Через тиждень після офіційного оголошення про смерть Іслама Карімова, незмінного президента-автократа Узбекистану, парламент країни призначив прем'єр-міністра Шавката Мірзійоєва виконуючим обов'язки президента.
Мірзійоєв був прем’єр-міністром Узбекистану з 2003 р., його давно вважали головним претендентом на спадкування поста Іслама Карімова. Призначення Мірзійоєва цілком може свідчити про те, що в країни з’явився новий постійний президент.
Як тимчасовий президент і вірогідний наступник Карімова, Мірзійоєв зіткнеться з потребою вирішити низку проблем Узбекистану, включно з економічною стагнацією, масовою міграцією та тінню ісламістського екстремізму, – пише Рейд Стендіш у статті для Foreign Policy.
Проте найважчим завданням Мірзійоєва може стати управління складними й часто нестабільними відносинами Узбекистану з великими державами – Росією, США та Китаєм, а також чотирма центральноазіатськими сусідами – Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном і Туркменістаном. Тим часом Москва, Пекін і Вашингтон борються за вплив у регіоні.
Москва зацікавлена в Центральній Азії найбільше, китайці розглядають цей регіон як економічно значимий, а Вашингтон прагне до регіональної стабільності, пише видання з посиланням на Бахті Нішанова, фахівця з Євразії з Міжнародного Республіканського Інституту.
Мірзійоєва вже привітав Путін. Під час свого візиту до Узбекистану російський президент пообіцяв країні підтримку та заявив, що Росія – найближчий її союзник. Хоча відносини між країнами протягом 25 років після розвалу Радянського Союзу були важкими, Узбекистан навіть побоювався впливу Москви та прагнув зміцнити власну незалежність через неоднозначну спробу стати союзником США в глобальній боротьбі з тероризмом. Великим питанням залишається здатність наступника Карімова зберегти Узбекистан на перетині між Росією та Заходом, пише видання з посиланням на Пола Стронськи, експерта з Фонду Карнегі за міжнародний мир.
Відносини Ташкента з Вашингтоном також переживали злети і падіння. Зв’язки зміцнилися після того, як США отримали доступ до авіабази, з метою доставки постачання та персоналу для підтримки військових дій в Афганістані. Відносини країн погіршилися, коли США виступили з критикою андижанської різанини (2005 р. узбецькі силовики розстріляли беззбройних протестувальників). Після цієї критики Узбекистан попросив США покинути авіабазу, а Путін швидко вирішив відновити відносини з Ташкентом, і робить це дотепер, пише Foreign Policy.
Китай, зі свого боку, залишається найбільшим економічним гравцем Центральної Азії, багато інвестує в регіональну інфраструктуру й прагне розвивати в регіоні свій новий проект – версію Шовкового шляху ХХІ століття. Цей проект покликаний з’єднати Китай з Європою через країни Центральної Азії. Хоча Пекін залишається великим економічним гравцем, поки він утримувався від спроби відігравати більш важливу політичну роль у регіоні. А США значно скоротили свою присутність у країнах регіону після згортання операцій в Афганістані та закриття американських баз в Узбекистані й сусідньому Киргизстані.
Москва ж спробувала зміцнити позиції в Центральній Азії через такі організації, як Організація договору про колективну безпеку (російський військовий блок з членством Казахстану, Киргизстану і Таджикистану) та Євразійський Економічний Союз (до нього приєдналися Казахстан і Киргизстан). Узбекистан досі не поспішав вступати до цих організацій. Отже, на майбутнє країни впливатиме й те, як Мірзійоєв бачить перспективу зміцнення зв’язків з Москвою.
«Росіяни розпочали в Центральній Азії довгострокову гру, – коментує Нішанов. – Мірзійоєв – бажаний кандидат з погляду Кремля, оскільки залишається продуктом нинішньої системи».
Відносини Узбекистану із сусідами по регіону також стануть серйозною проблемою в найближчій перспективі. Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв і президент Киргизстану Алмазбек Атамбаєв не приїхали на офіційні похорони Карімова. Назарбаєв і Карімов змагалися за регіональне лідерство. Сам Казахстан, почасти завдяки нафті, став найбагатшою країною Центральної Азії, а це підхльостувало суперництво автократичних правителів двох держав.
Відносини Узбекистану з Киргизстаном були ще специфічнішими, оскільки Карімов сім разів перекривав постачання газу до Киргизстану, намагаючись вплинути на політику сусіда. Наприклад, 1999 р. Карімов зажадав у тодішнього киргизького президента Аскара Акаєва, щоб той припинив демократичні реформи, під загрозою зриву постачання енергоресурсів.
Згідно з експертами, на яких посилається Foreign Policy, відносини Узбекистану з найбільшими державами та сусідами по регіону стануть основою зміцнення влади нового узбецького лідера. Заради цього він цілком здатний піти на конфронтацію з кимось із сусідів або забезпечити протистояння Узбекистану з колегами по регіону.