В усій Україні настане мертва тиша - якщо замовкнуть ті люди, які не знають і не розуміють, як здійснювати перетворення в нашому суспільстві. Однак дуже багато публічних авторитетів не припиняють вивалювати на суспільство тонни непотрібної інформації - зашкарублі шаблонні ідеї, непрацюючі стереотипи та просто свої внутрішні розчарування, образи й безсилля. Саме тиша дасть шанс істинним реформам - коли люди, яким реально немає чого сказати, змовкнуть, підуть на другий план або суспільство не стане сприймати їх усерйоз.
Минулого тижня відбувся круглий стіл на тему «Наступна реформа – реформа Конституційного суду (КС)». У ньому взяли участь багато відомих й авторитетних людей в Україні – екс-глава Центрвиборчкому та екс-заступник голови КС Володимир Шаповал, чинні судді КС Ігор Сліденко та Петро Стецюк, народні депутати Оксана Сироїд та Олена Сотник (обидві – «Самопоміч»), голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, екс-парламентар декількох скликань Юрій Ключковський, юрист і голова громадської організації «За демократію через право» Марина Ставнійчук та інші експерти.
Примітно цей захід лише своїм несподіваним ефектом, який він справляє на уважного слухача, – за півтори години не вдалося почути жодної свіжої думки чи надихаючої ідеї про реформу КС. Усі дискусії та обговорення легко узагальнюють декілька простих тез: «КС поганий і дуже поганий. Його потрібно реформувати. Треба приймати закони. Однак закони в нашій країні ніхто не виконує. Потрібно міняти суддів. Але ніхто цього робити не буде. Та й не дасть це нічого – усе буде так само».
Головний підсумок цього експертного обговорення – експерти не знають, як здійснити реформу КС. Точніше, вони не знають, як здійснити реформу КС так, щоб це реально спрацювало саме в нашій країні. Усе це легко відчувається за характером їхніх висловлювань. Так само легко відчуваються розгубленість, пригніченість, озлобленість, понурість, засмучення, апатія та інші внутрішні переживання багатьох із них. Між іншим – далеко не найпридатніші для реформ внутрішні переживання.
У таких умовах в експертів є два шляхи. Перший шлях – можна продовжувати виходити на публіку і транслювати марний багатослівний баласт. Насамперед ідеї, які вже давно віджили своє і які в Україні реально не спрацьовують, – доведено болючою і багатостраждальної практикою. Другий шлях – можна відступити і замовкнути, чесно та щиро визнавши своє незнання і своє безсилля. Безсилля запропонувати щось конструктивне і творче в реформаторському процесі, що реально мало б ефект у рамках особливого колективного світовідчуття нашого суспільства. Це ніяк не применшує професіоналізму, талантів, репутації, навичок та здібностей експертів. Та коли не знаєш, не розумієш і не можеш нічого путнього запропонувати, яка ціна твоєї критики, навіть якщо вона справедлива? Аніяка.
В Україні сьогодні не спрацьовують майже всі традиційні шляхи для реформ. Передусім категорично не працює законодавчий процесс – нові закони або зміни до старих законів взагалі нічого не гарантують у нашій країні. Закон ніколи не буде вищою цінністю не лише для наших чиновників, політиків або бізнесменів, а й для переважної більшості українських громадян. І ставити знак рівності між законодавчим процесом і реальними реформами в Україні – це те саме, що знову з усього маху битися головою в ту саму стінку, у яку ми всі вже неодноразово билися, отримуючи рани, що болять і погано гояться.
І тут можна й далі говорити про те, що вже віджило і не працює, – просто тому, що маєш громадську трибуну і можеш це робити. А можна припинити промову – якщо сам внутрішньо відчуваєш, що немає чого сказати, що немає ідей і не вдається наповнити інформаційний простір надихаючими думками, на які б реально відгукувалося наше суспільство. Іти від зворотного, відкидаючи непотрібні й небезпечні речі, – це теж реформи. Нехай навіть ними і не виходить пишатися чи хвалитися.
Коли експерти та реформатори транслюють своє безсилля реформувати КС або не можуть запропонувати прийнятну для цього ідею, вони тим самим розписуються й у власному повному безсиллі здійснити перетворення в будь-якій інший сфері в Україні. Правильні вихідні точки для реформ будуть абсолютно однаковими для будь-якої сфери нашого суспільства – зокрема й для реформи КС. А неправильні не спрацюють у жодній конкретній сфері – зокрема й щодо єдиного органу конституційної юрисдикції.
Саме тому реформа КС або будь-якої іншої сфери не може бути самоціллю, тобто не може бути відірваною від реальних процесів у всьому нашому суспільстві. Самоціллю може бути тільки пошук правильної ціннісної платформи, яка ме внутрішній відгук у серцях більшості українських громадян і яка реально надихне й окрилить українців до оздоровчих перетворень у країні. Причому перш за все – до перетворень власними руками і власними силами.