Ви теж дивуєтеся, чому 2025 рік пролетів наче одна мить? Науковці з’ясували, що наш мозок не має внутрішнього годинника, а вимірює час лише кількістю яскравих подій та емоцій. Психологи пояснили парадокс, за якого рутинні дні здаються нескінченними, а цілі роки — миттєвими.
Про це повідомляє Sciencealert.
Щоб збагнути, чому відчуття плину часу здається викривленим і прискореним, варто зрозуміти, яким чином мозок узагалі визначає час.
Поняття «сприйняття часу» не зовсім коректне, адже сам час не є фізичним об’єктом, який можна безпосередньо відчути. Коли ми бачимо, чуємо, відчуваємо смак чи дотик, наші органи чуття реагують на конкретні сигнали довкілля: світлові хвилі, звукові коливання, хімічні речовини або механічний тиск. Для часу ж не існує жодного аналогічного сигналу — немає жодної «частинки», яку мозок міг би зафіксувати.
Мозок не фіксує час напряму — він робить висновки про нього. Подібно до годинникового механізму, він оцінює тривалість, спостерігаючи за змінами.
Та, на відміну від годинника, у мозку немає рівномірних «тиків». Щоб зрозуміти, скільки часу минуло, він підраховує кількість і насиченість подій.
Проміжок, наповнений емоціями й активністю, здається довшим. У дослідженнях, наприклад, короткочасне мерехтіння зображення сприймається як триваліше, ніж статична картинка тієї ж тривалості.
Саме тому люди, які стали свідками екстремальних ситуацій — зокрема дорожніх аварій, — часто відчувають, ніби час уповільнюється. В одному з відомих експериментів учасники падали спиною в сітку з висоти понад 30 м. Пізніше, оцінюючи тривалість цього стресового моменту, вони називали значно більші показники, ніж тоді, коли спостерігали падіння іншої людини.
Сильні емоції загострюють увагу, завдяки чому мозок формує надзвичайно детальні спогади. Згодом, аналізуючи ці насичені спогади, він перебільшує реальний час, що минув.
Щоб зрозуміти, куди зникають місяці і чому рік здається коротшим, важливо розрізняти два типи сприйняття часу: ретроспективне — коли ми оцінюємо минуле, і перспективне — коли відчуваємо, як швидко час плине зараз.
Добре відомо, що очікування в черзі або в кабінеті лікаря здається нескінченним, тоді як час за улюбленою справою минає непомітно. Причина — у фокусі нашої уваги. Що більше ми зосереджуємося на самому часі, то повільнішим він здається.
Теза про те, що час летить, коли нам добре, не зовсім про задоволення. Головне — відволікання. Коли розум зайнятий справою, ми припиняємо помічати плин часу. Натомість нудьга або постійне стеження за годинником різко його уповільнюють.
Різниця між відчуттям часу «тут і тепер» та оцінкою минулого пояснює вислів: «дні тягнуться довго, а роки пролітають швидко». З віком це відчуття лише посилюється.
У дитинстві та юності життя сповнене новизни: перші важливі події, нові досвіди, значущі зміни. Вони створюють багатий архів спогадів, і згодом здається, що той період тривав довго. З роками ж багато щоденних дій перетворюються на автоматизм. Побутові справи втрачають новизну й емоційність. Через це дні можуть здаватися повільними й одноманітними.
Проте саме така одноманітність залишає слабкі спогади. Коли мозок наприкінці року намагається оцінити його тривалість, він «не знаходить» великої кількості яскравих подій — і рік здається коротким.
Тому, усвідомлюючи, що вже грудень, ми дивуємося, як швидко промайнув час.
Сповільнити час у моменті нескладно, але малоприємно: достатньо нудьгувати — чекати, рахувати, спостерігати за монотонними процесами.
А от зробити так, щоб час не «стискався» у спогадах, значно складніше. Перший спосіб — зберігати пам’ять про події. Записи у щоденнику, перегляд фотографій, повернення до пережитого допомагають не втрачати спогади. Другий шлях вимагає активності, але приносить більше задоволення: наповнювати життя новими враженнями. Подорожі, відкриття, незвичні рішення та досвід створюють яскраві спогади, які «розтягують» рік у пам’яті. І тоді ваш внутрішній годинник працюватиме зовсім інакше.