Суддя Господарського суду Одеської області, член Асоціації розвитку суддівського самоврядування Юлія Бездоля відверто та докладно розповіла про сьогоднішні проблеми судової системи і про нагальні виклики нинішньої судової реформи.
Нерідко чую від суддів, що вони сьогодні соромляться зізнатися іншим людям, що вони судді, – часто кажуть, що просто юристи. А як у вас із цим справи?
Треба чітко розмежувати професійну діяльність і побутове спілкування. У професійній діяльності ніхто із суддів не заперечує, що вони судді. Зокрема в спілкуванні з іншими юристами. Щодо побутової сфери, там справи саме такі, як ви говорите. Більшість суддів дуже важко ставляться до тих процесів, що зараз відбуваються в судовій владі та навколо неї.
Про які процеси ви говорите?
Зараз у суспільстві йде тотальна критика та повне знищення суддівського авторитету. Судді сьогодні мало не щодня чують, що вони на 100% корумповані, цілковито непрофесійні, обслуговують чиїсь бізнес-інтереси та ніяк не прагнуть задовольняти запит суспільства на справедливий суд. І ось це дуже зачіпає, коли йде колективне звинувачення всіх у всьому та в усіх лихах держави, – без жодного виокремлення індивідуальної відповідальності.
Після розвалу СРСР ми, як на мене, довго не могли позбутися пережитків минулого, сформулювати національну ідею та накреслити шлях розвитку держави. Сьогодні в людей почали визрівати певні внутрішні цінності та погляди. Частина таких людей, що поділяють європейські цінності, підтримала спочатку Помаранчеву революцію, а потім Євромайдан. І нині в суспільстві тривають процеси внутрішнього очищення від пережитків минулого та формулювання національної ідеї, яку підтримує все суспільство. І це, безумовно, має супроводжуватися глибинними реформами – економіки, медицини, соціальних стандартів і, звичайно, судової сфери. Я вважаю, що ми як нація маємо внутрішньо усвідомлювати всі норми Конституції та законодавства і спільно їх розмежовувати. Адже сьогодні, якщо запитати людей, чи діють різні норми Конституції на практиці, то люди в основному скажуть, що ці норми просто задекларовані й не мають практичного ефекту. А щоб вони мали практичний ефект, ми маємо самі розмежовувати та формулювати наші цінності та національну ідею.
Щодо судової реформи, то зараз під її егідою суспільству нав’язується думка, що судді в усьому винні. І якби суддів не було, тобто якщо нинішній суддівський корпус увесь звільнити, то всі біди в країні закінчаться й усі стануть добре жити. Зрозуміло, що це абсурд і так ніколи не буде. Я вважаю, що це свідома програма зі знищення судової влади й авторитету суддів. І це використовується як ширма для прикриття того, що відбувається в решті гілок влади, надто у виконавчій. І якщо проведуть ефективну судову реформу (у чому я сумніваюся, з огляду на ті механізми, що сьогодні застосовуються), то проблеми від цього все одно не закінчаться. Реформувати треба всі без винятку сфери та справедливо говорити про успіхи та невдачі всіх цих реформ.
Чи погоджуєтеся ви з думкою, що судді самі винні в тій сильній критиці, якої зараз зазнають? Зокрема, під час подій на Майдані як мінімум десятки суддів ухвалювали відверто неправосудні рішення. І це сьогодні – не просто заяви громадських активістів, а конкретні рішення тієї-таки Вищої ради юстиції.
Тему так званих суддів Майдану мені внутрішньо взагалі складно порушувати, бо вона є однією з найважчих у суддівських колах. Є ще одне досить популярне звинувачення щодо суддів – що ми самі не очистили свої лави після Революції Гідності. Зокрема, ухвалено цілу низку законів, завдяки яким, на думку різних громадських активістів, журналістів, адвокатів, політиків тощо, у суддів з’явилися певні механізми для самоочищення. Зокрема для того, щоб позбутися корупціонерів, непрофесіоналізму, браку моральних ідеалів тощо. Одднак судді цього нібито не зробили, унаслідок чого суспільству нав’язується думка, що «із суддями взагалі немає про що говорити, вони себе цілком дискредитували, і весь суддівський корпус треба прибрати».
На мою особисту думку, у згаданих законах узагалі не було жодних механізмів для «самоочищення». Крім того, суддя має виключно індивідуальну відповідальність. За винятком випадків колегіального розгляду справи та спільного ухвалення колегією суддів рішення щодо конкретної справи. У решті випадків для суддів є лише індивідуальна відповідальність – і це стосується не тільки нашого суспільства. Крім своєї роботи, свого професіоналізму, своїх морально-етичних засад і своєї відкритості, суддя апріорі ні за що більше відповідати не може.
Я кілька разів розмовляла з представниками громадських організацій. Вони переконані, що судді після Революції Гідності самі мали усвідомити всі негативні процеси у своїй сфері та «покаятися» перед суспільством. Утім, представники громадських організацій часто не зважали на той факт, що судді самі були учасниками цих подій! І серед них, як і серед будь-яких інших громадян, є різні люди. Є такі, хто поділяє західні цінності, є такі, хто поділяє інші погляди, зокрема консервативніші. Однак, попри це, вони й далі є громадянами своєї країни. І всі події під час Євромайдану вони так само пронесли через себе, як і наступні події, зокрема анексію Криму та АТО. Це надто стосується суддів-«переселенців» – з Криму та зони АТО. І нерозумно звинувачувати їх у тому, що вони мали щось усвідомити. Усі трагічні події в нашій країні вони не просто «усвідомлюють» – це їхній біль та їхнє життя, і нічиє інше.
Ви визнаєте, що серед суддів є недбалі й недобропорядні люди?
Так, звичайно.
Дайте вашу оцінку, скільки таких суддів у суддівських лавах – 10%, 20% чи 50%? Це сьогодні реальна проблема – ніхто не може дати точну відповідь на це запитання.
У суддівському середовищі однозначно є корупція – цього ніхто не заперечує. Судова влада – це така сама складова нашого суспільства, як і всі решта. І корупцією пройняте все наше суспільство, а не тільки судова влада. Щоб будувати країну по-новому, потрібно вести боротьбу з корупцією саме в усіх сферах, а не тільки суто зовні звітувати, що на хабарах беруться якісь судді – без певних гарантій, що ці судді зазнають реальної відповідальності. Зараз ось працює НАБУ, на яке всі покладають великі надії щодо боротьби з корупцією. Однак частина подій із затримання суддів починає викликати сумнів: чи будуть обвинувальні вироки? Повідомлення, що з’являються в ЗМІ, свідчать про те, що не завжди правильно оформляються певні дії. І незрозуміло, як без доведених фактів узагалі можна огульно всіх суддів у всьому звинувачувати.
Точний відсоток корупціонерів у суддівському середовищі я назвати не зможу – це буде така сама безпідставна заява, як і «100% корумпованих суддів». Представники громадських організацій уважають, що після Революції Гідності ми мали на закритих зборах сісти разом з колегами, виявити корупціонерів і «видавити» їх з системи. Але немає жодних механізмів для цього! Звідки я як суддя можу точно знати, що якийсь мій колега – корупціонер? Я можу зовні якось оцінювати чийсь певний рівень життя. Однак пояснюватися він може різними чинниками. І в мене, звичайно, немає і не може бути жодного «фактажу». Безпідставно звинувачувати колег – це шлях у нікуди. Це було б просто правове беззаконня, від якого ми сьогодні намагаємося, навпаки, піти.
Є ще один нюанс. У невеликих суддівських колективах думка чесних і порядних суддів може суперечити думці більшості колективу. Є певні амбіції та нерозуміння – в особистих, професійних та інших питаннях. І якби суддівським колективам дали можливість вибирати, хто є корупціонером, то весь цей процес міг би піти в протилежний бік. Чесні та порядні судді могли б опинитися в меншості в якомусь колективі, і це б не дало позитивного ефекту.
Напевно, багато представників громадських організацій уважають, що ми мало не цілими днями тільки те й робимо, що слухаємо розповіді наших колег про хабарі або самі спостерігаємо ці процеси. Зрозуміло, що це не так. Навіть якщо є корупційні процеси, то це відбувається не на очах у всіх інших суддів. В основному розповіді про корупцію в судах, про суми хабарів, про вимагання тощо ми чуємо – як і всі решта громадян України – від знайомих, друзів, які транслюють інформацію через треті руки про якихось суддів, що вимагали або отримували хабарі. І це все не має реального «фактажу». Я частину цих розповідей пов’язую з непорядністю адвокатів або представників сторін, які можуть розповідати про корупцію навіть там, де її немає. Можливо, є певний ефект зіпсованого телефону або красного слівця. Утім, цілком імовірно, що частина оповідей – це правда.
І як нам, суддям, бути в такій ситуації? Жодних фактичних даних нам ніхто не дає й не дасть, надто ті люди, які самі задіяні в різних корупційних схемах. Тож заявляти до компетентних органів у нас немає жодних підстав – ми ж не можемо обмовляти колег.
А яке ви як суддя бачите справедливе вирішення цієї проблеми? Якщо самі судді не здатні очистити свої лави, то хто і як має це робити?
Тут не треба вигадувати велосипед. Насамперед у судді має бути достатній рівень життя, щоб суддя не думав про те, як одяг дитині купити чи раз на рік з’їздити на море. Не йдеться про закордон чи якесь розкішне життя. Адже в судді інше покликання та статус. На мою думку, головне покликання судді – це служіння людям. Люди, які зараз працюють суддями й хочуть отримувати захмарні зарплати, можуть іти в корпоративну юриспруденцію, в адвокатуру й заробляти інші гроші. Однак достатній рівень у судді має бути. Ті зарплати, що ми маємо зараз, теж не маленькі – на тлі решти зарплат у державі. Але я вважаю: з огляду на всі професійні складнощі та відповідальність, зарплата судді має бути вищою.
А яка у вас зарплата?
Як у судді першої інстанції – десять мінімальних заробітних плат плюс доплата за суддівський стаж. Для суддів апеляційної та касаційної інстанції встановлено відповідні коефіцієнти 1,1 та 1,2, тобто відповідно це 11 та 12 мінімальних зарплат плюс доплати. За вирахуванням податків я отримую приблизно 12-12,5 тис. грн. Мені здається, для райцентру це достатня зарплата. А для міста-мільйонника все-таки треба вище. Надто якщо йдеться про запобігання корупційним ризикам у судах касаційної інстанції.
Із зарплатами та життєвим рівнем зрозуміло. Проте це ж не всі необхідні заходи для очищення суддівських лав?
Так, треба однозначно налагоджувати роботу органів, які борються з корупцією. Має бути чітко прописано процедури, співробітники цих органів мають дістати відповідний досвід. Згодом – методом проб і помилок – робота антикорупційних органів вийде на належний рівень. Будь-який суддя, відчуваючи певний корупційний ризик або інтерес до чогось, має чітко розуміти: на одній шальці терезів у нього соціальний статус, достатня зарплата, повага суспільства тощо, а на іншій – непевний зиск, що може призвести до непередбачених наслідків. Якщо будуть такі батіг та пряник, то люди з певними морально-етичними цінностями ніколи не підуть проти інтересів професії та суспільства.
Але є ще одна проблема боротьби з корупцією. На окремих прикладах суддів, що йдуть на прямий антагонізм із системою, видно, що система у відповідь не тільки намагається їх видавити із себе, а й робить їхнє життя нестерпним. А інші судді це все спостерігають – це дуже поганий меседж для решти суддівського корпусу. Водночас держава взагалі не гарантує таким суддям механізмів відстоювання їхньої внутрішньої позиції, стрижня та незалежності.
Для того щоб це змінити, потрібно виправити оцінювання суддів у суспільстві – щоб не було тотального та несправедливого знищення репутації й авторитету всіх без винятку суддів. Як і в будь-якій іншій професії, є різні судді. Багато хто не може усвідомити та прийняти процеси, що відбуваються в нашому суспільстві. Однак дуже багато, хто гідний довіри громадськості та високої оцінки їхньої роботи. Через брак справедливих оцінок у суддів часто накопичуються образи. Вони всіма силами й усією своєю роботою намагаються довести, що гідно обіймають посаду судді. А у відповідь постійно чують тільки критику та звинувачення. Зараз дуже важко спостерігати за тим, що відбувається із суддівським корпусом, – судову владу остаточно розвалюють! Дуже багато гідних, досвідчених, чесних і професійних суддів ідуть у відставку. І видається все це як очищення суддівських лав. Однак я переконана, що це – помилка та втрата для суспільства.
Так, частина суддів іде через те, що бояться кваліфоцінювання, не бажаючи проходити перевірку фахового рівня, а також рівня доброчесності та матеріального стану. Зараз у межах різних розслідувань журналістів і громадських організацій спливають факти невідповідності рівня життя в деяких суддів. Коли, наприклад, людина 30 років відпрацювала суддею, і дружина в цього судді не працювала, то звідки в нього елітні будинки чи яхти?
Утім, в основному судді йдуть у відставку від загального відчуття незадоволеності, від ставлення до них держави, від втоми через цю постійну критику та сили негативу щодо суддів. І це не досягнення! Ці судді могли б і далі працювати на благо країни. Але в них від образ і зважаючи на вік не залишилося вже бажання виходити в публічну площину, намагатися якось захищати свої позиції та змінювати громадську думку.
Спроби підкупу, слава Богу, не було, а спроби тиску були. Після Революції Гідності – я тоді ще працювала в госпсуді Миколаївській області – частина людей сприйняла громадську роботу у світлі гасел, що лунали в ЗМІ. На судові засідання приходили громадські працівники, шукали в особі суддів ворогів і намагалися зривати засідання. Але це було на досить адекватному рівні.
А от нещодавно в нас у суді був екстраординарний випадок. У нас в Одесі в одному зі спальних районів є великий авторинок, навколо якого зараз багато суперечок, зокрема судових, пов’язаних з оформленням права власності. Одну із судових суперечок розглядав мій колега по суду. У процесі розгляду справи засідання постійно намагалися зривати, невстановлені особи в дні засідання за цією резонансною справою регулярно передавали повідомлення про нібито «мінування» будівлі суду, і коли в результаті це ні до чого не привело, і закінчувався термін розгляду справи – у день судового засідання група осіб фактично «захопила» будівлю суду та прилеглу територію. А з нашого суду за кілька місяців до цього зняли охорону, попри постанову Кабміну про потребу охороняти суди. Довгий час половина судів в Одесі взагалі перебувала без охорони – вона стала з’являтися буквально нещодавно. Так ось, на територію нашого суду забігли люди, зайнявши всю територію по периметру. Я собі такого навіть уявити ніколи не могла в нашій країні, адже суд – це орган державної влади! Вони зайшли на територію автостоянки, розбили двері суду, зайшли всередину. Мій колега ухвалою суду заздалегідь забезпечив проведення засідання батальйоном «Грифона», але ті не приїхали. І коли вранці почали блокувати будівлю суду, то наші судові розпорядники викликали поліцію. Поліцейські намагалися забезпечити прохід судді в будівлю суду, однак через дії натовпу не змогли чинити опір протиправним діям. На суддю напали на вході й облили його зеленкою, унаслідок чого була обпечена оболонка ока, і суддю госпіталізували. Весь колектив нашого суду був у шоці. Спасибі моєму колезі за суддівську стійкість. Незважаючи ні на що, він згодом розглянув цю справу й на поводі в натовпу не пішов. Так після всього на нього ще й скаргу написали до ВККС. Чим закінчиться все це – поки що неясно.
На прикладі цього випадку я зрозуміла – є два види громадськості, що приходить до судів. В одеських судах слухається сьогодні справа Євгена Нефьодова – щодо подій 2 травня 2014 р. Його звинувачують як основного призвідника тих подій у Будинку профспілок, коли загинуло майже сто осіб. Для Одеси це дуже важка тема і біль нашого міста, такого жаху в нашому вільному, мирному й життєрадісному місті не було ніколи. І зараз багато одеських громадських організацій, зокрема патріотично налаштовані активісти, сприймають усе це як особисту трагедію. І, якщо говорити відверто, часто діють поза межами закону. Як громадянка своєї країни та одеситка, я розумію, що вони прагнуть до справедливості судового рішення. Але те, що відбувається в одеських судах під час слухання справи Нефьодова – це абсолютно неприпустимо для правової держави. Це, як і в останніх випадках у київських судах, дуже небезпечні для нашої країни процеси розвалу державного апарату через «вивертання суду». Обидва цих резонансних випадки в моєму місті, на мою думку, мають різну природу. Проте, незалежно ні від чого, – беззаконня виправдовувати й підтримувати не можна. Це нонсенс, що в нашій країні зараз таке можливо. І жодного захисту в обох випадках держава суддям не забезпечує.
Яка у вас особиста мотивація й надалі працювати суддею? Особливо в умовах, коли ні вашу особисту, ні професійну безпеку не забезпечено, коли не забезпечено безпеку ваших близьких, коли репутація й авторитет суддівської професії знищено під нуль і коли це ще не приносить легальних значних матеріальних і фінансових зисків.
Коли ще в процесі навчання я прийшла до суду працювати секретарем судового засідання, пам’ятаю напис в одному із залів судових засідань: «Правосуддя – це мистецтво Добра та Справедливості». Я сама ідеалістка і завжди вважала, що в житті потрібно робити те, що дає важелі допомоги людям. На мою думку, у кожної людини є внутрішнє покликання для тієї чи іншої роботи.
Я ніколи не могла собі уявити, що стану суддею. Як й інші юристи, я чудово бачила, що в нашій країні суддею стати дуже важко. А потім почалися відкриті суддівські конкурси, пройшовши які, я в результаті стала суддею та поїхала працювати до Миколаєва.
Можу сказати, що робота суддею – аж ніяк не свято, як багато хто гадає. Це щоденна виснажлива праця та постійний стрес. Я проводжу на роботі без перебільшення майже «все життя». А останнім часом, повертаючись додому, ще й читаю новини, де щодня всіх нас (суддів) несправедливо поливають брудом, пишуть, що всі судді покидьки, що всіх купили тощо. Буває, хочеться взагалі все кинути та піти працювати адвокатом. Але мені складно уявити себе поза держслужбою. Адвокатура та суміжні сфери – це не зовсім моє. Правосуддя – набагато ближче мені за внутрішньою суттю, ніж захист чиїхсь конкретних інтересів.
Гадаю, така ж мотивація є в інших юристів, які в процесі своєї професійної діяльності відчували внутрішнє бажання або покликання працювати суддею. Я вважаю, що такі юристи підуть на конкурси, якщо повірять, що ці конкурси будуть відкритими та чесними, а сама процедура – прозорою. І тут я впевнена, що такі люди сприятимуть позитивним тенденціям і поліпшенню для судової влади. Однак відсоток досвідчених, з високим фаховим рівнем і водночас моральними принципами юристів, які захочуть піти на суддівські конкурси, на мою думку, дуже невеликий.
Адже нині в судах вакантними є понад тисяча суддівських посад. Водночас незрозумілою є доля всіх суддів-«п’ятирічок» (теж приблизно 2 тис.). Крім того, дуже багато суддів сьогодні пишуть заяви про відставку (станом на початок липня – 1200 суддів. – Авт.). Таку величезна кількість суддів об’єктивно, як на мене, замінити немає ким. Я це спостерігаю навіть за рівнем юристів, що приходять на судові засідання. Далеко не всі представники мають сильні знання та високий фаховий рівень. А 90% з них елементарно не підуть з тих зарплат, які вони заробляють у приватному секторі.
Крім того, у нас лічені виші надають гарну базу юридичної освіти. Багато молодих юристів не дістають у вишах доброї бази знань і довго вчаться на практиці. Наразі серед реформаторів, на мою думку, ніхто об’єктивно не оцінює кількість професійних юристів, здатних ефективно заповнити вакантні суддівські посади. Але ж через конкурсні процедури збираються заповнювати не тільки вакантні посади, а взагалі всі посади, вигнавши всіх суддів без розбору. І тільки через те, що вони були призначені за попередньої влади або були суддями до цього. Я вважаю, що це неправильно і не приведе до жодних позитивних змін.
Бездоля Юлія Сергіївна народилася 12 вересня 1986 р. в Одесі. 2007 р. закінчила Одеську національну юридичну академію (ОНЮА) за фахом «Правознавство». З серпня 2007 р. по червень 2008 р. навчалася в Інституті підготовки професійних суддів ОНЮА.
У травні-листопаді 2005 р. працювала у відділі туризму Одеської міськради; з листопада 2005 р. по серпень 2006 р. – головний спеціаліст юрисконсульта управління молодіжної політики, сім’ї та туризму Одеської міськради. Серпень-листопад 2006 р. – фахівець зі страхування в одеській філії ЗАТ «Українська транспортна страхова компанія». З листопада 2006 р. по березень 2007 р. – юрисконсульт ТОВ «Інвест Консалтинг Групп».
З квітня 2007 р. по липень 2008 р. – секретар судового засідання в Одеському апеляційному господарському суді. З липня 2008 р. по квітень 2012 р. – помічник судді в цьому ж суді. Указом президента від 24 квітня 2012 р. призначена на посаду судді госпсуду Миколаївської області. Указом президента від 23 січня 2016 р. переведена на посаду судді госпсуду Одеської області. Засновник і член Асоціації розвитку суддівського самоврядування.
Заміжня, виховує доньку.
