Волонтери Червоного Христа розповіли, як опинилися у російських окупантів і про жахи перебування у полоні.
Волонтери Червоного Хреста Хропун Володимир Васильович та Юлія Іваннікова-Кацемон розповіли, як допомагали людям тікати з сіл на півночі України, коли їх затримали російські окупанти. Про це інформують Економічні Новини з посиланням на Reuters.
Потім вони разом із приблизно 40 іншими полоненими були переведені на фабрику, де їх тримали на бетонній підлозі зі зв’язаними руками. За їхніми словами, майже через тиждень їх на військовій вантажівці перевезли до Білорусі, а потім до слідчих ізоляторів у Росії.
Інженер-електрик Хропун та диспетчер екстренних служб Іваннікова-Кацемон були звільнені разом із 24 особами під час обміну полоненими 9 квітня. Стоячи біля сирої кімнати без вікон, де, за їхніми словами, їх утримували в колись окупованому селі Димер, Хропун та Іваннікова-Кацемон повернулися, щоб описати свої три тижні ув’язнення в Росії.
Вони працювали волонтерами в місцевому Червоному Хресті, коли їх взяли в полон, допитали та звинуватили в передачі інформації про діяльність російських військ іншій стороні. Український Червоний Хрест підтвердив, що вони обоє були волонтерами. Ініціатива «Євромайдан SOS» української правозахисної організації «Центр громадянських свобод» станом на 26 березня повідомила про них обох як про зниклих безвісти чи незаконно затриманих. Reuters не зміг самостійно перевірити всі деталі їхніх історій.
Детальні розповіді Хропуна та Іваннікової-Кацемон проливають більше світла на жорстоке поводження окупантів. Їхня розповідь також підтверджує, що Росія перевела деяких українських ув’язнених на російську територію.
З початку війни 24 лютого Україна звинуватила Росію в порушенні Женевських конвенцій, які стосуються захисту цивільного населення під час війни та поводження з військовополоненими. Цього місяця українська уповноважена з прав людини повідомила, що військовополонені, які повернулися, описували жорстоке поводження в російському полоні, яке включало їх утримання в підвалах, відмову в наданні їжі та зняття одягу.
Хропун розповів, що сталося, коли його вперше затримали російські війська після того, як 18 березня провезли евакуйованих через блокпост. «Мене заарештували, закрили очі – начебто натягли на очі шапку, заклеїли скотчем – а потім обмотали руки скотчем, як терориста. Потім перевели сюди», – розповів 44-річний Хропун.
Він і Іванникова-Кацемон регулярно перетинали лінію фронту, щоб допомогти місцевим жителям врятуватися від бойових дій навколо сіл. Наступного дня так само затримали 37-річну Іванникову-Кацемон. «З Богом завжди була надія, що я повернуся (додому). Найважче було не сказати сім’ї та друзям, що я жива і в полоні», – каже Іваннікова-Кацемон.
Вони розповіли, що їх тримали в неопалюваному приміщенні на невеликому заводі в Димері, де вони жили на тонких матрацах і клаптях картону. Близько 40 ув’язнених були в кімнаті, користуючись пластиковим горщиком для туалету. «Це було як кошмар, який ожив», – сказав Хропун.
Він показав на брудний матрац, яким ділився з кількома іншими. Підлога була завалена сміттям і порожніми коробками.
Росіяни приносили їжу один-два рази на день, переважно армійські сухарики та час від часу горщик з вареною їжею. Пластикових ложок було лише дві, тож одні їли руками, інші — клаптями паперу, — розповів Хропун.
Майже через тиждень Хропун та Іваннікова-Кацемон розповіли, що їх та ще близько 14 затриманих посадили на військову вантажівку. Їм не сказали, куди вони їдуть, але подорож «зупинка-початок» через Білорусь зрештою приведе їх до офіційних центрів ув’язнення в Росії.
У Білорусі вони сказали, що їх допитували російські військові. Кожен із них отримав документ із фотографією, датою народження, зростом, кольором волосся та іншими ідентифікаційними деталями, які позначали їх як «особу, яка виступала проти спецоперації».
Вони показали Reuters копії документів під назвою «Свідоцтво про особу», виданих окупантами. «Першим етапом було роздягання догола, фотографування, відмічання шрамів, у мене є кілька. Потім обливання і побиття», – розповіла Іваннікова-Кацемон. Документ, який вона отримала, перелічує її шрами в розділі під назвою «Інші ознаки».
Потрапивши в Росію, вони сказали, що пройшли через кілька різних ізоляторів. У якийсь момент Іваннікова-Кацемон сказала, що їй сказали, що її відправлять працювати в лісовий табір на Далекому Сході Росії. «Я не знаю, де, просто сказали: Сибір», – згадує вона.
Хропун сказав, що його неодноразово допитували в Україні, Білорусі та Росії, іноді його змушували тривалий час стояти на колінах у холодних кімнатах або били по колінах чи ребрах. Він сказав, що намагався підтримувати моральний дух своїх побратимів, які, за його словами, також були українськими цивільними. «Я б сказав: «Хлопці, ми всі повернемося додому на 100%. Є лише одне маленьке запитання: коли?»
8 квітня вони сказали, що їм повернули одяг, у якому вони були під час першого затримання.
У наручниках їх літаком доставили до Криму, звідки 9 квітня на вантажівці їх відвезли на підконтрольну Україні територію. Вони сказали, що їх відібрали для обміну полоненими, але не знають, чому їх вибрали замість інших.
Приблизно після трьох тижнів у полоні вони були вдома. «Звісно, було відчуття радості, але це було якось важко осягнути повністю», – сказав Хропун. Хропун та Іваннікова-Кацемон розповіли, що вони єдині були обміняні з групи затриманих, яких відправили з Димера до Росії. Вони описали свої страхи за інших, яких, на їхню думку, досі утримують у Росії.
Українська влада підтвердила, що 9 квітня обміняла 26 ув’язнених, але не назвала імена. Офіс віце-прем’єр-міністра Ірини Верещук, яка веде переговори про обмін, не відповів на запит про коментар щодо звільнення Хропуна та Іваннікової-Кацемон. 11 квітня Верещук повідомила, що загалом близько 1700 українських військових і мирних жителів утримуються в Росії та проросійськими сепаратистами на сході країни.