Путін щиро ненавидить”.
Є ще один нюанс, який впирається в проблему ефективності та дієвості НАТО як реальної системи колективної безпеки.
Володарями ядерної зброї в Європі та загалом у НАТО є насамперед Штати, а також певною мірою Велика Британія та Франція. Якщо ядерного удару буде завдано по інших країнах, наприклад, по Польщі, яка є головною перевалочною базою з постачання Україні західної військової допомоги, то рішення про “відповідь” ухвалюватимуть явно не у Варшаві.
І тоді настане момент істини, який засвідчить, наскільки серйозним захистом є НАТО в принципі. Тим паче що знадобиться ще згода від тих країн, на території яких розташовані ті ж таки американські ядерні боєзаряди, передусім Німеччини та Туреччини. Словом, гучні декларації про 5-й пункт угоди про створення НАТО – це одне, а реалії можуть виявитися зовсім іншими, не кажучи про спроможність нинішнього вищого світового істеблішменту сприймати адекватно ядерні загрози, яка сильно змінилася за останні десятиліття.
Реакція Америки, Європи, України
Про те, що питання про адекватність сприйняття можливого застосування Москвою ядерної зброї поставлено не дарма, свідчить реакція Штатів на заяву Путіна
Коментарі Пентагону виявилися напрочуд спокійними. Там заявили, що не бачать зростання рівня загрози і не вважають, що необхідна додаткова реакція США.
Звучало це так:
“Ми не бачимо жодних причин для коригування нашої власної стратегічної ядерної позиції, а також жодних ознак того, що Росія готується застосувати ядерну зброю. Ми залишаємося відданими колективній обороні альянсу НАТО”.
Ще раз: Путін заявляє, що ухвалено рішення про розміщення ядерної зброї в третій країні, а американці заявляють, що нічого страшного в цьому не бачать!
Автор цих рядків за віком добре пам’ятає останнє подібне загострення на ґрунті взаємного радянсько-американського розміщення в Європі ракет середньої і меншої дальності в останні роки Брежнєва і за Андропова, тобто на початку 1980-х, коли в Білому Домі засідав Рейган. У подробиці про те, хто тоді спровокував це фактично останнє різке загострення протистояння часів Холодної війни, вдаватися не будемо, бо там довга і заплутана історія. Але загострення пристрастей було величезним, причому, наскільки можна зрозуміти, з американського боку теж. У нас же на кожному шикуванні “панове офіцери” проводили на підвищених тонах з особовим складом “виховні бесіди” про те, що в той час, коли американські імперіалісти так близько до священних рубежів батьківщини розмістили свої ракети, курсанти ім’ярік (список додається) дозволяють собі “прибувати” (в армії “прибувають”, хто не в курсі, а не “є”! ) на шикування в погано начищеному взутті, з криво пришитими погонами, у шкарпетках нестатутного забарвлення (або сині, або чорні, і жодні інші!) тощо, що в найнебезпечнішій міжнародній ситуації, яка склалася, може розцінюватися не інакше, як підрив обороноздатності, фактично, ледь не як зрада!
І коли зараз читаєш подібні заяви Пентагону у відповідь на погрози Путіна, який уже рік веде в Європі кровопролитну загарбницьку війну, то чітко усвідомлюєш, що при владі тепер стоїть уже зовсім інше покоління. Адекватність сприйняття цим поколінням нинішніх драматичних подій у світі викликає серйозні питання.
Складається враження, що у Вашингтоні просто не розуміють, як правильно реагувати на поки ще тільки загрози, але вже ядерні! Тому відбуваються загальними примирливими фразами.
Очевидно, що реакція України була куди більш різкою. В Офісі президента звинуватили Москву в порушенні Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Київ зажадав зібрати з цього питання засідання Радбезу ООН і закликав білорусів чинити опір розміщенню у себе російських ядерних зарядів.
Очевидно, що це глас волаючого в пустелі, і навряд чи Радбез із цього питання зберуть, але навіть якщо і зберуть, то Москва як постійний член заблокує будь-яку неугодну їй резолюцію.
У Європі, якої російські тактичні ракети стосуються безпосередньо, теж висловили невдоволення і пригрозили санкціями. Про них заявив глава зовнішньополітичної служби ЄС Жозеп Боррель. Він зазначив, що в разі такого кроку виникне “нестерпна ескалація і загроза” для європейської безпеки.
“Білорусь ще може це зупинити, це їхній вибір. ЄС готовий відповісти подальшими санкціями”, – написав Боррель.
Від себе зазначимо, що чергові погрози Європи санкціями на адресу Росії звучать вкрай непереконливо на тлі вельми сумнівної ефективності санкційного режиму, запровадженого проти Москви у відповідь на агресію проти України.
Уряд Німеччини розцінив заяву Путіна як “чергову спробу ядерного залякування”. При цьому аргумент Кремля про те, що аналогічну зброю США розміщують у Європі, “вводить в оману і не може слугувати виправданням кроку”, оголошеного Москвою.
Крім того, це Берлін нагадує, що Білорусь на міжнародному рівні неодноразово давала зобов’язання не розміщувати атомну зброю на своїй території.
Очікувано різкою була реакція Польщі та країн Балтії.
Очевидно, що чим ближче країна до місця розміщення ядерної зброї, тим більш різкою є її реакція, що абсолютно виправдано.
Пу “кинув” Сі, чи між ними змова?
Реакція Китаю потребує окремого розгляду.
Піднебесна всіляко підтримує думку про те, що Китай і особисто Сі Цзіньпін є затятими противниками не лише застосування ядерної зброї, а й ядерного шантажу. Існує навіть версія, що Сі в тій чи іншій формі різними каналами доносив до Путіна свою вимогу відмовитися від будь-яких інсинуацій на ядерну тематику, і це є обов’язковою умовою підтримки Китаю.
Але тільки-но Сі залишив Москву після закінчення свого гучного візиту, про який ішлося в публікації “Сі з’їздив у гості до Пу: глобальна загроза або багато шуму з нічого”, як Путін заявляє про розміщення в Білорусі ядерної зброї.
У відповідь МЗС Китаю озвучує, відверто кажучи, “ніяку” заяву:
“П’ятого січня 2022 року лідери держав, що володіють ядерною зброєю, виступили зі спільною заявою, в якій йшлося про те, що неможливо виграти або вести ядерну війну, у заяві наголошували на тому, що слід уникати війн між державами, що володіють ядерною зброєю, і знижувати стратегічні ризики. Усі сторони повинні зосередитися на дипломатичних зусиллях для мирного врегулювання української кризи і працювати разом, щоб сприяти розрядці ситуації”.
Відверто кажучи, смішно таке чути від китайських товаришів після того, як Путін і компанія на початку минулого року присягалися про те, що жодної війни не планують, але вже невдовзі розгорнули проти України широкомасштабну агресію, що триває вже другий рік, чим, до речі, добряче підставили Китай і особисто Сі.
Агентство Bloomberg розмістило на своєму ресурсі публікацію, яка багато в чому співзвучна думці автора цих рядків. Стаття має промовисту назву “Putin’s Nuclear Gambit Tests Xi’s Influence”, тобто “Ядерний гамбіт Путіна перевіряє вплив Сі”.
Основний зміст публікації можна сформулювати так. Путін “кинув” Сі, оголосивши про розміщення ядерної зброї в Білорусі, і це ставить Сі в незручне становище в його зусиллях зробити Китай надійним посередником у конфліктах у той час, коли лідер Китаю Сі Цзіньпін працює над формуванням образу державного діяча на світовій арені.
Автори матеріалу звертають увагу, що Сі допоміг в укладенні угоди про відновлення дипвідносин між Саудівською Аравією та Іраном. Після цього китайський лідер звернув увагу на інші геополітичні проблеми для зростання економіки КНР. Йдеться про війну в Україні та необхідність перезавантаження китайсько-американських відносин.
Нещодавно Сі побував із триденним візитом у Москві, де провів тривалі переговори з Путіним. У статті зазначається, що лідер Китаю заявив про “безмежну дружбу” з російським президентом. У їхній спільній заяві йшлося: “Усі держави, що володіють ядерною зброєю, повинні утримуватися від розміщення ядерної зброї за кордоном”.
Однак уже за кілька днів Путін “кинув” Сі, коли оголосив про свої наміри відправити тактичну ядерну зброю в Білорусь. Автори матеріалу зауважили, що вперше після розпаду Радянського Союзу РФ передасть таку зброю на зберігання за кордон.
У статті йдеться про те, що такий вчинок Росії може спровокувати нову напруженість у відносинах зі США та європейськими союзниками України. Незалежно від того, чи блефує Путін, це ставить Сі в незручне становище в його зусиллях зробити Китай надійним посередником у конфліктах.
Видання нагадує, що лідер КНР не підтримував відкрито і не критикував главу Кремля за дії в Україні. Але одне він ясно заявляв протягом кількох місяців – Росія не повинна використовувати ядерну зброю в бою.
Позерство Путіна з ядерною зброєю може змусити засумніватися в силі впливу на нього з боку Сі, навіть якщо врахувати економічну залежність Росії від Китаю і потребу Путіна в дипломатичних прихильниках.
Про те, що Путін, м’яко кажучи, не надто задоволений підтримкою Китаю, насамперед, у постачанні військової продукції, відомо давно. Так само як і про те, що насправді відносини між Пу і Сі є такими дружніми тільки для публіки, а насправді між ними є безліч суперечностей, та й особисті стосунки є аж ніяк не найприязнішими, і нібито навіть є факти використання образливих прізвиськ, щоправда, позаочі.
Але ситуацію, що склалася, можна розглянути і дещо по-іншому.
Сі може дозволити Пу влаштувати боягузливому Заходу “лякалки” ядерною зброєю, щоб потім врегулювати ситуацію, показавши Заходу, таким чином, що тільки Сі і Китай можуть втихомирити Путіна і Москву. Інша річ, чи вдасться Сі вгамувати Пу, якщо останній остаточно “втратить береги”, – це дуже і дуже велике питання.
А можливо, все ще гірше. Теоретично цілком можлива змова Сі з Пу, в якій вони спільно “кошмаритимуть” Захід і Штати, але Пу це робить у Європі, а Сі – в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, де лежать найважливіші інтереси Пекіна. На користь такої версії може говорити той факт, що нещодавно відбувся тривалий візит до Пекіна Лукашенка, який цілком може бути співучасником цієї змови.
Утім, далі губитися в здогадках не будемо, а констатуємо ситуацію, що загострюється. Ядерна зброя розповзається Європою, Путін переходить до відвертого ядерного шантажу, а Китай і Америка у відповідь “мукають” кожен своє, але в обох випадках це “мукання” є незрозумілим, що дає змогу Путіну нахабніти далі.