Антиолігархічний закон може перетворити Зеленського на лобіста інтересів олігарха Коломойського

Усі, хто очікував, що антиолігархічний закон, який нещодавно підписав президент Зеленський, ознаменує собою новий етап у розвитку України, минулого тижня були розчаровані, коли Національна рада з телебачення і радіомовлення оголосила про розподіл прав на регіональне телебачення.

Загалом 130 претендентів боролися за 43 частоти, але більше третини з них дісталися одній компанії «Аверс», яка належить Ігорю Палиці, депутату парламенту та близькому соратнику олігарха Ігоря Коломойського. Цей скандальний олігарх пов’язаний із Зеленським і на початку цього року потрапив під санкції США у зв’язку зі звинуваченнями у «значній корупції». Як інформують Економічні новини, про це пише екс-радник Європи в Міністерстві закордонних справ Великобританії в 1997-2001 роках, Девід Кларк для The Atlantic Council.

Те, що мало стати кроком уперед для плюралізму ЗМІ в Україні, таким чином, обернулося посиленням контролю в руках тих, хто й так має надто велику медіа-владу. Як власник медіагрупи «1+1», що складається з восьми телеканалів із сукупною часткою аудиторії близько 20%, Коломойський має значний політичний вплив у сучасній Україні. Його медіа-активи були використані для просування виборчої кампанії 2019 року президента Зеленського, чиї хітові шоу раніше транслювалися на каналі Коломойського.

Зеленського звинувачують у підтримці зв’язків з олігархом з моменту вступу на президентську посаду, формуванні політики та персоналу свого уряду відповідно до інтересів Коломойського та отримання натомість позитивного висвітлення у ЗМІ. Ця залежність, ймовірно, посилюватиметься в міру того, як президент боротиметься з непопулярністю в середньостроковій перспективі та почне планувати свою кампанію з переобрання у 2024 році.

Поки що мало підстав вважати, що нещодавно ухвалений в Україні антиолігархічний закон допоможе змінити цю логіку влади. Критики стверджують, що критерії визначення того, хто вважається олігархом, суб’єктивні або допускають маніпуляції. Що визначає участь у політичному житті, коли зв’язки між багатством і владою зазвичай мають приватний характер і їх можна заперечувати? Що являє собою монополія, коли володіння та контроль над бізнес-активами часто здійснюються через довірених осіб?

Навряд чи можна бути впевненим у тому, що розв’язання цих питань буде покладено на Раду національної безпеки та оборони (РНБО) — орган, який повністю перебуває під контролем президента. Об’єктивне та справедливе застосування положень законопроекту вимагає участі незалежного агентства, яке має належні повноваження для проведення розслідувань за умови прозорої та підзвітної практики роботи. Без цього законопроект виглядає зловісно, ​​як механізм виконавчої влади, спрямований насамперед на зведення рахунків із політичними чи економічними опонентами та конкурентами, особливо з колишнім президентом України Петром Порошенком.

Чи можна очікувати від РНБО чесного розгляду зв’язків між Коломойським та Офісом Президента щодо його участі в політиці? Які зусилля він докладе для виявлення всіх масштабів бізнес-імперії Коломойського з огляду на те, що більша частина його стану перебуває за межами України? Це стало особливо чутливим для Зеленського після витоку Pandora Papers та одкровень про те, що він має значний стан в офшорах, більша частина якого отримана внаслідок роботи в медіа-імперії Коломойського. Конфлікт інтересів надто великий, щоб довіряти процесу, який перебуває у прямому підпорядкуванні президента.

Ще одна серйозна вада законопроекту полягає в тому, що він нічого не передбачає для розв’язання проблеми регіональних олігархічних груп, багато з яких самі по собі представляють серйозну проблему. Як приклад можна навести мера Дніпра Бориса Філатова, якого звинувачують у тому, що протягом шести років він керував містом та прилеглою до нього областю як особистою вотчиною. Опоненти стверджують, що реальною силою, яка стоїть за троном, завжди був місцевий авторитет Геннадій Корбан.

Обидва вони були близькими союзниками Коломойського протягом багатьох років, попри короткочасні сварки. Їх звинувачують у серйозних зловживаннях владою, включаючи заяви Національної спілки журналістів України про те, що Дніпро зараз є одним із найнебезпечніших місць для роботи українських журналістів після передбачуваного побиття знімальних груп місцевого телебачення муніципальною гвардією Філатова на початку цього року.

Ніякі дій з боку київської влади у зв’язку з цими звинуваченнями вжито не було і не передбачається. Вважається, що Корбан і Філатов впливають на Офіс Зеленського через заступника голови Офісу президента Кирила Тимошенка, спеціаліста зі зв’язків із громадськістю та соратника Коломойського з Дніпра, який у минулому працював із Корбаном та Філатовим.

Ці відносини, ймовірно, стануть важливішими для Зеленського, оскільки він готується до переобрання, оскільки ці дві людини перебувають в авангарді зусиль щодо мобілізації регіональних політичних лідерів з усієї України на підтримку президента в рамках нещодавно сформованого Конгресу місцевої та регіональної влади. Керуючись міркуваннями доцільності, Корбан і Філатов, ймовірно, й надалі користуватимуться відносною «свободою рук» у Дніпрі.

Західні партнери України не можуть дозволити собі бути байдужими до недоліків стратегії деолігархізації Зеленського. У кращому випадку, вона є втраченою нагодою розв’язувати проблему, яка лежить в основі недорозвинення країни з моменту здобуття незалежності. У гіршому випадку вона ризикує стати інструментом для увічнення тих проблем, які вона покликана вирішити.

З олігархією в Україні не можна боротися вибірково, і будь-які спроби зробити це мають бути засуджені. Мінімальною вимогою є прозоре та неупереджене виконання правил незалежним органом. Це має супроводжуватися вимогою до уряду та президента бути відкритими у своїх відносинах з тими, хто має значний приватний капітал.

США та ЄС мають стежити за реалізацією законопроекту та наполягати на внесенні змін, що відображають передову міжнародну практику. Будь-які зміни мають враховувати рекомендації Венеціанської комісії, які очікуються до кінця року.

Якщо нещодавно ухвалений в Україні антиолігархічний закон не зможе ефективно та неупереджено розв’язувати проблему олігархічного впливу, західні уряди мають заявити про свою готовність запровадити додаткові цільові санкції проти тих, хто користується безкарністю, попри те, що несе відповідальність за корупцію та порушення прав людини. Досвід показує, що це залишається найефективнішим способом стимулювати прогрес.