На 20-му місяці повномасштабної війни з рф повістки продовжують нести навіть родинам бійців, які загинули на фронті. Бувають спроби призвати і тих чоловіків, хто має важкі групи інвалідності. Регулярно працівники ТЦК і СП приходять і в домівки українців, які вже давно боронять країну.
В такій ситуації опинилася родина легендарного азовця Іллі Самойленко, який втратив руку і око на війні, пройшов полон, однак залишився в строю. У виданні “Телеграф” дізнався подробиці ганебної історії.
Офіцер розвідки окремого загону спецпризначення НГУ “Азов” Ілля Самойленко (“Гендальф”) став одним з облич спротиву, який чинило українське військо в Маріуполі. Саме він разом з командирами підрозділу і окремо виходив в ефір з бункеру на оточеному росіянами заводі “Азовсталь”, щоб ідеальною англійською розповісти світу правду про звірства ворога. Згодом як і інші бійці Ілля опинився в полоні, де провів 120 днів у жахливих умовах. А після звільнення продовжив захищати Україну. Та попри медійність і пізнаваність бійця на його адресу у столиці і досі приносять повістки. Час від часу виписують їх і на Гліба — молодшого брата Іллі, який після перенесення клінічної смерті не є дієздатним. За словами мами чоловіків — відомої кастинг-директорки Алли Самойленко, це питання тягнеться вже багато років.
— Повістки почали приходити ще з 2014-го року по віку, коли Глібу було 18, а Іллі — 19, — розповіла Алла. — На той момент молодший син вже хворів, переніс клінічну смерть, його реанімували, та він став повністю залежним від стороннього догляду, не рухається, не розмовляє і втратив особистість. Це дуже тяжкий і трагічний випадок. Відповідно, син отримав інвалідність I групи підгрупи А.
Таких людей в Україні, думаю, не дуже багато, вони стоять на обліку у відповідних службах, і мені здавалось, що відомства мають між собою комунікувати і перевіряти дані. Але виходить, що ні, бо ми отримали повістку. Я тоді телефонувала до військкомату Святошинського району Києва, пояснювала ситуацію, але мені сказали: “Приїжджайте і приносьте документи”. Я відповіла, що не буду цього робити, бо мала бути біля Гліба. Перші три роки його хвороби я сподівалась на реабілітацію, тож не бачила сенсу покидати сина і комусь доводити, що він інвалід.
Алла каже, що час йшов, сину не ставало краще і надій на його відновлення не лишилось, але у військкоматі продовжували демонструвати впертість і слати повістки на Гліба. Так само, як і на старшого брата.
— Ілля ще 2015 року приєднався спочатку до парамілітарних об’єднань, де спочатку навчався такмеду сам, а потім навчав інших, — продовжує розповідь мама захисника. — Він також тренувався, ходив на стрільби, тобто свідомо готував себе до того, що піде воювати. А на початку 2016-го року він вже приєднався до полку “Азову”, і тоді повістки продовжували приходити на його ім’я. Це відбувалось навіть коли він вже 2017-го отримав важке поранення (внаслідок нього боєць втратив ліву руку до зап’ястка і праве око — Авт.) і лежав у шпиталі МВС. Знову-таки я дзвонила до військкомату, пояснювала, пішов туди згодом і сам Ілля, відніс всі документи, які доводили, що він є добровольцем і несе службу. Але повістки носити не припинили.
Поновились спроби мобілізувати Іллю до війська з початком повномасштабної війни, хоча чоловік самостійно пішов на фронт, повернувшись задля цього з-за кордону.
— Ілля покинув службу десь за півроку до вторгнення, але у лютому 2022-го знову взяв до рук зброю, бо не міг по-іншому, — наголошує Алла. — Він воїн по духу, людина, яка добровільно пішла захищати свою Батьківщину від ворога, і знов так вчинив з думкою про те, що мусить це робити, якщо він чоловік, і якщо він відповідальний за своє життя і за життя своєї держави. І навіть після “Азовсталі”, полону, попри те, що Ілля набув такої популярності, повістки нам продовжують нести. І це попри всі спроби врегулювати це питання.
Десь півроку тому я черговий раз набрала “гарячу лінію” Міноборони, мене уважно вислухали, все записали, а потім знову почалася якась дурня́. Мені телефонували з одного військкомату, потім з іншого (бо Ілля вже був зареєстрований за іншою адресою), щось з’ясовували. А днями прийшли особисто до нашої бабусі, де хлопці були приписані ще зі школи. Уявіть собі, вона бачить людей у формі, які кажуть: “Самойленко Ілля Сергійович — це ваш?” Звісно, вона подумала, що з онуком щось сталося, перелякалась і у неї стався серцевий напад, — говорить Алла.
Цей прикрий випадок Анна описала на своїй сторінці у Facebook з проханням до МО України припинити тероризувати її родину повістками та візитами представників ТЦК і СП. В коментарях жінки описали схожі чи більш драматичні ситуації.
— В моїй родині приносили повістку чоловіку, який помер 13 років тому, — зазначила Ліза Татаринова.
— Мій брат помер 2020 року, а повістки носять, — повідомила Ганна Гнатенко-Шабалдіна.
— У Львові в дім мами принесли Олегу повістку, коли він вже 25 років як там не прописаний і на той момент майже півроку як загинув, — поділилась фактом з власного життя акторка театру і кіно Ганна Яремчук — дружина режисера Олега Бобало, який поліг під Бахмутом.
— Льоші приносили повістку, коли він вже рік як воював, ще й тричі, під час поранення, приїжджав у військкомат відмічатись, — написала Надія Хільська — дружина загиблого на фронті актора Олексія Хільського.
— Моїй колезі принесли повістку для чоловіка, який загинув на фронті. По-перше, повня дурня́ в цифрове століття. По-друге — черговий стрес для жінки, — зазначила Наталія Соболева.
— Такі речі я пишу публічно з однією метою, щоб щось змінилось, — каже мати героїчного азовця. — Це я так реагую, можна сказати, спокійно, сам Ілля ставиться до цього іронічно. Але, як бачимо, з коментарів є зовсім прикрі факти, як у випадку колег-акторок. Загалом відбувається суцільний жах з усіх питань, не тільки з повістками, а й реабілітацією поранених бійців, яка повністю лягає на плечі родичів, і з військовим кладовищем, землю під яке ніяк не виділять у столиці. Це така страшна зневага. Люди віддають найдорожче, а держава абсолютно аморально повертається до них спиною.
Мені здається, що річ навіть не в ресурсах, не в грошах, річ у підході і в інституційній неспроможності вирішити проблему. Існуюча бюрократична машина дуже складна, неповоротка, при тому, що з усіх боків говорять про діджиталізацію. А де вона по факту, якщо повістки приносять навіть на загиблих воїнів та на інвалідів?! Я впевнена, що за бажання все це можна вирішити. Так, зрозуміло, що значний обсяг робити. Можливо, тоді варто залучити рідних бійців, які б допомогли розгребти все, що накопичилось. Все ж таки сподіваюсь, що розголос спричинить якийсь рух і відповідальні за роботу військкоматів відомства зроблять висновки.