Коронавірусна хвороба сама собою дуже складна. Ми ніколи з таким у житті не стикалися.
Коли чую, що коронавірус порівнюють із грипом, то в мене просто немає слів. Люди не розуміють проблеми і кажуть абсолютні дурниці, – розповіла в інтерв’ю виданню “Гордон” лікарка-інфекціоністка, професорка, членкиня оперативного штабу із запобігання поширенню коронавірусу в Україні Ольга Голубовська.
Зараз найстрашніший період за всю мою професійну діяльність. І не тільки мою, а наших учителів. Кілька поколінь лікарів, які були до нас, ніколи в житті з таким не стикалися. Ніколи. Я пережила дуже багато пандемій (наприклад, пандемія свинячого грипу) і епідемій (наприклад, епідемія дифтерії безпрецедентна, яка ввійшла в усі звіти Всесвітньої організації охорони здоров’я)… Але такого не було ніколи. Я думаю, що остання така – це “іспанський грип”, можливо… Дуже смертоносний. Але ця хвороба – зовсім інша. COVID-19 ставить зовсім інші завдання перед системою охорони здоров’я, – наголошує Голубовська.
– І зауважте, що з доби середньовіччя нічого не змінилося у протидії інфекційним хворобам: тільки роз’єднання, тільки засоби індивідуального захисту. І все це – не панацея, це просто мінімізує ризики для кожної людини заразитися великою дозою й дістати тяжку форму захворювання. Тому що це дозозалежний процес. З іншого боку, це допомагає зупинити шквальне поширення хвороби в суспільстві. Нічого з доби середньовіччя, як ми з вами бачимо, не змінилося.
Це захворювання має двофазний розвиток. Перше – це дія самого вірусу. Уже всі знають: перший тиждень захворювання буває прихованим. Це дуже небезпечно. Дійсно, слава богу, більшість населення, особливо молодого, переносить це захворювання легко, і все закінчується на рівні легкого нездужання протягом одного тижня. А потім настає катастрофа, обумовлена реакцією імунної системи проти власного організму. І в нас є дуже мало засобів, щоб ми могли це зупинити. Усі ці засоби – палиця з двома кінцями. Тому лікування цього захворювання дуже складне, дуже інтуїтивне, дуже персоніфіковане. Одному хворому взагалі нічого не треба для того, щоб одужати… Я дотримуюся такої тактики: потрібно втручатися, виключно оцінюючи всю сукупність клініко-лабораторних даних, усіх ризиків. Якщо бити важкою артилерією одразу, то можна викликати зворотні процеси, дуже погані. І в цьому складність.
Цей вірус – новий. Він тільки адаптується до людської популяції, а ми адаптуємося до нього. Буквально протягом останнього місяця перебіг цього захворювання COVID-19 помітно змінився. Воно вже зовсім не таке, яким було навіть у літній період,-говорить лікар.
На жаль, ситуація змінилась в бік погіршення. Змінився спектр тяжких пацієнтів. У нас зараз дедалі більше людей до 50–60 років дуже тяжких. А літні люди можуть спокійно одужати. Не обов’язково всі літні мають померти. Перебіг хвороби став тривалішим, затягується температурний, гарячковий період. Ми виписуємо хворих зі стаціонару як треба: витримуємо всі строки, тримаємо їх кілька днів без жарознижувальних, щоб виписати. Вони приїжджають додому – і починаються повторні хвилі лихоманки під 39. Ми їх змушені знову госпіталізовувати.
Окрім того, саме захворювання дуже виснажливе, тяжке. Пацієнт хворіє довго, особливо коли потрібна важка респіраторна підтримка. Для лікарів теж морально і фізично виснажливо. Я вже порівнювала: це як на фронті, під час бойових дій. Дивитися на це дуже важко… Я писала у Facebook: люди знімають [кисневі] маски із себе, щоб померти. Вони хочуть померти… Дуже часто суїцидальні думки не йдуть із їхньої голови. І це пов’язано не тільки із тривалістю хвороби. Це пов’язано, зокрема, і з дією самого вірусу на нервову систему. Це, імовірно, пов’язано з гіпоксією. Ще можуть додавати деякі лікарські препарати. У деяких людей вони викликають навіть щось на зразок психозів… Через це дуже складно. Тому доводиться персоніфікувати лікування і дивитися, кому яке лікування більше підійде. Наша тактика залежить навіть від характеру хворого, від його темпераменту. Усе дуже сильно взаємопов’язано, – розповіла Голубовська