В Україні набув чинності закон про мобілізацію засуджених, який 17 травня підписав президент України Володимир Зеленський. Станом на ранок 28 травня понад 600 осіб вирішили приєднатися до лав ЗСУ і вийти з в’язниць. Тепер їм обіцяють кілька місяців військової підготовки та службу в штурмових підрозділах, розповів міністр юстиції України Денис Малюська.
Заяви на умовно-дострокове звільнення для участі в обороні України на 21 травня подали понад 3 тисячі засуджених. Влада розраховує, що цифра дійде до 20 тисяч.
Із в’язнів хочуть створити окремі формування: у них служитимуть виключно ті, хто відбував покарання в місцях позбавлення волі. Монолітні підрозділи не будуть змішувати з іншими частинами ЗСУ.
Чиновники підкреслюють низку відмінностей у підходах України та Росії до найму арештантів. Перший важливий критерій — добровільна служба. Потрібна згода в’язня на відправлення у військові частини.
Вводяться також категорії ув’язнених, яких можна відправити на фронт. Серійні вбивці та маніяки не знайдуть себе на полі бою. Проте Мін’юст виступає за мобілізацію засуджених за одне умисне або вчинене з необережності вбивство.
“Якщо ми говоримо про вбивства з особливою жорстокістю, або це не вбивства двох і більше осіб, дуже часто ці злочини скоює особа, яка є менш небезпечною для суспільства, ніж та, яка вчинила 3-4 грабежі з використанням холодної зброї”, — вважає Малюська.
Відповідальність за ухилення від укладення контракту з ЗСУ — від 5 до 10 років позбавлення волі. Ув’язнені, які втекли з армії, ризикують додати до попередніх термінів ще до 10 років, зазначала заступниця міністра юстиції Олена Висоцька.
Потреби в бійцях із в’язниць для посилення частин озвучують самі командири: вони дзвонять обласним ТЦК і називають цифри. Також потрібно домовитися про обхід колоній. Якщо представник частини не може приїхати, то до ув’язнених виїжджають військкоми, пояснює Фокусу процедуру рекрутингу голова організації “Захист ув’язнених України”, правозахисник Олег Цвілий.
“Буквально кажуть: є “список покупців”, ось такі бригади. Далі — прибуття представника військової частини, проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Зараз усе відбувається відносно цивілізовано і ввічливо. Після рішення судів засуджені направляються в частини, контракти підписують, отримують обмундирування”, — описує ситуацію правозахисник.
Відомо, що третя окрема штурмова бригада (3 ОШБр) уже їздить по в’язницях та агітує вступати до їхніх лав. За словами командира другого штурмового батальйону 3-ї ОШБр Дмитра Кухарчука, найбільше його надихає, коли на вигук “Слава Україні!” вся в’язниця відповідає “Героям Слава!”.
Начальник штабу 1-го окремого штурмового батальйону “Вовки Да Вінчі” Дмитро Савченко після відвідування одного з місць позбавлення волі говорив, що українські засуджені більш ідейні, ніж “вагнерівці”. Сам Савченко із серпня 2005 по березень 2014 року відбував покарання в колонії, він отримав 14 років за звинуваченням у тероризмі. У матеріалах його справи, за версією ЗМІ, було сказано, що четверо чоловіків підірвали машину одного з власників Троєщинського ринку в Києві.
Правозахисники бачать і негативні сигнали: звільнені з в’язниць скаржаться не на забезпечення, а на рівень підготовки.
“Образно кажучи, траву фарбуємо, місяць пробудемо — і воювати підемо. Вони толком і автоматів не бачили. Підготовка має бути близько двох місяців, але арештантів готують за прискореною програмою — максимум місяць. Якщо з цього місяця тиждень витрачається на “фарбування трави”, коли готуватися до боїв?” — ставить питання Цвілий.
Згідно з даними Міноборони України, базова загальновійськова підготовка триває 30 днів, професійна залежно від військово-облікової спеціальності — від 14 до 50 днів, після цього передбачена колективна підготовка до 15 діб.
Окремих центрів підготовки для військовослужбовців-ув’язнених в Україні не робили. Даних щодо перетину на полігонах з іншими військовослужбовцями у правозахисника немає. Відомо, що живуть та утримуються в’язні окремо від інших військовослужбовців.
Усім солдатам із в’язниць слід проходити якісну ВЛК: за наявності гепатиту чи ВІЛ треба визначити стадію. Первинні тести визначають лише наявність захворювання, а для стадії потрібні детальніші аналізи.
“Багато добровольців незадоволені — їх не беруть за результатами медкомісій. Доводиться знаходити можливості, робити повторні аналізи і виявляти серйозність захворювань”, — коментує Цвілий.
Військово-лікарські комісії у в’язницях спрощені: якісних обстежень немає, а звіти про проблеми зі здоров’ям у тюремній медицині практично не ведуться.
Не менш важлива проблема для мобілізації у в’язницях — відсутність паспортів в арештантів. В українських колоніях оформляють їх неофіційно, адміністрації це питання не хвилює. Термінові документи робляться протягом 10 днів, але потрібно заплатити близько 1 500 гривень. За спрощеною процедурою доводиться чекати місяць, що також затягує мобілізацію.
Чималу роль відіграє і ставлення співробітників колоній з ув’язненими. Наглядачі можуть перешкоджати і не пускати розгляд заяви на службу в ЗСУ з огляду на особисту неприязнь. Інший момент — корисність людини в колонії. Якщо вона хороший фахівець, виконує у в’язниці низку завдань, її важко замінити.
“Буває, що військова частина отримала звільнених, але вони їм не потрібні з низки причин. Можливо, встигли щось накоїти в частині. І куди його подіти: він за умовно-достроковим звільненням, назад до в’язниці його не візьмеш, а командири його в частину не беруть. Відправляють по домівках і таких курйозів з дією закону про мобілізацію ув’язнених буде ще більше”, — підсумував він.