Астрономи зафіксували рідкісне космічне явище — надмасивна чорна діра в центрі далекої галактики J1007+3540 раптово відновила активність після приблизно 100 мільйонів років повного спокою. Її «пробудження» супроводжується викидом потужних струменів плазми, що розтягуються майже на мільйон світлових років, пише Cikavosti.
Унікальність спостереження полягає в тому, що дослідникам вдалося одночасно побачити сліди старої, давно згаслої активності та нові, яскраві плазмові потоки. Така багатошарова картина дозволила вперше настільки детально простежити, як чорна діра переходить від «сну» до нового енергетичного циклу.
Провідна дослідниця Шобха Кумар порівнює це явище з виверженням вулкана після століть затишшя. За її словами, свіжі струмені накладаються на давні, ослаблені структури, подібно до потоків лави, що вкривають застиглі породи. Саме так поводяться так звані епізодичні активні галактичні ядра — системи, де центральна чорна діра не є постійно активною.
Важливу роль у формуванні такої незвичної структури відіграє середовище. Галактика J1007+3540 розташована в щільному скупченні галактик, наповненому надгарячим газом із високим тиском. У цих умовах плазмові струмені не можуть поширюватися вільно, а змушені згинатися та стискатися. Дослідники жартома порівнюють це з намаганням скористатися вогнеметом під водою.
Більшість масивних галактик мають у своїх ядрах надмасивні чорні діри. Коли вони починають активно поглинати газ, частина матерії викидається вздовж полюсів у вигляді намагнічених струменів, які яскраво світяться в радіодіапазоні. Коли «паливо» закінчується, активність згасає — саме такий період спокою, ймовірно, і тривав у J1007+3540 протягом десятків мільйонів років.
Завдяки спостереженням за допомогою радіотелескопів LOFAR та модернізованого GMRT астрономи змогли чітко розмежувати нові та старі компоненти струменів. Світлі, компактні внутрішні потоки оточені тьмяною плазмою попередніх епізодів, що створює складну «оболонку» навколо активного ядра.
Тиск навколишнього газу деформує струмені: одна з їхніх «пелюсток» помітно зігнута, а стара плазма витісняється вбік, утворюючи довгі тонкі хвости. Ці спотворення допомагають ученим оцінювати вік плазми та умови, в яких вона існує.
За словами співавтора дослідження Саб’ясачі Пала, J1007+3540 є одним із найпереконливіших прикладів епізодичної активності чорних дір. Результати спостережень свідчать, що еволюція галактик — це не рівномірний процес, а серія різких, інколи вибухових подій, які можуть повторюватися протягом мільярдів років.