Під час посилення мобілізації в Україні можуть змінитися і правила бронювання військовозобовʼязаних. Критерієм для цього може стати сплата податків з офіційної зарплати чи доходів.
Про це пише Forbes із посиланням на джерела в Офісі президента.
Після появи у Верховній Раді законопроєкту про вдосконалення мобілізації Офіс президента, уряд та народні депутати розглядають суттєве оновлення механізму бронювання.
Зараз ця опція доступна лише працівникам підприємств, що мають статус “критично важливих”. Новий (або додатковий) критерій, що зараз розглядається, — обсяг сплачених до бюджету податків на доходи фізичних осіб (ПДФО) з офіційної зарплати чи доходу.
Бронювання можливе через синхронізацію держреєстрів. Якщо військовозобов’язаний платить ПДФО у потрібному обсязі, у системі “Оберіг” генерується QR-код про бронювання. Він діє 45 днів.
Схожий принцип може бути поширений і на фізичних осіб-підприємців (ФОП).
– Я категорично проти ідеї про бронювання для громадян, які заробляють відносно великі гроші. Цю ідею, якщо вірити Forbes, зараз активно проговорюють у «високих кабінетах».
Чому я проти?
Перший аргумент – історичний. Це не нова ідея. Декілька країн в історії пробували її імплементувати і закінчувалось це як правило однаково: звичайні громадяни розуміли, що тепер війна тільки для бідних і відчужувались від неї, переставали сприймати війну як свою. Як наслідок – проблеми з мобілізацією, зростання протестних настроїв, бунти.
Кому цікаві приклади, гугліть Draft Week – так назвали бунти у Нью-Йорку під час Громадянської війни в США. Однією з причин бунтів було незадоволення «комутаційними платежами» – можливістю заможних людей за $300 (великі гроші на той час) не йти у армію, а відправити замість себе іншу людину. Ну або просто подивіться «Банди Нью-Йорка», там якраз цими бунтами фільм закінчується.
Другий аргумент – психологічний. Війна для всіх. Ми маємо бути єдиним соціумом, з єдиними викликами і спільною роботою над їх подоланням, як це було наприкінці лютого 2022 року, коли ми всі допомагали один одному, коли у чергах до військкомату стояли один за одним працівники заводів і цих заводів власники, айтішники і механіки, студенти і люди пенсійного віку.
Абсолютна рівність неможлива, це факт, але це ідеал, до якого варто наближатися, а не віддалятися. Війна прийшла не до багатих або бідних, війна прийшла до всіх українців, і розділяти нашу націю – це крок не до перемоги, а до поразки у війні.
Третій аргумент – логічний (або софістичний, називайте як хочете). Кожне рішення має вирішувати якусь задачу. Якщо задачею є наповнення бюджету і зростання економіки за рахунок того, що більш заможні не підуть на фронт, то це неефективне вирішення задачі.
Набагато ефективніше провести судову реформу, спростити податкову систему, сприяти прозорості і легкості веденню бізнесу, залучати іноземні інвестиції і врешті зробити так, щоб специ у чомусь, наприклад у логістиці, мали змогу в армії займатися тим, що вони вміють найкраще. Це дасть плюс – економічне зростання – без мінуса соціальної напруги. Хоча, звичайно, прийняти будь-який ідіотський закон набагато легше, ніж провести будь-яку системну реформу. А наслідки – вони ж не сьогодні, а завтра. А коли там те завтра наступить, вірно?
І останній – не аргумент, а заклик.
Відкиньте цю ідею. Викиньте її нахрін з голови. Я не для того воював, щоб втратити свою країну в бунтах і розбраті між своїми.
Воювати мають всі, незалежно від розміру гаманця. Закону мають притримуватись всі, незалежно від розміру гаманця. Страждати і розділяти біль, перемагати і програвати у війні мають всі, разом і поруч.
І якщо я не можу за гроші викупити своїх мертвих, то гроші нічого не варті. Варто лише життя і те, за що його віддають.