Центральна влада Іспанії та сепаратисти в Каталонії завели каталонську кризу в глухий кут. Оголошення незалежності Каталонії на підставі нелегітимного референдуму не тільки приведе цей регіон до політичної ізоляції й економічного колапсу, а й загрожує непередбачуваними наслідками в масштабах усієї Європи.
Втім, усупереч обіцянкам оголосити незалежність протягом 48 годин після референдуму, Каталонія зволікає з цим, відкладаючи, за словами місцевого лідера Карлеса Почдемона, «на кінець цього тижня або на початок наступного». Певно, йдуть закулісні торги з Мадридом.
Претензії Каталонії на незалежність мають історико-лінгвістичну основу. Каталонія веде відлік своєї державності з 980-х років, коли після звільнення Барселони від маврів було засновано Барселонське графство. У XII ст. внаслідок шлюбного союзу графство ввійшло до складу Королівства Арагон, могутньої морської та торгової держави. Незалежність втратило в 1714 р. після війни за іспанський престол та входження до складу Іспанії.
Тільки в 1979 р., після смерті іспанського диктатора Франко регіон отримав найширшу автономію, а каталанська мова – офіційний статус. Однак і після цього Каталонія прагнула до подальшої автономізації, а сепаратистські настрої тут були дуже сильними.
Криза 2008-2009 і наступних років сильно вдарила по Іспанії й активізувала сепаратизм. У 2009 і 2011 рр. у Каталонії відбувалися неофіційні «референдуми» про вихід зі складу Іспанії.
Найгучнішим було опитування 9 листопада 2014 р. Тоді парламент Каталонії проголосував за референдум про незалежність, голова уряду Артур Мас призначив його дату, проте Конституційний суд Іспанії заборонив плебісцит. Влада Каталонії вирішила не йти проти рішення суду, оголосивши замість референдуму опитування без юридичних наслідків. Явка була низькою, в опитуваннях брали участь переважно прихильники незалежності. Вони давали викривлену картину підтримки незалежності.
Навпаки, згідно з незалежними опитуваннями до передреферендумної ескалації, незалежність Каталонії підтримували 41% мешканців автономного співтовариства, 49% були проти.
Каталонською мовою розмовляють трохи більше 35% населення, що справді вважають себе каталонцями. Решту населення становлять іспанці (45%) та іноземці (13,8%).
Каталонський політикум проблемою незалежності був занепокоєний набагато більше, ніж населення. Ідея незалежності є найпопулярнішою в невеликих містах, тоді як у мегаполісах до неї ставляться скептично.
Єдиним правильним виходом мало стати проведене за всіма правилами всенародне волевиявлення, у якому прихильники і противники відокремлення мали б досить часу та можливостей викласти свої аргументи. І можна з високою часткою впевненості стверджувати, що результат референдуму був би на користь збереження Каталонії в складі Іспанії.
Законодавство Іспанії передбачає, що питання про територіальну цілісність держави може розглядатися тільки на загальнодержавному референдумі. Однак статутні вимоги ООН про право націй на самовизначення ніхто не скасовував.
Тому центральна влада та керівництво Каталонії мали виробити узгоджений механізм проведення легітимного плебісциту. Більшість населення в Каталонії, включно з прихильниками відокремлення, дотримувалися саме такого погляду.
Та центральний уряд Маріано Рахоя повірив у всесильність юридичної проформи, дотримуючись якої провести референдум фактично неможливо. Мовляв, що б вони в Каталонії не проводили, це буде незаконним і не матиме юридичної сили. До того ж уряд Рахоя є слабким, адже не має більшості.
Нинішній уряд Каталонії на чолі з Карлесом Почдемоном не підкорився заборонам Мадрида, свідомо йдучи на загострення. Центр на провокацію «повівся» й зробив ставку на силові методи. Мадрид спробував узяти під контроль фінанси в регіоні, затримав каталонських чиновників, провів обшуки в офісах регіонального уряду в Барселоні, закрив низку сайтів, вилучав бюлетені. Напередодні референдуму до регіону ввели підрозділи поліції та Цивільної гвардії, бо місцева каталонська поліція виявилася ненадійною.
Загалом центральна та місцева влада зробила все, щоб загострити ситуацію до межі, вивести на вулиці та виборчі дільниці навіть тих, хто проти незалежності.
Якби центральна влада налагодила діалог, то вона змогла б донести до громадян вагомі аргументи на користь єдності країни. Так, гасло сепаратистів про те, що «Каталонія годує Мадрид», не витримує критики.
Справді, Каталонія – багатий регіон. Її частка в іспанському ВВП у 2016 р. склала 19%. Дохід на душу населення дорівнює €28,6 тис., за середніх в Іспанії €24 тис. на рік.
ВВП автономії дорівнює ВВП Фінляндії та Данії, і вищий, ніж в Ірландії. ВВП на душу населення майже такий, як у Німеччині. Експорт наближається до значень Фінляндії. Економічне зростання в Каталонії – 3,3%.
До Каталонії надходить 14% від усіх інвестицій у країну, але тут вона дуже поступається за цим показником Мадриду, який отримує 64% інвестицій. З безробіттям в автономії справи кращі, ніж у багатьох інших іспанських регіонах: якщо в середньому в країні 17,2%, то в Каталонії – 13,2%. 2016 року Каталонію відвідали 18 млн туристів, барселонський аеропорт перевіз 44 млн пасажирів. Розвинено також сільське господарство, хімічна промисловість та автомобілебудування, тут розташовано найбільші порти Іспанії.
Різниця між тим, що платить і що отримує Каталонія з іспанського бюджету, за даними міністерства фінансів Іспанії, становить €9,9 млрд, або 5% ВВП Каталонії. Щоправда, Женералітет автономії наводить іншу цифру – €16 млрд.
Майже 30% усіх грошей, виділених державою на порятунок економіки в умовах кризи, припало саме на Каталонію. Загальна сума склала €67,4 млрд.
Великою проблемою є борг автономії – понад 35% ВВП. Діра в каталонському бюджеті збільшується щороку. У 2007 р. борг становив €15,8 млрд, за 10 років він зріс на 378%, досягнувши в першому кварталі цього року €75,4 млрд.
Іспанська влада попереджає, що в разі оголошення незалежності Каталонія може втратити до 30% свого ВВП, експорт різко впаде, а безробіття подвоїться.
У каталонській підприємницькій асоціації Empresaris de Catalunya, до якої входять 300 компаній регіону, занепокоєні тим, що вихід Каталонії з Іспанії означає вихід з ЄС. У разі відокремлення Каталонії, до неї не будуть застосовні жодні загальноєвропейські договори, тобто регіон втратить вільне пересування всередині Європи товарів, послуг, робочої сили та капіталу, про єврозону доведеться забути.
Про те, що орієнтована на експорт економіка Каталонії зазнає краху, а регіон у разі виходу з Іспанії опиниться в ізоляції, однозначно заявляють і в Євросоюзі. За нормами ЄС, нова держава, навіть якщо вона відокремилася від нинішнього члена ЄС, не отримає членства автоматично, а буде змушена боротися за нього «з нуля». Рішення про прийняття нового члена ухвалює консенсус, тож Іспанія зможе легко його заблокувати. Результатом стане ізоляція й економічна катастрофа в Каталонії.
Населення Каталонії налічує 7,5 млн осіб, з яких 5,3 млн мають право голосу. У голосуванні, за даними каталонської влади, узяли участь 2,2 млн виборців, що становить трохи більше ніж 40%.
За даними місцевої влади, на референдумі за незалежність проголосували 90,09%, проти – 7,87%. Брали участь здебільшого прихильники відокремлення.
Надіслані центром силовики закрили частину виборчих дільниць, вилучили багато бюлетенів та урн. Багато хто голосував не на своїх дільницях, бюлетені можна було приносити із собою, вони не були захищені від підробки, незалежних спостерігачів не було. Очевидно, що легітимним таке голосування не назвеш.
Проте найголовнішим став рівень насильства з боку силовиків, які били людей похилого віку та дітей, витягували виборців з дільниць за волосся тощо. Повідомляють про понад 800 потерпілих з боку виборців та 33 – у силовиків. Це остаточно загнало ситуацію в глухий кут…
Напередодні голосування офіс верховного комісара ООН з прав людини попереджав Мадрид: навіть якщо референдум є незаконним, його неприпустимо зупиняти силою.
Кадри насильства з Барселони настільки вразили іспанську та зарубіжну громадськість, що й без того слабкий Рахой і його уряд потрапили в ізоляцію. Звинувачення на адресу офіційного Мадрида посипалися з боку ЄС, його лідерів та політикуму Іспанії.
Увечері 1 жовтня на центральній площі в Барселоні відбулося святкування під гаслами: «Вітаю, республіко! Вітаю, незалежність!».
Однак створюється враження, що в Барселоні не розуміють, що робити далі, тому зволікають з оголошенням незалежності, а Почдемон заговорив про діалог з Мадридом. Незалежність призведе до ізоляції та економічного колапсу, відповідати за які доведеться нинішнім керманичам Каталонії.
Можливості для діалогу вичерпано зусиллями обох сторін. Відступати назад каталонські сепаратисти не можуть, бо повністю себе дискредитують.
Мадриду запропонувати теж нічого. Насильство на вулицях майже обнулило шанси на діалог.
Багатотисячні демонстрації та страйки каталонців на знак протесту проти насильства поліції, що відбулися 3 жовтня, підтверджують подальшу радикалізацію настроїв.
Важко сказати, чим і коли все це закінчиться для Іспанії та всієї Європи. Успіх одностороннього проголошення незалежності Каталонією може показати багатьом, що можна провести незаконний референдум, спровокувати застосування сили центром, заручитися співчуттям суспільства і домогтися в підсумку успіху.
На черзі – іспанська Країна Басків, французька Корсика, бельгійська Фландрія, і не тільки вони.
Нарешті, ця криза неодмінно відверне увагу Європи від московської агресії в Україні, оскільки Європі доведеться «гасити пожежі» в себе вдома.