Чому обіцянки Президента Україны Зеленського Кремлю щодо надання особливого статусу та виборів в ОРДЛО не можуть практично бути виконані, які засади міжнародного права порушить Україна у разі проведення перемовин з терористами на Донбасі, чому Єрмак зараз перебуває у патовій позиції, дискредитуючи Президента, чому зустріч радників Нормандської четвірки програна Україною і по суті, і по змісту, чому Україна крок за кроком програє Росії за столом переговорів, чи потрібен Путіну Лукашенко, чим завершаться протести в Білорусі, від кого буде залежати можливість встановити нову демаркаційну лінію Керзона, а також якою буде для України ціна цього вибору. Про це та багато іншого ми поговорили з українським політиком, дипломатом, одним із авторів Конституції України Романом Безсмертним.
На засіданні Трьохсторонньої контактної групи (ТКГ) 18-19 серпня Борис Гризлов вимагав скасування постанови Верховної Ради про місцеві вибори, в якій не передбачено проведення виборів в ОРДЛО. Натомість Кремль заблокував обмін полоненими, розмінування, розведення і підготовку до зустрічі лідерів “Нормандської четвірки”. Леонід Кравчук вже звернувся до Верховної Ради з проханням змінити постанову про місцеві вибори від 25 жовтня. Чи не здаеться Вам, що Зеленський таки пообіцяв Путіну вибори в ОРДЛО одночасно з місцевими?
Ви пам’ятаєте, як ще чотири місяці тому Офіс Президента (ОП) обіцяв проведення виборів восени на всій окупованій території? Близько двох місяців про це йшла активна розмова як у суспільстві, так і у владних кабінетах. Риторика ОП змінилася після того, як почали дедалі частіше звучати питання стосовно проведення виборів в анексованому Криму разом із виборами на Донбасі. Адже Крим, як і Донбас – також територія України. Тоді в ОП почали розділяти Донбас і Крим. Заговорили лише про Донбас.
Далі постало ще одне цікаве питання, яке, власне, зробило вибори на Донбасі неможливими. А саме те, що Донбас ділиться не на дві частини, як вони вважали, а на три частини. Оскільки є окупована територія, є так звана «сіра зона», і є територія контрольована Україною. Крім того, постає ще одна проблема – питання цілісності Луганської і Донецької області окремо, як суб’єктів регіональної політики і місцевого самоврядування в Україні. І коли Офіс Президента побачив реальну картину по Донбасу, а також зрозумів, що не вдасться співвідносити виконання Конституції і законів України з цими виборами то стало зрозуміло, що ідея провести вибори в ОРДЛО є абсолютно безглуздою по одній простій причині – тому що вона технологічно просто неможлива для виконання.
Ви запитуєте чи вірю я в те, що питання виборів на Донбасі проговорювалось Зеленським і його людьми під час переговорів з Кремлем? Я переконаний в тому, що це питання обговорювалось. Більше того, Зеленський включив його в перелік питань, які обговорювалися з Кремлем починаючи від своєї передвиборчої компанії і закінчуючи стартовою позицією зустрічі в Омані.
В іншому випадку, ми б не спостерігали такої раптової заміни Богдана на Єрмака, який почав діяти як суб’єкт реалізації зовнішньої політики України.
Тому впевнений, що питання виборів в ОРДЛО проговорювалось, але відбувся деякий збій під час зустрічі Нормандської четвірки у Парижі. Чого тільки були варті нерви, які демонстрував Сурков, і спартанський спокій, який натужно видавлював із себе Зеленський. Саме тоді відбувся цей вододіл, який в обіцяному і реалізованому почав валитися.
Далі провалилася Консультативна рада, а згодом і обіцянка щодо проведення виборів. Важливо зрозуміти одну просту річ, щоб більше навіть не говорити про вибори в ОРДЛО. Для того щоб провести вибори у відповідності до Конституції і законів України і як того вимагають навіть Мінські домовленості, спочатку потрібно запустити виборчий реєстр. А для того щоб запустити виборчий реєстр технологічно потрібно не менше ніж півтора роки. Більше того, потрібно щоб територія, де проводяться вибори, була під контролем українського Уряду. Оскільки тільки у нього по закону має бути допуск до реєстру. Тому що у разі допуску до виборчого реєстру осіб, які не причеті до цього процесу, згідно закону карається кримінальною відповідальністю і 9-ма роками ув’язнення.
Тому, в питанні проведення виборів в ОРДЛО та обіцянках Кремлю зі сторони Зеленського було все зрозуміло із самого початку.
Тоді навіщо актуалізувати питання виборів в ОРДЛО, якщо їх нереально провести у визначені Зеленським терміни цієї осені?
Давайте згадаємо перший рік приходу до влади Зеленського та його команди. Цей рік яскраво продемонстрував повну відсутність фаховості людей, які прийшли разом із президентом. Погано те, що вони категорично відмовилися скористатися досвідом та знаннями тих фахівців, які розумілися на складних та неоднозначних питаннях зовнішньої політики.
Невипадково була ця штанга і тотальна поразка із Консультативною радою, потім ще одна штанга із обіцянкою проведення виборів в ОРДЛО. Тепер – така сама штанга, яка вже двічі трапляється за каденцію Зеленського як Президента, а саме ідея із створенням вільної економічної зони на окупованих територіях, яку пропонує Кравчук. Це ж нонсенс! Тому що, якщо держава хоче надати якомусь регіону більше прав, то як мінімум, цей регіон повинен бути під контролем держави. У іншому випадку – це безглуздя. Насправді, вільна економічна зона вимагає уніфікації і контролю держави над певними процесами. Крім того, щоб вільна економічна зона відбулася є цілий ряд вимог, які потрібно виконати. У даному випадку і враховуючи всі обставини, виконати ці умови неможливо. Немає елементарної речі – контролю держави над своїм кордоном.
У світлі всього вище зазначеного, ультиматум Гризлова – це результат поспішних обіцянок Зеленського, які неможливо виконати. По-перше, Конституція і нормативна база ні у якому разі не дозволять це зробити. По-друге, у разі недотримання Конституційних засад Президентом та його оточенням, українці відразу вийдуть на вулицю.
Більше того, я переконаний, що це не крайня обіцянка яка давалася Кремлю Зеленським. Це добре відчувалося по реакції Зеленського на вбивство пораненого солдата, під час протестів у Білорусі, ситуації з вагнерівцями. Весь цей час ми спостерігаємо абсолютно ялову позицію Зеленського.
Зрозуміло, що існує певна система стосунків між Зеленським і Путіним і ми надалі будемо спостерігати, як будуть вистрілювати певні його обіцянки.
До речі, поява в переговорному процесі у рамках ТКГ Леоніда Кравчука і Вітольда Фокіна – це такий собі ренесанс «Ново-Огарєво», і він може стати невід’ємним компонентом у цьому загальному процесі. В кінці кінців, “героїчні подвиги” Єрмака треба ж комусь прикривати.
Цікава Ваша думка щодо майбутньої зустрічі 28 серпня радників Нормандської четвірки. В пресу потрапила інформація щодо питань, які планують розглядати: місцеві вибори на окупованих територіях Донбасу вже в жовтні; надання особливого статусу Донбасу і змін до Конституції України; прямі переговори з терористами. Які причини і наслідки таких рішень, якщо вони будуть прийняті?
Мушу констатувати, що всі три пропозиції прийняти та реалізувати неможливо.
По-перше, внесення змін до Конституції, з точки зору міжнародних принципів конституціоналізму і національних норм, неможливо реалізувати. Оскільки – це порушення суверенного права українського народу. Звертаю вашу увагу, що сувереном не є частина українського народу, населений пункт, регіон, чи певний етнос. Конституція визначає сувереном весь український народ. Мені доводилось навіть соціологам пояснювати ту просту річ, що не можна посилатися на результати опитувань на окупованій території щодо необхідності побудови їх стосунків з Україною. Вони не є сувереном – це просто певна територія однієї держави. Тому розмови на цю тему були припинені ще влітку 2015 року, після кількох міжнародних конференцій, на яких були присутні представники Росії. В тому числі і ті, хто зараз знаходиться в переговорному процесі.
Щодо другого пункту, який передбачає перемовини з терористами хочу відмітити, що в міжнародному праві є неписане правило згідно з яким, зі злочинцями та терористами перемовин не ведуть. Терористи на Донбасі – не просто звичайні злочинці. Вони чинили злочини, які не підпадають під помилування і не мають терміну давності.
У даному випадку, українська сторона дотримується позиції, що це російсько-терористичні угруповання. Я завжди до цього відносився з обережністю, тому що це війна, в якій також є і частина українців, які зрадили батьківщину і свій народ і перейшли на сторону ворога. Крім того, дуже важливо розуміти, що зараз в міжнародних судах розглядаються позови, згідно яких дії терористів та російських військ класифікуються як терористична організація і терористична діяльність, а Росія – як держава, яка фінансує тероризм. Все це свідчить про те, що вступати в переговори з терористами ОРДЛО – це означає порушувати основні писані і неписані принципи міжнародного права. Це дуже небезпечна річ.
І останній пункт, який стосується особливого статусу Донбасу. Мінські домовленості визначають особливий порядок місцевого самоврядування, який відбувається виключно в рамках Конституції і закону України. Звертаю вашу увагу і хочу, щоб ми разом з вами донесли важливу річ учасникам цього процесу. Українська Конституція передбачає особливий порядок місцевого самоврядування, який застосовується по відношенню до Києва і Севастополя. Мова йде не про розширення, а про звуження. І треба чесно сказати, той хто з української сторони проводив ці позиції в мінських домовленостях – обіграв Москву. Люди які аналізували ці домовленості не випадково зазначили, що їх виконати неможливо, тому що в них немає технологічного зв’язку. А це означає, що позиція, про яку ми говоримо, насправді не опрацьовувалася.
Вийти за межі Конституції – означає на другий день отримати можливість звернутися в Конституційний суд, який буде трактувати запровадження, так званого, особливого порядку, як антиконституційну дію.
Хочу ще раз наголосити, зараз бачимо що скрізь іде посилання на закон України про особливий порядок місцевого самоврядування. Але той механізм, який було застосовано в законі, має Статтю 4, яка була в свою чергу доповнена 10 пунктами, а це саме той мінімум, який потрібно виконати, щоб запустити цей закон. Якщо цього не має, то це – антиконституційний закон. Достатньо грамотного юриста, який позабиває стільки цвяхів, що потрібно буде ще пів року працювати, щоб доповнювати всі ці пункти. Тому що і закон про поліцію, і закон про прокуратуру, фактично модернізували норми Конституції. В цей час відбулися зміни до Конституції, а вони не мають дію вчорашнього дня. Це означає, що вони працюють тільки вперед. Даруйте, але і ця позиція для реалізації є неможлива.
З моєї точки зору, після п’ятого року війни найкращим способом є просто припинити розмову про реінтеграцію, запропонувати співіснування і прийняти програму відселення з окупованого Криму та Донбасу українців, тих громадян, які лояльні до України. І поки поставити на цьому крапку.
Це власне все, що можна зараз зробити, якщо російська сторона продовжує вести перемовини в режимі ультиматумів. Україна визнає окуповані території своїми, а що буде далі, подивимось. На сьогоднішній день, склалася така міжнародна і внутрішня ситуація, що дане рішення є абсолютно прийнятним.
На мiй погляд, зараз потрібно вирішувати нагальні питання, які стосуються армііі та обороноздатності країни. Україні потрібно готуватися до повномасштабної війни, окрім цієї війни, яка зараз йде на Донбасі і холодної війни, яка триває в Криму.
Українці продемонстрували чудеса на Майдані і фронті в протистоянннi агресії путінської Росії. Чому зараз складається стійке відчуття, що за столом переговорів по врегулюванню конфлікту на Донбасі ми програємо. Не ті дипломати, ми так і не створили національну державу з повноцінними національними інститутами громадянського суспільства, або у нас занадто багато агентів Кремля і ступінь впливу п’ятої колони?
Я би розділив команду Зеленського і окремих людей з його оточення і почав з того курсу на який націлена нинішня влада. Для мене очевидно, що вони не бачать Україну у європейській спільноті і в НАТО. Ситуація, яка склалася в Білорусі, для мене була останнім цвяхом, який я забив для себе в суть і зміст того, хто такий Зеленський і що означає ця команда. Це точно не команда європейського курсу. Це команда курсу на Схід. Це команда заробляння грошей на всьому і всюди. Вони не розуміють що таке держава і для них стратегія – це річ абсолютно не важлива. Саме тому, вони топчуться на місці.
Це вмирання в тактиці. А вмирання, якщо ти маєш справу з Росією, буде відбуватись дуже швидко. Адже для того, щоб перемогти тактично, потрібно вкладати великі ресурси. Оскільки коли ти бачиш світло в кінці тунелю, стратегію, навіть якщо ти десь просідаєш, ти все одно рухаєшся у правильному напрямку. Те світло тебе манить. А коли ти просідаєш у тактиці і не говориш про стратегію, ти дуже швидко програєш, оскільки ти граєш з противником, який має колосальні ресурси. Тому і відбувається за столом перемовин той фактаж, який ви привели, а саме – постійний відступ. У них просто іншого виходу немає оскільки обіцяно багато і треба хоча би чимось задобрити апетити Кремля.
Тепер давайте поговоримо про окремих людей. Я не випадково казав, що в діях Єрмака є ознаки державної зради.
Достатньо лише проаналізувати окремі факти. Наприклад, візит в Оман, переговори від імені України без належного документального оформлення, кримінальні речі, які були зафіксовані з його братом, спроби придушити засоби масової інформації з тим, щоб перешкодити розповсюдженню невигідної для себе інформації. Простий приклад щодо ситуації з вагнерівцями в Бiлорусi. Я не розумію, навiщо було телефонувати електронним ЗМІ і телебаченню і забороняти їм висвітлювати цю тему? Зрозуміло, що “рильце у пушку” якщо людина це робить. Цих фактів достатньо для того щоб зрозуміти, що цю людину, або використовують у темну і створюють ситуації при яких у нього маневру немає, або ця людина є конкретним агентом. Зараз обидві ці версії ходять у ЗМІ.
Більше того, я читав всі ці документи ще до того як Ермак став очолювати Офіс Президента. Ця інформація давно ходила. I всі знали, що він топтав доріжку до Зеленського. Більше того, всі ці люди давно світилися, а ті, хто працюють у певних кабінетах, їм же треба чимось займатися, ось вони і підготували довідки з інформацією. Ці довідки бачив і сам Зеленський, і Ермак. Ситуація для нього є дуже неприємна з точки зору його, як інституціональної фігури в Україні. Він, по суті, зараз дискредитує президента Зеленського. Я не знаю довго це буде відбуватися чи коротко, все буде залежати від бажань Кремля. Захотіли – написали листа від Козака і відмовилися з Єрмаком вести перемовини і все. У тих службах, до яких його приписують, служать до кінця. I він повинен це розуміти. Тому маневру і у президента Зеленського, і в керівника його Офісу, на сьогоднішній день, фактично не має. Це, по суті, фатальна ситуація. Чим далі вона буде розвиватися, тим гірше.
Як Ви вважаєте, хто саме поїде на перемовини радників Нормандського формату 28 серпня і чого варто чекати?
З точки зору переговорного процесу, радники – це політ-директори, це перший рівень міжнародного діалогу. Потім ідуть міністри, після них – глави урядів, і тільки потім – глави держав.
Зараз склалася цікава і неоднозначна ситуація. Адже Козак відмовився від цього рівня перемовин. Тепер виникає питання, а що це буде за рівень? Це будуть перемовини на рівні радників глав держав, чи політичних директорів департаментів? Я думаю, що все закінчиться тим, що туди поїдуть міністри.
Перша помилка, яка була допущена Зеленським, і цю помилку допустив на той момент ще радник, а не Міністр закордонних справ, сталася тоді, коли в липні українська делегація повернула за стіл переговорів обговорення тих 13 спірних питань, які були передані до компетенції глав держав Нормандської четвірки рішенням ТКГ від осені 2016 року.
Я був вкрай здивований і мені хотілося запитати: «Хлопці ви при добрій пам’яті, що ви зробили?». На жаль, подібних дилетантських речей у цьому процесі безліч. Відбулася така кількість ляпів, які навіть важко пояснити. В свій час я просив тільки про одне, залиште Марчука або Кучму, які розуміли і знали, що відбувається за столом перемовин в цьому процесі, щоб нові люди, які навіть стенограму попередніх засідань не читали і не знали що таке формула Штанмаєра, не розбили остаточно обличчя на перемовинах подібного рівня.
Ситуація з майбутньою зустріччю 28 серпня і так завалена і по формі, і по суті. Звісно, може трапитися чудо і якийсь геній з’явиться та розкаже, як виплутатися із цієї патової ситуації, в яку себе загнали Зеленський і Єрмак.
Як Ви вважаєте, у разі невиконання ультиматуму Росії чи загрожує нам зрив перемир’я і ескалація на Донбасі?
Вибачаюся перед нашими сусідами білорусами, але вони нас врятували. Зараз протести в Білорусі дещо відтінили нашу ситуацію. І саме в цей період було б вкрай необхідно застосувати грамотні, технологічні та дипломатичні кроки керівництва України. Використовуючи нинішню ситуацію ми могли б виграти в усіх напрямках, в тому числі і в царині переговорного процесу. Але, на жаль, щось заважає.
Зараз Кремль «сушить голову» щодо подальших дій у ситуації з Білоруссю. Путін, втративши ініціативу, програв перший раунд. Кремль намагається наздогнати ситуацію, але вони вже програють і втратили Лукашенко, як можливого легітимного президента.
У Білорусії – протистояння, люди стоять «проти». Взагалі, протистояння – це геніальне українське слово, яке відображає суть процесів, які відбуваються у наших сусідів. Саме цей характер протесту може тривати дуже довго.
Ситуація в Білорусі дає можливість Україні на певні кроки переформатування в організаційних, технологічних, змістовних питаннях. З одного боку, українцям потрібно допомогти демократичній Білорусі, з іншого, використати ситуацію для того, щоб перемогти в поєдинку з Росією.
Політолог Піонтковський каже, що в Кремлі перемогла лінія: Олександр Григорович – «сучий син», але наш “сучий син” і ми будемо його підтримувати. Лукашенко потрібні додаткові омонівці, кати та садисти, якi готові чинити розправу над протестуючими, як білоруський ОМОН робив це в перші три дні під керівництвом генерала Караєва. І саме таку допомогу Москва вже надає Лукашенко. Що скажете?
По-перше, у Білорусі з перших днів працював російський спецназ. Все це зафільмовано і документально засвідчено. Скажу чесно, я не знаю в світі народу, який би подібним чином знущався над представниками своєї нації так, як це відбулося в Білорусі в перші три дні протистояння. А це означає тільки одне – подібні звірства чинили не білоруси. Я коли побачив, що там відбувалося, я зразу сказав, що це не білоруси. Для них це не припустимі речі. Тому з впевненістю можу сказати, що там працюють росіяни від самого початку, їх там більше 15 тисяч. Це все готувалося задовго до нинішньої ситуації. А зараз треба зробити так, щоб «вежливые люди» стали частиною білоруського суспільства.Адже головний принцип Кремля – це створення паралельного уряду. Наприклад, як це було у Донецьку, Луганську, Криму.
Зараз у Білорусі готується такий самий сценарій. Головне питання Кремля, як прибрати Лукашенко, залишивши при цьому контроль над Білоруссю. Вони розуміють, що білоруси Лукашенко вже не приймуть. Політичні процеси в Білорусі вже пройшли ту певну межу, коли назад дороги немає.
Розумієте, що означає обклеєний червоно-білим прапором пам’ятник Леніну в Мінську. Раніше б людина не встигла його с кишені витягти, вже б сиділа у в’язниці. А зараз там 24 години на добу літає, бігає білорус, який співає. Раніше у Білорусі, як тільки чули що хтось співає, казали завжди що це українці. Білоруса неможливо було змусити співати на вулиці. Тим паче – гімн. Але всьому свій час та місце. Є певні закони жанру і людина, в кінці кінців, розкривається, коли вона знаходиться серед своїх однодумців, у своїй спільноті, відчуває плече свого друга.
Я, коли працював у Білорусі, не чув стільки білоруської мови на вулиці. Але революція завжди вимагає мовної ідентифікації. Це сто відсоткове правило. Тому символіка, мова, самоідентифікація – наявні всі фактори успішного процесу. В такій ситуації Лукашенко не буде президентом.
Зараз багато лунає думок щодо наступників Лукашенко. Ті люди, які прийдуть до влади, які вони будуть по відношенню до Кремля? В даному випадку я прошу українців не судити білорусів зі своєї колокольні. Там знаходяться три військові бази, майже повна економічна залежність від Росії та багато інших факторів, які потрібно розуміти та враховувати іх специфіку. Але я певен, хто б не прийшов в Білорусі до влади, він все рівно щохвилинно, погодинно, на протязі років буде відвертатися від Москви. Це не швидкий процес і він потребуватиме часу, але білорус по своїй натурі і характеру – європеєць, він Орду в собі не прийме, він буде опиратися. І неминуче виникне конфлікт. На наступному етапі прийде компрадорська буржуазія. Це породить конфлікт. Спочатку це буде енергетична війна, потім економічна, потім – фінансова.
Як вважаєте, що буде далі з Лукашенко? Ви його бачили, стикались з ним безпосередньо. Охарактеризуйте його психотип, оскільки його нинішня реакція на події доволі жорстка і не демонструє ознак готовності до компромісу.
Лукашенко дуже своєрідна людина. Я білорусам бажаю успіхів, але я розумію, що Лукашенко піде на все задля збереження своєї влади. Особливо, коли він відчує, що ситуація для нього – швах. Нинішню ситуацію контролює Кремль, а не Лукашенко. Путін допоможе йому настільки, наскільки буде вважати за потрібне. Путін зараз дещо вагається, оскільки Лукашенко їм потрібен як механізм стримування білорусів, але сам Лукашенко, як Президент, вже не потрібен ні Кремлю, ні власному народу. Путіну потрібно прийняти рішення, оскільки у нього достатньо військ, щоб зараз взяти ситуацію під контроль. А як поведе себе Лукашенко, важко передбачити.
Які кроки необхідно зробити опозиції, щоб перехопити ініціативу у Лукашенко і схилити на свою сторону госапарат і, можливо, частину силових структур, може оприлюднити склад перехідного уряду і його програму?
Якщо білоруси не хочуть вести офіційний діалог, потрібно вести неофіційний. Комунікувати з міністрами, посадовими особами. Потрібно брати владу в свої руки. А це означає – почати призначати керівників регіонів, голів міськвиконкомів. Потрібно вчиняти правочини і зараз у опозиції достатньо юристів для того, щоб правильно це робити.
Крім того, потрібно контактувати з світовими урядами країн Європи, з командирами військових частин. Потрібно починати створювати паралельну владі систему. Власне це те, чого не вистачає в діях нинішньої білоруської опозиції. І поступово влада перейде до них.
Опозиція і так буде змушена робити ті кроки про які я сказав вище. Просто, якщо це робити пізніше, то протистояння затягнеться.
Лукашенко каже про нові вибори в Білорусі, але тільки після прийняття на референдумі нової Конституції?
Для того, щоб реалізувати мету, яку ви зазначили, Білорусі не потрібні ні референдум, ні нова Конституція. По Конституції у Лукашенко є право самостійно укладати міжнародні угоди і самостійно їх ратифікувати. А говорить він про референдум навмисно, щоб розірвати єдність у стані опозиції. Але опозиція не захитається. Білоруси відчули єдність, вони навіть заспівали, що для них зовсім не типово.
Опинившись на лінії вогню в глобальному протистоянні двох світів: світу свободи, демократії та прогресу і світу авторитаризму, чи зможе Білорусь і Україна встановити нову демаркаційну лінію Керзона і яка ціна цього вибору?
Для мене очевидно, що ця лінія Керзона – це певний цивілізаційний кордон, як казав Макіндер, який весь час просувається на Схід. Принцип дуже простий, цивілізація рухається із Заходу на Схід, а люди – із Сходу на Захід. Там, де вони зустрічаються, виникає напруження – лінія Керзона.
Кремль цікавить східний кордон України, Білорусь, країни Балтії та скандинавськi країни. Очевидно, що у Росії немає шансів перемогти в цьому протистоянні. Інша справа – яку ціну заплатять українці, білоруси, литовці, латиші, естонці та фіни за те, що будуть відстоювати свій цивілізаційний вибір.
Яку саме ціну, як Ви вважаєте?
Хтось заплатить економічну ціну, хтось розрахується людськими життями. Все це залежить від урядів, наскільки вони грамотно вибудують систему. На долю таких президентів, як Порошенко і Зеленський, випала місія визначати цей цивілізаційний вибір. В залежності від того, які вони приймають рішення, ми і будемо платити нашу ціну. Будемо платити смертями наших солдатів, волонтерів, добровольців.
Владі потрібно зробити свій історичний і вирішальний вибір. Або вони роблять ставку на свободу, право обирати і право бути вільним, або вони продаються за нафторублі. I тоді – нам не бачити ні свободи, ні права вибору, ні права бути цивілізованими людьми.