Після досягнення мирного врегулювання (або припинення вогню) у російській війні проти України складно розраховувати на швидку корекцію негативного ставлення до України та українців у російському суспільстві.
Це пояснюється в тому числі сильним впливом офіційної пропаганди, посиленням контролю держави над росіянами і колосальною деградацією інститутів громадянського суспільства у РФ після початку повномасштабної війни проти України
Про це йдеться в аналітичній записці одного з недержавних центрів, що займається проблематикою відносин з Росією.
В умовах обмежених можливостей впливу профільних українських організацій на населення Російської Федерації для корекції ставлення російського суспільства до України та до українців цей центр пропонує скористатися можливостями неформальних комунікацій (НФК) тієї частини росіян, які виїхали з РФ після 24.02.2022 з їхніми співвітчизниками усередині країни.
Наводимо основні тези цієї аналітичної записки.
Цінність неформальних комунікацій росіян, які виїхали з РФ після початку у лютому 2022 року повномасштабної війни проти нашої країни (надалі називатимемо їх «військовими емігрантами») зі своїми співвітчизниками в Росії у тому, що цей канал впливу на російське суспільство вже де-факто є у наявності: абсолютна більшість таких «військових емігрантів» спілкується з родичами, друзями, колегами та знайомими усередині Росії. Хоча зауважимо, що у більшості з них коло цього спілкування звузилося – даються взнаки ідеологічні розбіжності з тими, що так чи інакше підтримав путінську агресію.
Заради об’єктивності необхідно визнати: завдання налагодити конструктивну постійну співпрацю з «військовими емігрантами» із Росії в Європі для профільних українських структур – завдання не просте. Оскільки далеко не кожен із них готовий визнати Україну рівноправною країною, що заслужила право перебувати повністю поза сферою російського впливу.
На жаль, й досвід спілкування українських політиків із опозиційно налаштованими до російської влади колегами з РФ за останні три з половиною десятка років чітко свідчить: неприйняття російської влади ще не означає автоматичної готовністі зрозуміти і прийняти Україну замість «Малоросії» та українців замість «хохлів».
Тим не менш, перефразуючи відомий вираз, інших росіян у Європі, вільних від тотального впливу кремлівської пропаганди та тиску репресивної путінської машини, ми не маємо. Тому необхідно з’ясовувати, хто з них готовий на практиці сприяти нашим зусиллям щодо зменшення антиукраїнських настроїв у російському суспільстві та налагоджувати з такими ефективне співробітництво.
Влітку цього року перші такі спроби українською стороною були зроблені. Особливий інтерес у налагодженні співробітництва представляли ті представники «військових емігрантів», хто, володіючи певними фінансовими можливостями та опинившись у безпеці в країнах ЄС, від початку життя в еміграції зважився на активну підтримку України, будучи готовим при цьому понести репутаційні ризики, пов’язані із відкритою підтримкою української позиції. Саме в цьому середовищі були зроблені спроби знайти потенційних партнерів у донесенні через канали НФК необхідних меседжів росіянам усередині РФ.
Наведемо два приклади таких потенційних партнерів.
1. Колишня москвичка Ірина Качаровська-Гайрхофер, яка живе в Австрії і має громадянство цієї країни. В Австрії вона має кілька об’єктів нерухомості і в 2022 році, відразу після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну один із будинків вона надала українським біженцям.
На відміну від багатьох заможних росіян, які вважають за краще зберігати у публічній сфері нейтралітет по відношенню до обох сторін російсько-української війни, пані Качаровська-Гайрхофер не приховує своєї позиції. У своїх соцмережах вона регулярно розповідає про свою допомогу українським біженцям та підтримку ЗСУ (!). Така відкритість вимагає певної мужності, адже фактично вона «спалює мости» для можливого повернення у Росію.
Це тим більше показово, що діти Ірини, які також проживають у Європі, поводяться обережніше — не ведуть активних соціальних мереж і публічно не висловлюються про війну. Це вкотре демонструє, наскільки делікатною залишається тема навіть для тих, хто перебуває у безпеці.
2. Ігор Ферхо, який із сім’єю влаштувався в Іспанії. До війни цей російський бізнесмен працював із державними контрактами, що вимагало безумовної лояльності до режиму. Однак після 24 лютого 2022 року його позиція кардинально змінилася.
Він почав згортати присутність у Росії відразу після початку вторгнення – виходив із юридичних осіб, переоформляв нерухомість.
На відміну від Ірини Качаровської-Гайрхофер, Ігор Ферхо уникає публічності – ані він, ані члени його сім’ї не ведуть соціальних мереж. (Зауважимо, що така скритність характерна для багатьох військових емігрантів»: у них у Росії залишилися родичі, друзі чи ділові партнери, які можуть постраждати від асоціації із «зрадником». Тому допомога Україні часто здійснюється через надійні канали, без зайвого розголосу).
Однак він надає підтримку й українським біженцям в Іспанії, й українським патріотичним організаціям.
Ці два приклади доводять, що у налагодженні каналів доставки необхідних меседжів росіянам у самій РФ через їхніх співвітчизників-«військових емігрантів» у Європі профільним українським структурам треба й надалі звертати пріоритетну увагу на освічений середній клас. Багато представників якого таємно чи явно симпатизують Україні. І готові – хай навіть без гучних декларацій – на практиці допомогати українцям у досягненні необхідного результату.
На закінчення: позбавлення російського суспільства за допомогою «військових емігрантів» нав’язаних цьому суспільству путінською пропагандою антиукраїнських фобій – це комбінація не просто win-win, а win-win-win.
Оскільки виграє насамперед Україна, знижуючи градус антиукраїнської істерії у російському суспільстві, а значить і знижуючи підтримку нових ініціатив російської влади, спрямованих проти нашої країни.
По-друге, виграють представники російської «військової еміграції», оскільки отримують можливість застосувати на практиці свої потенційні конкурентні переваги – свободу від тиску кремлівської пропаганди та репресивного путінського режиму, а також можливість через канали неформальних комунікацій позитивно впливати на своїх співвітчизників, які залишилися в Росії.
І, нарешті, виграє російське суспільство, яке заплуталося в штучних побудовах і ненависті. Бо зможе отримати правдиву інформацію про реальний стан речей безпосередньо від своїх співвітчизників, отримає шанс оцінити те, де опинилися їхні країна та суспільство в результаті 25-річних путінських експериментів. Й для початку зможе усвідомити необхідність кардинальних змін у Росії, а потім й розпочати реалізовувати це усвідомлення практично.