Підозріло вчасний і невдалий торішній путч дозволив Ердогану протягнути на референдумі конституцію, що наділяє президента необмеженою владою. Це дало йому змогу переобратися на посаду глави Турецької держави з новими надповноваженнями на дострокових президентських виборах, що були поєднані з достроковими виборами до Меджлісу - парламенту Турецької республіки.
Стараннями Ердогана Туреччина в найкоротші терміни від парламентської республіки перейшла до жорстко президентської, дедалі авторитарнішої форми правління з різко релігійним підтекстом. Як наслідок, сучасна Туреччина стрімко позбувається основ, що закладав батько-засновник сучасної світської Турецької держави Мустафа Кемаль, відомий як Ататюрк.
Ще одне попереднє зауваження. Не так давно, лише кілька років тому, серед деяких експертів було заведено всіляко вихваляти Ердогана, який, мовляв, веде Туреччину не просто до процвітання, а навіть до певного прориву в майбутнє. Проте наразі в країні є очевидними посилення економічних проблем, інфляція, знецінення національної валюти ліри.
Замість прориву поки що спостерігається загострення внутрішніх і зовнішніх проблем, багато з яких спричинено вкрай неоднозначною політикою Ердогана, а також його такими ж неоднозначними особливостями. Щоб підбити нинішній підсумок правління Ердогана, який перебуває при владі вже 15 років, треба зазначити, що Туреччина накопичила зовнішній борг у розмірі $453 млрд, і, за деякими оцінками, їй загрожує дефолт.
Одне слово, нинішня перемога Ердогана цілком може виявитися пірровою, бо відповідати за все це доведеться йому.
Саме тому Ердоган, який є в уже досить зрілому, 64-річному віці, провів дострокові вибори на рік раніше за планові, поки його рейтинг не впав нижче критичного рівня. Ердоган переміг уже в першому турі, подолавши 50%-ву позначку і більш ніж на 20% обігнавши головного опонента-опозиціонера 54-річного Мухаррема Інджі, колишнього вчителя фізики і депутата від Республіканської народної партії (РНП).
Явка становила рекордні 90%, оскільки вибори вважали важливими й непередбачуваними через перетворення країни на президентську республіку та посилення опозиції. У країні ширилися жарти про те, що це «вибори султана», і якщо прихильники Ердогана говорили про це в позитивному сенсі, то вельми численні противники – у негативному. Це свідчення розколу, який принесла країні досить неоднозначна персона Реджепа Таїпа Ердогана.
До того ж вибори засвідчили значне посилення опозиційних настроїв. За Інджі проголосувало 15 млн жителів 60-мільйонної Туреччини. І це при тому, що в Туреччині останні роки голосували переважно за владу.
Під час парламентської частини нинішніх виборів вплив опозиції також істотно посилився. Крім зазначеної РНП, що набрала солідні 23%, 10%-ву планку подолала «Хороша партія» на чолі з жінкою-політиком Мерал Акшенер на прізвисько Вовчиця, Партія демократії народів. Курдів представлятиме в Меджлісі ліва «Демократична партія народів».
Цікава особливість. Дуже багато курдських партій у країнах проживання цього народу декларують саме ліву ідеологію – марксистську, іноді маоїстську, навіть троцькістську. Щоправда, ступінь розуміння ними марксизму викликає багато запитань. Причому з курдами в Ердогана та в турецької влади взагалі відносини завжди були ворожими, хоча чисельність курдів у країні оцінюють по-різному, від 20% до 50%.
До того ж владу вже встигли звинуватити у фальсифікації виборів. Про перемогу Ердогана оголосили буквально через кілька годин після закриття дільниць, до опівночі. Напередодні виборів зять Ердогана, який є міністром енергетики та природних ресурсів, Бераат Албайрак зажадав оголосити про перемогу Ердогана 24 червня до 10 вечора з результатом 52%. Саме так і сталося, сайт центрвиборчкому країни під час підрахунку головос завис нібито через технічні збої – усе це стало приводом для звинувачення влади в маніпуляціях.
Поряд із посиленням впливу опозиційних сил серйозно підвели Ердогана його ж новації в переформатуванні парламенту. Тому перемога Ердогана в Меджлісі є не такою очевидною, як у президентських виборах.
Президентська партія справедливості та розвитку була лідером, однак набрала лише 42% голосів. У попередньому складі в Ердогана було 317 депутатів у 550-місцевому Меджлісі. Тепер склад Меджлісу збільшили до 600 місць, але партія Ердогана отримала лише 294 мандати, тобто вона втратила самостійність керівної більшості й ухвалення рішень. Партія Ердогана потрапляє в залежність від партнера по блоку – лідера Партії націоналістичного руху Девлета Бахчелі. Цей політик-ніціоналіст, якого в Туреччині вважають «затятим другом» Ердогана, зміг набрати 11% голосів.
Утім, роль парламенту різко обмежено в новій конституції, за якою відбулися нинішні вибори і яку протиснув Ердоган.
За новою конституцією, посаду прем’єра скасовують, і президент Ердоган фактично стає одноосібним правителем республіки з розширеними повноваженнями. Щоправда, до цих суперповноважень додається ще й така ж величезна відповідальність за все, що відбувається з країною.
Ердоган зможе призначати вищих посадових осіб, включно з міністрами, віце-президентами й іншими вищими чиновниками самостійно, хоча раніше це робив парламент.
Референдум про зміну конституції торік провели через кілька місяців після невдалої спроби державного перевороту. Водночас країною прокотилися масові арешти незгодних, також запровадили надзвичайний стан. Але навіть при цьому голоси за зміни до конституції розділилися майже порівну. Країна взагалі розділилася на тих, хто за світську державу та реформи, і тих, хто за велику роль ісламу та консервацію влади. Отже, Ердоган та його політика не об’єднують, а роз’єднують країну.
Поспіх Ердогана з достроковими виборами має насамперед суто економічне коріння. Курс ліри впав майже на 20%, натомість подорожчали товари першої потреби, наприклад, бензин та продукти харчування.
Місцеві спостерігачі звертають увагу на той факт, що перемогу Ердогана та зміцнення його режиму найбільше вітають незаможні та малоосвічені класи, провінція. На їхню думку, тільки Ердоган може втримати стабільність у країні, перешкодити терактам і війні, зробити Туреччину впливовішою, побороти курдський сепаратизм, врятувати економіку.
Серед фанатів Ердогана є численні біженці із Сирії, яких у Туреччині прихистили, а багатьом навіть надали громадянство.
Навпаки, середній клас, інтелігенція, мешканці великих міст з вищою освітою незадоволені та стурбовані перемогою й посиленням «падишаха», як його вже охрестили незадоволені.
Реакція цієї частини турків зрозуміла. На їхню думку, все це веде до монополізації влади та багатства Ердоганом і його оточенням, а ситуація в країні та навколо неї стає дедалі нестабільнішою. Ердоган посварився з усіма, з ким тільки можна, включно з Європою, Ізраїлем, курдами, Росією, Сирією та США.
Незважаючи на антиамериканські настрої в країні, прості турки незадоволені тим, що їм надзвичайно складно отримати американську візу. У країні безперервно відбуваються теракти, а ризик втягування Туреччини у війну істотно зріс. Плюс до цього, повторимо, інфляція, дорожнеча та девальвація місцевої валюти, загострення економічних проблем.
До речі, у Туреччині висловлюють сумніви в наявності в Ердогана вищої освіти. Хоча, згідно з офіційною біографією, він у 1981 р. закінчив факультет економіки і комерції Університету Мармара за фахом «управління бізнесом».
Дедалі більше турбує і дратує просунуту частину населення країни неухильна ісламізація Туреччини. Спостерігачі зазначають, що поява Ердогана часто зводиться до читання молитов у мечетях, а на його мітингах спостерігається збільшення кількості жінок із закритими обличчями, хоча сучасну Туреччину закладав її засновник Ататюрк як суто світську країну, і до цього часу вона залишалася саме найбільш світською в мусульманському світі . Зокрема, більшість громадян тут одягаються по-сучасному.
Місцеві спостерігачі прогнозують, що перемога Ердогана призведе до посилення політичного режиму, наступу на права і свободи, а також до ризиків імовірних переворотів у разі загострення соціально-економічної ситуації та зростання протестних настроїв.
Нагадаємо, що лише останній минулорічний переворот був невдалим і якимось непереконливим. В історії Туреччини ХХ століття перевороти були нерідко і часто вдалими. Перевороти здійснювала армійська верхівка, зазвичай тоді, коли цивільна влада збивалася зі шляху світської держави, заповіданого Ататюрком.
Ататюрк залишається в Туреччині незаперечним авторитетом, його погруддя, пам’ятники та портрети видно в усій країні, як колись в СРСР – зображення Леніна. Скільки б Ердоган не намагався посісти місце Ататюрка, йому це не вдається і навряд чи вдасться. У системі координат, визначеній Ататюрком, чільну роль стабілізатора та гаранта відводили армії. Тож статус офіцерів, особливо вищих у Туреччині був завжди дуже високим, а вони є особливою кастою.
Видима перемога Ердогана над цією кастою під час репресій останніх років є не дуже переконливою, і гадається, що офіцерство свого останнього слова не сказало. Поки що Ердоган, який має підтримку в масах, як кажуть, «банкує», однак невідомо, що буде завтра, коли в країні загостряться соціально-економічні суперечності, а до цього, повторимо, наразі все йде.
У міру того, як зростає невдоволення авторитарним правлінням Ердогана, посилюється і бродіння в армії, де дуже незадоволені тим, що їх посилають воювати і гинути до Сирії під приводом боротьби з курдським сепаратизмом, хоча Ердоган у Сирії має свої інтереси.
Зовнішня політика Ердогана хаотична, імпульсивна і загрожує серйозними наслідками аж до масштабної війни. Ердоган пересварився з усіма, з ким тільки можна. Він навіть розмірковує про мало не нову Османську імперію, що загрожує непередбачуваними наслідками.
Нарешті, багато турків втомилися від Ердогана за 15 років його влади.
Хоча дуже багато, навпаки, вірять, що Ердоган є запорукою миру і процвітання.
Реакція Заходу на перемогу Ердогана була прохолодною, хоча Трамп привітав новоспеченого султана. Попри дедалі напруженіші відносини, Штати та ЄС відкрито сваритися з Ердоганом не мають наміру. Для Америки Туреччина є важливим союзником по НАТО на Близькому Сході. Для Європи Туреччина – це щит від напливу мігрантів із Сирії та Іраку, і якщо Ердоган цей захист скасує або послабить, потік мігрантів до Європи зросте в рази.
Після конфлікту з Росією відносини Ердогана з Москвою налагодилися на ґрунті взаємних інтересів. Тут спільний проект щодо газопроводу, будівництва в Туреччині атомної станції за російським проектом, розподіл сфер впливу в Сирії.
Щодо України, то тут інтереси Ердогана є досить прагматичними. Він прагне лобіювати інтереси турецького бізнесу в Україні та підтримує кримських татар. Зокрема, він надавав допомогу під час звільнення Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова, яких російські окупанти засудили до тюремного терміну.