Західні санкції виявилися занадто "компромісними". Від частини обмежень просто відмовилися, десь не дотиснули і залишили купу лазівок, а десь агресору дали час на адаптацію, відтермінувавши запровадження санкцій на рік чи навіть два.
Росії пророкували падіння видобутку нафти на 30%, ВВП – на 15%, імпорту – до 50%. На жаль, жоден з цих прогнозів не справдився. Зараз росіяни сміються з цих прогнозів приблизно так само, як українці сміються з планів “узяти Київ за три дні”, пише видання Економічна правда.
Як підсумок, замість розплати за військову агресію у 2022 році Росія отримувала надприбутки. Зараз держава-спонсор тероризму продовжує заробляти не менше, ніж до 24 лютого 2022 року.
Головна мета санкцій – змусити Росію припинити війну. Війна – це великі гроші, а гроші надходять з торгівлі. Якщо удари по торгівлі не стануть руйнівними для Кремля, то вся теперішня санкційна політика потребуватиме глибоких змін.
Торгівля складається з експорту та імпорту. Різниця між ними – це торгове сальдо. Ідея санкцій полягає в тому, щоб вдарити по торговельних потоках агресора – максимально зменшити їхній експорт та обмежити імпорт.
Тоді Росія нібито не зможе фінансувати війну, влада пожалкує про свої дії щодо України і буде змушена відступити. На практиці вплив санкцій на російську торгівлю значно менший, ніж того хотів західний світ.
Російський експорт у 2022 році не зменшився, а зріс на 20%. Річ у тому, що Росія для початку великої війни обрала найкращий для себе час – пік світової інфляції. Це період, коли світова промисловість відновлювалася після коронавірусу, а ключові ставки центральних банків були низькими. Усім була потрібна сировина і всі мали на неї гроші, тож ціни на біржах зростали.
Коли Росія вторглася в Україну, на сировинних ринках стався шок. Біржі відреагували зростанням цін на нафту, газ, продовольство та метали. Боячись ще більшого подорожчання сировини, західні країни відклали запровадження санкцій проти РФ на 6-12 місяців.
Так агресор виграв час. Весь 2022 рік Москва купалася в доларах: російський експорт сягнув 591 млрд дол. Це рекордний показник за всю історію РФ.
До кінця року світова інфляція вгамувалася і нарешті запрацювало ембарго на енергоносії. Російський експорт почав здуватися. За першу половину 2023 року експорт з РФ упав до 206 млрд дол порівняно з 306 млрд дол за цей же період 2022 року. Тобто одразу на 30%. Виходить, що санкції запрацювали? І так, і ні.
Росія лише повернулася до довоєнного показника. На такі ж суми агресор експортував у 2019-2021 роках. Якщо дивитися лише на цифри, санкції не зробили російському експорту гірше – вони позбавили його надприбутків і повернули у 2021 рік.
Якщо подивитися на якісні показники, то РФ стала експортувати більше нафти і значно менше товарів з високою доданою вартістю: фармацевтики, автомобілів, залізничного транспорту, меблів.
Згодом це позначиться на конкурентоспроможності російської економіки і зробить її більш залежною від цін на сировину. Тобто санкції вдарили по майбутньому окремих російських галузей, але не позбавили країну надходжень від торгівлі.
Тепер до імпорту. Він важливий, адже гроші росіяни не лише заробляють, а й витрачають. Від імпорту залежить високотехнологічне виробництво, зокрема зброї. Імпорт в РФ суттєво впав після виходу західних брендів, які здебільшого самі завозили свої товари.
Економісти очікували, що за підсумками 2022 року падіння імпорту становитиме принаймні третину. Тоді більше іноземної валюти залишатиметься в країні, російський рубль зміцниться, через що федеральний бюджет втрачатиме податкові надходження в національній валюті. На додачу, промисловість гальмуватиме через технологічне ембарго.
Прогноз виявився неточним. Імпорт в РФ впав лише на 13%. Для порівняння: під час криз 2009-го та 2015-го років падіння було втричі потужнішим. У першій половині 2023-го імпорт в РФ стабілізувався на рівні докризового 2021 року.
Трохи краще санкції спрацювали щодо імпорту технологічних компонентів. Якщо порівнювати липень 2023 року та липень 2021 року, то постачання електричних машин та компонентів зменшилося на 27%, обчислювальних машин – на 13%, інструментів та апаратів – на 46%, транспортного обладнання – на 70%.
Імовірно, якість цих товарів теж постраждала, адже Росії довелося покривати втрачений імпорт постачанням китайської продукції. Проте скільки серед неї китайської, а скільки ввезеної із західних країн – визначити неможливо. При цьому Росія не втратила можливість виробляти технологічне озброєння, хоча тепер компоненти йдуть довше й обходяться дорожче.
Торговельне сальдо РФ у першій половині 2023 року становило 57 млрд дол, що лише на 15% менше за аналогічний період 2021 року. Оскільки Росія досі продає товарів більше, ніж купує, центробанк має можливість поповнювати резерви.
“Російські установи вже протягом дії санкційного режиму накопичили нових іноземних активів на 150 мільярдів доларів. Хоча санкції змогли заморозити значну частку довоєнних резервних запасів Росії, вони не знерухомили нові потоки”, – каже доктор економічних наук, професор Лідія Лісовська.
Загалом тенденція на зменшення експорту та зростання імпорту в російській економіці існує. Валюти в країні стає менше, тож російський рубль девальвував до 100 за долар. Однак центробанк РФ може в будь-який момент скористатися накопиченими резервами та стабілізувати курс.
“Профіцит торгівлі – основна сила, завдяки якій РФ може підтримувати макрофінансову стабільність та продовжувати агресію. Не податки, а саме позитивний торговельний баланс. Падіння податкових надходжень призведе лише до збільшення внутрішніх запозичень чи прихованої монетизації дефіциту, але не вплине на спроможність будувати тіньові імпортні схеми та вести війну.
Поки Росія підтримує профіцит торгівлі, їй буде байдуже на заморожування власних активів на Заході. Поки агресор зароблятиме на міжнародній торгівлі, цей крок залишатиметься радше символічним. Тільки жорсткий удар по валютних надходженнях може реально зашкодити агресору”, – зазначив колишній член ради НБУ Віктор Козюк.
Одна з причин – санкції розтягнули в часі. 6-12 місяців фори Росії вистачило, щоб підготуватися до ембарго: знайти нові ринки збуту, налагодити постачання компонентів, збудувати інфраструктуру та отримати політичну підтримку в нейтральних країнах.
Складається враження, що санкції набувають чинності лише тоді, коли Росія знаходить альтернативу західному ринку. Якщо повністю замінити європейський ринок неможливо, альтернативні покупці пом’якшують негативні наслідки для РФ. Шоку від різкого припинення постачань не відбувається і санкції втрачають сенс.
Лише за рік географія російського експорту нафти суттєво змінилася. На графіку нижче можна побачити, як російські нафтові потоки перетекли в Індію, Китай і Туреччину до введення ембарго на початку 2023 року. Тож видобуток у Росії майже не скоротився і вона продовжує заробляти.
Зміна ринків змушує Росію робити великі знижки на свої товари, але це тимчасово. Якщо на початку вторгнення в Україну знижка на російську нафту марки Urals становила 30 дол за бар, то зараз – 16 дол. Усе йде до того, що російські товари поступово закріпляться в Азії і коштуватимуть дорожче.
Вихід західних компаній з ринку теж не став вироком для Росії. По-перше, це зробили не всі компанії. Частина з них нарощує імпорт і насичує спорожнілий ринок. По-друге, РФ змогла налагодити імпорт частини важливих товарів через треті країни.
Бізнес-середовище в Росії виявилося достатньо розвинутим, щоб опанувати паралельний імпорт, коли товар ввозиться через треті країни. Маючи склади в Казахстані та налагоджену логістику, можна ввозити в Росію і дозволені, і заборонені товари.
Зараз це явище стало масовим. Багато російських логістичних компаній надають цю послугу “під ключ”. Це дорожче, ніж ввозити товари напряму, але ці схеми утримують російську промисловість на плаву. РФ може імпортувати автомобільні запчастини, верстати, спеціалізовану хімію, електроніку.
Через низку посередників до Росії потрапляють і електронні компоненти для зброї. Хоча західні країни забороняють їх продавати Росії, мікросхеми знаходять свій шлях на російські заводи, зокрема через Туреччину, Китай, Киргизстан, Казахстан, Узбекистан.
Заплющують очі на це і самі західні партнери. Головний економіст Інституту міжнародних фінансів Робін Брукс помітив, що цьогорічний показник німецького експорту в Киргизстан удвічі вищий, ніж показник киргизького імпорту з Німеччини.
Імовірно, різниця в цих показниках виникла через те, що частина товару йде відразу в Росію, а частина – через киргизьких посередників. Торгівля Німеччини та Киргизстану аномально зросла в десятки разів і ніхто не бачить у цьому нічого підозрілого.
Не всі російські товари потрапили під санкції. Крім цивільних та продовольчих товарів, є низка винятків: платина, кольорові метали, алмази, деякі продукти із сталі. Усе це досі купують західні країни, здебільшого ЄС, підвищуючи російський експорт щонайменше на 20 млрд дол.
Зрештою, ембарго на енергоносії доволі компромісне. По-перше, у ЄС досі йде російська нафта через одну гілку трубопроводу “Дружба”. По-друге, імпортується газ – і трубопровідний, і скраплений. Постачання останнього навіть зростають. Разом з прогалинами в нафтовому ембарго це дає десятки мільярдів доларів у скарбницю агресора.
“Підхід західних країн до застосування санкцій подекуди менш рішучий, ніж авторитарні й швидкі дії Росії, адаптаційні можливості якої недооцінюють. Партнери також обережно ставляться до потенційних економічних наслідків запровадження санкцій, що уповільнює й вихолощує процес”, – зазначив радник Офісу президента Владислав Власюк.
Санкції перебувають на етапі, коли кожне наступне обмеження може вдарити і по Росії, і по західних країнах. Однак якщо залишити статус-кво, то виграє від цього тільки Росія.
В останні місяці тиск проти РФ не посилюють, тож агресор має час на пошук нових ринків та способів обходу санкції. У підсумку російські доходи можуть залишитися на комфортному рівні для продовження війни.
Що з цим робити? З початку війни українці пропонують найрадикальніші методи. Наприклад, Світовий конгрес українців наполягає на повному припиненні торгівлі з агресором та відключенні всіх російських банків від SWIFT.
За півтора року війни стало зрозуміло, що повного торговельного ембарго проти Росії не буде. В РФ гарантовано залишиться експорт продовольства, добрив, доступ до азійського ринку і певних технологічних та цивільних товарів. Однак це не означає, що в агресора не залишилося слабких місць.
Наприклад, російський експорт газу залежить від ЄС і перебудувати його на Китай – справа багатьох років. Козир для суттєвого скорочення російського видобутку газу, одного з найбільших джерел валюти, перебуває в руках західних країн. Так само з російськими кольоровими металами, платиною та алмазами, які не здатні поглинути азійські країни.
Залишається потенціал і для посилення технологічного ембарго. Для цього треба збільшити дипломатичний й санкційний тиск на посередників та посилити контроль за компонентами аж до кінцевого споживача.
За словами Власюка, Україна просуває ідеї синхронізації санкцій з усіма своїми союзниками та конфіскації російських активів. Останнє – єдиний шанс притягнути агресора до фінансової відповідальності.
Якщо західні союзники хочуть від України “другого дихання” в боротьбі з агресором, то мають змінити ставлення до цієї війни: виконати роботу над помилками та зробити концептуально нові, більш рішучі санкційні кроки проти Кремля.
Матеріал створений у рамках проєкту АНТС “Російські активи як джерело відновлення української економіки”, що реалізується в співпраці з Національним демократичним інститутом (НДІ) за фінансової підтримки Національного фонду підтримки демократії (NED).