Перманентні розмови про політичну кризу в Україні та позачергові вибори змушують звернути увагу на тотальну недовіру до політиків, політичних сил, а також до держави та її інституцій загалом.
Сказане вище підтверджується результатами соціологічного дослідження, яке Центр соціальних досліджень «Софія» проводив з 26 травня по 1 червня 2017 р. в усіх областях на контрольованих територіях. Опитано 1217 респондентів, статистична похибка не перевищує 3%.
За даними соціологів, більшість, а саме 72,5% опитаних, вважає, що влада веде країну в неправильному напрямку. Тільки 18,3% респондентів дотримуються погляду, що влада веде країну в правильному напрямку. Критичне ставлення до влади та держави домінує в усіх регіонах країни.
Особливо наочно криза довіри до влади виявляється в ставленні до Порошенка: йому повністю довіряють лише 1,9% опитаних, скоріше довіряють -15,9%. Водночас тою чи іншою мірою не довіряють Порошенку 78,1% громадян. Недовіра до Порошенка домінує в усіх без винятку регіонах країни.
Більшість опитаних зовсім не довіряє голові Верховної Ради Андрію Парубію (82%), голові МВС Арсену Авакову (81,9%), секретарю РНБО Олександру Турчинову (81,5%). Рекорди б’є Арсеній Яценюк (90,2%), лідер партії «Народний фронт», що входить в коаліцію. Його вже понад рік немає у владі, проте його антирейтинг навіть більший, ніж у чинних персонажів.
Громадяни не довіряють не тільки політикам, а й державі та її інституціям взагалі. Більшість не довіряє Верховній Раді (89,4%), уряду (86,3%), Національному банку (86,2%). Украй низьку довіру мають правоохоронні органи. Так, судам довіряють лише 5,9% громадян, прокуратурі – 9,1%, особисто міністру внутрішніх справ Авакову – 10%. Кращий рейтинг у реформованої поліції – 23,3%.
Лише армії довіряє трохи більше половини населення (55%). Через це висловлюються побоювання, що в ситуації, коли армія є єдиною державною інституцією, яка має підтримку населення, виникає небезпека використання армії в політичних цілях. Утім, результат може бути непередбачуваним, тому ймовірність такого сценарію все-таки невелика. До того ж рівень довіри до армії також поступово знижується.
Результати таких соціологічних досліджень свідчать про те, що недовіра до керівництва держави та до державних інституцій призводить, зрештою, до того, що громадяни починають сприймати державу як чужу, ворожу щодо себе.
Привертає увагу той факт, що загальний патріотичний підйом, що був після подій на Майдані, анексії Криму та на початку війни на Донбасі у 2014 р., якось непомітно зійшов нанівець. За словами соціологів, революція ставила завдання подолати прірву між народом і владою, проте прірва нікуди не поділася. Втім, така постановка питання видається занадто спрощеною.
Водночас надмірно велику увагу приділяють суперечливим, часто неадекватним, таким, що розколюють суспільство, а насправді вельми незначним питанням. У всякому разі, поряд із тотальною корупцією, саме ці рішення називають причиною поглиблення кризи недовіри.
За даними дослідження, до рішення про блокування доступу до російських соціальних мереж «Одноклассники» та «Вконтакте» негативно поставилися 61,2% респондентів. Намагання встановити новий порядок призначення священнослужителів УПЦ (за згодою органів влади) не схвалили 59,7% опитаних. Щоправда, через протести цей проект поки що відкладено.
Намір впровадити візовий режим з Росією негативно сприймають 51,7%. Українське суспільство переважно негативно сприйняло встановлення торговельно-економічної блокади непідконтрольних Києву територій Донбасу (46,9% не підтримують, 40,2% підтримують).
Неоднозначне ставлення викликає встановлення обов’язкових мовних квот на ТБ та радіо. Підтримують це рішення трохи більше половини (51,7%) опитаних, водночас 38,7% не згодні з ним. А на південному сході України більшість (57,8%) висловилися проти політики квот, констатували соціологи.
Соціологи роблять висновок, що такі рішення тільки розколюють країну. Проте владу це не хвилює, а Петро Порошенко демонстративно підписав закон про введення квот на українську мову на ТБ.
З одного боку, такі порухи влади справді розколюють суспільство. А надто якщо це суспільство переконати, що саме ці проблеми є найважливішими. З іншого боку, уся ця метушня із заборонами й обмеженнями є вторинною, за винятком хіба що намагань звузити використання російської мови.
Усі ці заборони відвертають увагу від реальних соціально-економічних суперечностей. Адже передусім країну розколюють соціальна несправедливість і політичне та майнова нерівність. Саме вони стали головною причиною сепаратизму, яким скористався Путін.
Через кризу довіри до влади, державних інституцій та політикуму останнім часом стало модно говорити про певну диктатуру в Україні. Навіть називають прізвища потенційних диктаторів. Але реально диктатура тримається не тільки і не стільки на насильстві та страху, як на харизмі та скільки-небудь серйозній підтримці маси (навіть якщо ця підтримка штучна, як у випадку Путіна або Лукашенка).
А що в нас із рейтингами? Згідно із зазначеним опитуванням, проведеним Центром «Софія», Порошенко та його партія з останніх сил утримуються в політичному «топі», але їх тіснить опозиція.
Якби на момент опитування відбувалися парламентські вибори, то найкращі шанси подолати п’ятивідсотковий бар’єр мала б насамперед «Батьківщина». За цю партію проголосували б 10,8% опитаних, які мають намір прийти на дільниці.
Опозиційний блок набрав би 10,3%, Блок Порошенка – 9,8%, Радикальна партія – 7,8%, партія «За життя» – 6,3%, партія «Самопоміч» – 6,2%, партія «Громадянська позиція» – 5,6%. Має шанс подолати бар’єр і «Свобода», за яку планують проголосувати 3,9% респондентів. Решта партій не долають бар’єр.
Надій на появу нових облич у політиці та нових політичних сил наразі мало. Це підтверджують і соціологи. Вони звертають увагу на той факт, що нові партійні проекти ліберально-демократичного та націонал-патріотичного спрямування не знаходять вагомої підтримки серед виборців.
Від себе додамо, що обиватель уже так стомився від політики і зневірився в ній, що зараз жоден політичний проект або нове обличчя не здатні привернути увагу та голоси виборців.
Президентські рейтинги підтверджують сказане вище для політичних партій. Якби зараз відбувалися президентські вибори, то найкращі шанси вийти до другого туру мали б лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко, Петро Порошенко та один з лідерів Опозиційного блоку Юрій Бойко.
Серед респондентів, які братимуть участь у виборах, за Тимошенко віддали б голоси 11,5%, за Порошенка – 11%, за Бойка – 10,7%. Рівень підтримки інших кандидатів становить менше 8% у кожному окремому випадку. Отже, рейтинги навіть найтоповіших політиків і партій ледь перевищують 10%. Навряд чи в цій ситуації можна серйозно говорити про якусь диктатуру.
Водночас за даними Соціологічної групи «Рейтинг», близько 40% громадян готові брати участь у протестах. Отже, протестний потенціал є, а спрямовувати його нікому й ні на кого. Водночас, згідно із “зливами”, що періодично з’являються в ЗМІ, деякі представники влади нібито все одно виношують плани із встановлення диктатури.
Зазначимо, історично та ментально склалося так, що вирости зсередини в Україні диктатура не може. Диктатура Україні може бути нав’язана тільки ззовні, а висловлюючись конкретно, з Москви, бо більше нізвідки.
Викладені соціологічні дані свідчать про загрозу не диктатури, а отаманщини, чим явно захоче скористатися Москва.