Знову у західній пресі почали розповідати красиві казки про «корейський сценарій для України». Начебто це робочий варіант для припинення війни Росії та України. І судячи зі всього, нас до цього намагаються схилити країни Заходу і у тому числі США. Принаймні, підозри такі закрадаються з промов Блінкена у Києві.
Чому це чистий розводняк, головною метою якого є врятувати в черговий раз Росію, як США системно робили у 20 сторіччі (рятували від голоду більшовиків у 20-роках, продавали військові технології Сталіну (за рахунок українців, які помирали від голоду), рятували від голоду вже у 90-ті, не хотіли виходу України з СРСР тощо)?
Не стану заглиблюватись в історичний контекст Корейської війни, який зовсім тут ні до чого, а почну з кінця. «Корейський сценарій» став можливим через два головні фактори – смерть Сталіна (це була особиста його війна) та американські війська у Кореї, як гарант виконання цих домовленостей.
Ні того, ні іншого у нашій ситуації немає. Путін живий здоровий та налаштований знищити Україну та українців. Це вже стержнева ідея всього російського суспільства та державної політики.
Тому я не вірю в жодні казки, що він піде на фіксацію лінії на нинішніх рубежах. «Перемовини» – це інструмент для Путіна подальшого знищення України. На першому етапі головна мета – провернути те, що було зроблено у 14 році, а саме – ембарго на постачання зброї Україні з боку США та ЄС. Це буде виглядати приблизно так: починаються перемовини і одразу починаються крики на Заході «давайте дамо миру» шанс. Далі Путін системно порушуватиме будь-які домовленості, звинувачуючи Україну. Цьому активно підігріватимуть на Заході у тому числі, як це було в 14-21 роках, коли на витівки Росії не звертали уваги, а всі шишки летіли на нас.
Досягнемо чогось одного, то одразу поміняються вимоги. «Яка лінія нинішня? Давайте всю Запорізьку область, Херсонську область. Вона у нас в Конституції». «А Миколаїв і Одеса це «руській город». Лівий беріг України – це взагалі не Україна». «А чому у вас така велика армія? Давайте 50 тис. А чому у вас важке озброєння? А чому ви виробляєте ракети та дрони?» тощо.
У принципі, Україну й так схиляли до капітуляції, коли в США почалася двопартійна свистопяска у Конгресі, але Україна перевернула дошку, коли почала лупити по НПЗ Росії.
Одразу ми почули цинічні та брехливі заяви, що «це порушення енергетичного балансу світу». Кудись поділися розмови «про цінності» та інший художній звіздьож. Все звелося до формули «помирайте за наш дешевий бензин». Це при тому, що нафти у світі купа. До речі, США вистачило 2-х років, щоб вирішити проблему імпорту збагаченого урану з Росії, а з нафтою (це при тому, що на самих виробників нафти в США накладені обмеження) прямо ніяк. Тобто у 70-ті роки пережили стрибок на нафту через підтримку Ізраїлю, а тут ніяк.
Така реакція на удари України підтвердила тезу, що США серйозно побоюються дестабілізації в Росії, а це не входить в їхні плани. Оскільки порушується основа на яких жила Росія останні 500 років – викачувати ресурси з Сибіру та продавати їх у Європі. Тепер після санкцій цей баланс порушений, так як ресурси з Сибіру може качати Китай без Москви. Це і ближче, і швидше. Такий розклад не влаштовує США, оскільки ресурси Сибіру різко погіршать їхнє стратегічне становище у війні з Китаєм, бо Китай отримає доступ до ресурсів з суходолу, а не з моря. А море контролює США. Тобто те, що влаштовує Україну не потрібно США. Для них Москва повинна зберігати контроль над Сибіром.
Тут ще додаються удари по залізниці, у перспективі по нафтогонам та газогонам. Тобто хаос в Росії все ближче. Особливо після ударів по Новоросійську. Ледь не єдиному порту Росії з дуже зручною логістикою.
Власне кажучи тому і почалась така метушня, яка коротко була викладена Блінкеним у Києві. Типу, давайте погоджуйтесь, а ми обіцяємо допомагати у майбутньому (Ну, Будапештський меморандум ми вже підписували. Плавали. Знаємо). Хоча реально завдання стоїть зіскочити з гачка, на який їх підсадила Україна через удари по Росії і починати разом з Росією викручувати нам руки.
Ну, особистий інтерес Блінкена зрозумілий. Судячи з усього, він хоче балотуватися у президенти США і наявність у резюме «я зупинив війну» добре цьому сприяє. Можна навіть отримати Нобелівську премію миру, яку отримав Кіссінджер за «врегулювання війни у В’єтнамі». Правда це коштувало життів мільйонам в’єтнамців у Південному В’єтнамі, але у Кіссінджера все було добре. Так і тут. У України буде все не дуже, але у Блінкена все добре. Воно нам треба?
Блінкена після виборів у США може й не бути. Якщо прийде Трамп, то у нього ніяких проблем з нафтою не буде. Він зніме обмеження на добичу нафти і всі штучні «дефіцити» одразу ж зникнуть.
Думаю, що Україні у цій ситуації потрібно менше слухати розмови з боку Заходу «давайте контрнаступ» та «домовляйтеся». Нам це не вигідно. Краще сидіти у глухий обороні, накопичувати сили, зберігати людей та знищувати економіку Росії. Німеччина у Першу світову теж окупувала Францію та пів Європи, але змушена була тікати.
Ну, звісно публічно «контрнаступи» можна обіцяти. Коли небудь. Якщо хтось буде квапити і вимагати «результатів» можна запросити, щоб їхні солдати першими показали як це робиться.
І звісна річ – виробляти більше своєї зброї, бо без неї нас змусять до дуже неприємних сценаріїв.
P.S. Тільки давайте без фантазій, що нашу енергетику почали знищувати через помсту за їх. Так ми потрапляємо у російський наратив, що це Україна у всьому винувата. Удари по енергетиці почалися після того, як Росія зрозуміла, що захопити Україну вже не вдасться. Тому треба робити нашу країну непридатною для життя. Без перенесення війни на територію Росії цю війну виграти неможливо. Це питання нашого виживання. Нову енергетику треба будувати. Наприклад, лібералізувати виробництво для приватної енергетики та знищувати монополію обленерго на підключення нових потужностей. Якщо потрібно, то їх націоналізувати для вільного доступу більш дрібних гравців.
P.S.S І не треба розповідати, що можемо втратити підтримку. Якщо підемо на «корейський розводняк», то точно втратимо. Нам потрібно обміняти свою спроможність влаштувати хаос в Росії (велику проблему) на вирішення маленької проблеми ( кордони 91 року, НАТО, списання боргів тощо).