Агресивна політика адміністрації США щодо Латинської Америки, зокрема військове втручання у Венесуелі, підриває міжнародне право й відроджує модель імперського домінування, яка вже раніше призводила до тривалої ворожості в регіоні. Сполучені Штати ризикують втратити політичний і економічний вплив, адже Латинська Америка, ймовірно, дедалі активніше шукатиме альтернативних союзників – насамперед у Китаї.
Про це професор державного управління в Американському університеті Вільям ЛеоГранде та директор Проєкту документації Куби в Архіві національної безпеки Університету Джорджа Вашингтона Пітер Корнблу пишуть на шпальтах Foreign Policy.
Вони нагадали, що після військової операції проти Венесуели та захоплення диктатора Ніколаса Мадуро США відкрито заявили про намір відновити своє домінування в Західній півкулі. А до цього, упродовж минулого року, Трамп погрожував розпочати військові удари в Мексиці та Колумбії, захопити Панамський канал, запровадити нові економічні санкції проти Нікарагуа та Куби.
Венесуела є, ідеться у статті, перебуває в центрі агресивної політики Трампа з вересня, коли американські військові почали знищувати в Карибському морі човни, які нібито належали наркоконтрабандистам, а сам Трамп звинуватив Мадуро в тому, що той є наркотерористичним босом.
Однак, на думку експертів, насправді дії Трампа щодо Венесуели не пов’язані з наркотиками.
“Венесуела не виробляє кокаїн (не кажучи вже про фентаніл). Вона є вторинним транзитним пунктом для колумбійського кокаїну, який здебільшого прямує до Європи. Кокаїн, призначений для ринку США, прямує на північ із Колумбії та Еквадору через Тихий океан або суходолом через Мексику”, – пишуть вони.
Більше того, з їхнього погляду, якби головною метою Трампа було покарання наркоторговців, він би не помилував колишнього президента Гондурасу Хуана Орландо Ернандеса, якого було засуджено за сприяння незаконному перевезенню понад 400 тонн кокаїну до США.
Аналітики проводять паралелі нинішніх подій у Західній півкулі з періодом активних американських інтервенцій у Латинській Америці сто років тому, які, зрештою, призвели до глибокої недовіри в регіоні до США. І тоді Вашингтон змушений був перейти до політики “доброго сусіда”, щоб відновити відносини й заручитися підтримкою перед Другою світовою війною.
Нинішня стратегія, за оцінками авторів статті, фактично проголошує обмежений суверенітет для країн, які США вважають своєю сферою впливу, адже у їхній новій Стратегії національної безпеки прямо зазначено, що Америка має залишатися домінуючою силою в Західній півкулі, і це викликає побоювання щодо подальших інтервенцій.
ЛеоГранде і Корнблу вважають, що в короткостроковій перспективі латиноамериканські країни мають обмежені можливості для протидії тиску США, однак у середньо- та довгостроковій перспективі регіон дедалі активніше шукатиме альтернативи, щоб зменшити економічну залежність від Вашингтона та розширити співпрацю з Європою й Азією.
Ймовірно, особливу роль у цьому процесі відіграє Китай, який за останні роки суттєво наростив економічну та політичну присутність у Латинській Америці, припускають експерти. Адже протягом останнього десятиліття щорічні доповіді Південного командування США називають Китай стратегічним конкурентом і зростаючою загрозою американським інтересам у півкулі, зауважують аналітики.
“Політика “доброго сусіда” Рузвельта була спрямована на побудову союзів у Латинській Америці перед обличчям війни, що насувалася в Європі. Трамп же, схоже, вважає, що Сполученим Штатам у регіоні не потрібні союзники, а лише васали… Якщо хтось у світі й аплодує втручанню Трампа у Венесуелі, то це, без сумніву, голова КНР Сі Цзіньпін”, – пишуть вони.