Мережа аквтивно обговорює такі новини сьогодні, як смертельно небезпечну підліткову гру "Синій кит". Вона ще носить такі назви як "Тихий будинок", "Море китів", "Розбуди мене о 4:20".
Так званих кодів під якими ховається смертельна гра багато, а от результат її завжди однаковий – скалічене дитяче життя, або ж взагалі смерть. А також убиті горем батьки, які до кінця днів не зрозуміють чому їх кровиночка зробила такий дурний вчинок…
Вперше про смертоносну гру почули ще 2 роки тому. Тоді бажаючі пограти в неї знаходилися переважно в Росії. Багато видань писало про це, проводилися масові розслідування. В той період посадили за грати адміністратора однієї з груп – Філіпа “Лиса”, який підштовхував підлітків до самогубства. Відбувалося це у закритих групах, де учасникам протягом 50 днів давалися завдання, а в фіналі пропонувалося накласти на себе руки.
Філіп Лис – адміністратор смертоносного пабліка
Гра передбачала конкретні умови, такі як: спілкування з адміністраторами чату о 04:20, а також носіння при собі ножів і нанесення порізів на руки. Основний принцип – підліток пише на своїй сторінці в соціальних мережах пару повідомлень з певними “кодовими” хештегами, після чого з ним зв’язується так званий куратор.
Нова хвиля інтересу до гри виникла на початку 2017 року. І цього разу не оминула Україну. Як показує статистика запитів Google було два сплеску активності: невеликий в 20-х числах січня і дуже різкий – в перших числах лютого.
Але чому так різко зріс інтерес до цієї теми залишається загадкою. На початку року з’явилася інформація про декілька самогубства підлітків, зокрема в Харківській області розслідують два таких випадки, але чи пов’язані вони з “китами” поки невідомо.
Дитячий психолог Світлана Ройз закликає батьків припинити панікувати і поширювати інформацію про групи, які доводять підлітків до самогубств.
Про це вона написала на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook.
Експерт зазначає, що завдання дорослого не панікувати, а показати підлітку, що він захищений, що йому є до кого звернутися за допомогою. Тому, перед тим, як бездумно поширювати інформацію, потрібно подумати не про себе і свою тривожність, а про дитину, і про те, що він бачить зараз, який приклад бере з вас.