Лише тоді, коли шведи пригрозили подати офіційний запит до МАГАТЕ, СРСР був змушений повідомити про аварію.
Чорнобильську катастрофу вважають першою серйозною перевіркою політики гласності, курс на яку оголосив Михайло Горбачов на з’їзді КПРС у лютому 1986 року.
Інформація про аварію на Чорнобильській атомній електростанції в ніч на 26 квітня 1986 року, яку згодом назвуть наймасштабнішою в історії техногенною катастрофою, не висвітлювалася в радянських ЗМІ впродовж перших двох днів.
Повідомлення про аварію на ЧАЕС уперше з’явилося в радянських ЗМІ лише за три доби – увечері 28 квітня в програмі “Час”.
Це оголошення зробили фактично під тиском міжнародної спільноти, у відповідь на вимогу до СРСР пояснити підвищення рівня радіації на території інших країн.
Першими у світі тривогу підняли працівники шведської АЕС “Форсмак” на півночі Стокгольма. Система безпеки станції почала подавати сигнали про радіаційне забруднення.
Проте з’ясувалося, що забруднення не пов’язане з роботою станції, тому за напрямком вітру висунули припущення про аварію на ЧАЕС. Спроби дізнатися про ситуацію за дипломатичними каналами нічого не дали.
Лише тоді, коли шведи пригрозили подати офіційний запит до МАГАТЕ, СРСР був змушений повідомити про аварію.
Наступного дня, 29 квітня, 14-секундне повідомлення перетворилося на три рядки тексту, які передрукували більшість українських газет, – внизу третьої шпальти, поруч із результатами футбольних матчів і повідомленнями про “Велогонку світу”, яка мала стартувати в Києві 6 травня.
Повідомлення було з шести речень: “Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції сталась аварія. Пошкоджений один з атомних реакторів. Вживаються заходи для ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію”.
Наступного дня повідомлення також містилися на третій шпальті. Як, наприклад, у “Робітничій газеті” поруч з матеріалом “У світі прекрасного”.
У цей час, за повідомленнями КДБ, іноземні журналісти та дипломати намагалися отримати більш детальну інформацію про аварію: “За оперативними та офіційними даними, що надходять до КДБ УРСР, 29 квітня цього року відзначені спроби з боку співробітників дипломатичних та інших представництв США, Франції та Канади в Москві, кореспондентів та інших іноземців отримати інформацію про аварію на Чорнобильській АЕС. Зокрема, співробітник французького посольства в телефонній розмові зі стажером у Києві цікавився будь-якою інформацією про вибух і “незвичайний рух транспорту”. Тим самим цікавилися і в канадському посольстві у своєї громадянки, яка вивчала в Києві російську мову, бо “можливе припинення руху автобусів може свідчити про мобілізацію транспорту для евакуації населення”.
Більше того, співробітники американського посольства телефонували навіть до державних установ, зокрема, до обласної СЕС, цікавилися рівнем радіації. З аналогічними питаннями зверталися до АН УРСР, Держтелерадіо кореспонденти англійських, французьких, шведських газет, а також співробітник швейцарської фірми “Браун Боварі”.
У цьому ж повідомленні йдеться про те, що з метою попередження передавання “викривленої та негативної інформації” з іноземцями проводять роз’яснювальні бесіди представники туристичних фірм.
Окремі іноземці, що перебувають у Києві, “виявляють нервозність, спроби терміново покинути місто”, а стажери з Канади “негативно відгукувалися про засоби масової інформації в СРСР”, які “приховують справжній стан справ”, вимагаючи негайного відправлення до Канади.
На цей час евакуацію мешканців Прип’яті – міста енергетиків, які працювали на ЧАЕС, уже завершили. Починалась евакуація жителів 10-кілометрової зони довкола станції.
Проте наближалося Перше травня – свято міжнародної солідарності трудящих. Саме цю подію висвітлювали на перших шпальтах газет Радянської України.
У бібліотечних підшивках газет можна побачити монументальний матеріал про святкування Першотравня – на всій першій шпальті, як у виданні “Молода гвардія” від 2 травня 1986 року.
“Робітнича газета” 2 травня писала, що “тисячі киян вийшли 1 травня на головну магістраль міста-героя – Хрещатик” і що “у святкуванні на Хрещатику взяли участь понад 120 тис. киян і гостей столиці”.
Одночасно з цим КДБ подало доповідну про рівень радіації: “За даними республіканського Управління з гідрометеорологічного контролю довкілля, переміщення повітряних мас з району аварії викликало перевищення природного фону випромінювання в деяких областях на 20-2000 мікрорентгенів на годину (у м. Києві о 7:00 1.05.1986 550-1200 мікрорентгенів на годину)”.
Нині рівень радіації в Києві становить 0,011 мР/год.
Новини з Чорнобиля до Києва через Москву
На перші шпальти повідомлення про аварію на ЧАЕС потрапляють лише після першотравневих свят. Наприклад, є повідомлення про відвідування ЧАЕС першими особами – державною комісією на чолі з головою Ради міністрів СРСР Миколою Рижковим.
У пресі з’являються сюжети про “суворі будні ліквідаторів аварії”. Деякі видання дозволяють собі зазначити, що не тільки “сотні енергетиків продовжують свою варту” на АЕС, але, наприклад, бухгалтери, які вчасно видають ліквідаторам зарплату.
У згадках про подвиги ліквідаторів між рядками можна знайти і повідомлення про те, що “не всі ще отримали звісточки від своїх сімей. І відразу встановити з ними зв’язок непросто – адже нові адреси дістали десятки тисяч людей”. (“Робітнича газета”, 7 травня 1986, “Сильніше від атома”).
Чорнобильська станція безпосередньо підпорядковувалася союзному міністерству енергетики, і все прес-конференції щодо аварії відбуваються в Москві.
Потім ця інформація “спускається” на місцевий рівень, незважаючи на те, що епіцентр подій – саме там.
Зі статті “До подій на Чорнобильській АЕС. У Прес-центрі МЗС СРСР” у “Радянській Україні” від 7 травня можна дізнатися про візит до України голови МАГАТЕ Ханса Блікса, про те, які питання цікавили іноземних журналістів.
Згадувалося й про те, що “бурхливий прогрес науки і техніки приносить людству не тільки блага”, “що не ми перші потерпіли від аварії на атомній станції, такі випадки були і в інших країнах” і “небувальщина довкола Чорнобильської аварії засмічує інформаційний простір”, а “історія виходить з одного центру – США”.
Згодом писати про Чорнобиль довіряють і місцевим кореспондентам. Наприклад, у статті про поїздку на ЧАЕС журналіст “Правди України” пише про те, що “нет-нет, да и увидишь в поле дозиметриста, занятого своим делом”.
“Нагромадження брехні”
У ці дні КДБ передає спеціальні доповіді щодо спроб іноземців дізнатися про реальну ситуацію після аварії, а також про те, що іноземці масово виїздять з Києва.
“У зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС спецслужби США, ФРН, Англії, Франції та інших країн НАТО, закордонні підривні центри помітно активізували свою діяльність зі збирання інформації про її масштаби, рівні радіації” (з доповідної записки КДБ УРСР першому секретарю ЦК КПУ Володимиру Щербицькому від 16 травня 1986 року).
Проте “Правда України” дає інтерв’ю з представником французького туристичного бюро Бриджитт Рулле, яка повідомляє родині, що в Києві “все нормально”.
Те, як висвітлюються події довкола Чорнобильської аварії, критикують навіть у КДБ.
“Якщо говорити про висвітлення подій, то варто відзначити, що викликає сумніви, наприклад, показ по телебаченню певних сюжетів. У полі під Чорнобилем стоїть голова колгоспу і запевняє, що колгосп перевиконує план сівби. Це, звичайно, добре, проте виникає питання, чи буде цей урожай придатним до вживання. Якщо ґрунт не забруднений радіоактивними речовинами, то сказати треба було саме про це, а ще краще – утриматися від показу сумнівних за якістю сюжетів, які можуть викликати подвійне тлумачення” (з повідомлення 1-го Управління КДБ УРСР від 7 травня 1986 року).
Лише 14 травня із зверненням щодо аварії на ЧАЕС виступив лідер країни Михайло Горбачов. Наступного дня його промову передрукували українські видання. З виступу стало відомо, що “ми вперше зіткнулися з такою силою, як ядерна енергія, яка вийшла з-під контролю” і що госпіталізовано вже майже три сотні людей, уражених променевою хворобою.
У цьому ж виступі Михайло Горбачов заявив, що “ми зіткнулись із справжнім нагромадженням брехні”. Згодом багато матеріалів було присвячено “західній брехні про Чорнобиль”, як, наприклад, стаття у “Вечірньому Києві” – “Чорнобиль – погляд двох світів”.
“Інтерес до радіології та ядерної фізики свідчить і про те, що хоч кияни і спокійні, вони аж ніяк не розхолоджені. Вони дотримуються рекомендацій лікарів і відправляють своїх дітей на літній відпочинок… По-іншому розуміють наші турботи, наші розмови і все те, що відбувається в Києві, недруги, які торочать про паніку, що нібито виникла в столиці Радянської України”, – писала газета.
Пил як головний ворог
Утім, “інтерес до радіології” серед “спокійних киян” змушує, зрештою, надати інформацію про те, що цікавить людей найбільше – небезпеку радіації для життя і здоров’я.
Перші поради, як захистити себе від наслідків аварії, у статті “Рекомендовані заходи безпеки” – у “Правді України” від 9 травня.
З посиланням на радіоінтерв’ю з тодішнім міністром охорони здоров’я Анатолієм Романенком видання пише, що “головний наш ворог – пил, як можливий носій радіоактивних речовин”, і що “останніми днями на вулицях і у дворах стало менше дітей, що грають. І це правильно. Незважаючи на те, що прямої небезпеки опромінення сьогодні майже немає, давайте оберігатимемо їх у першу чергу від пилу”.
Міністр також запевнив, що “рівень радіаційного фону постійно падає. На цей час він є в межах норми, рекомендованої національними та міжнародними органами, і не становить небезпеки для здоров’я населення, зокрема дітей”.
У такому ж дусі витримано й інтерв’ю з головою Державного комітету СРСР з гідрометеорології Юрієм Ізраелем, який визнає, що “незначна частина дрібних радіоактивних частинок разом з повітряними потоками поширилася на великі відстані, потрапила на територію Польщі, Румунії та деяких скандинавських країн. Тут спостерігали невелике підвищення радіаційного фону”.
Однак високопоставлений чиновник одразу ж запевняє, що цей фон “також не є небезпечним”.
Утім, пізніше настав момент, коли висвітлення Чорнобильської катастрофи західними ЗМІ стало влаштовувати КДБ:
“До квітня 1987 інформація мала переважно наклепницький характер. Надалі обсяг публікацій про події в 30-км зоні істотно зріс. Цьому значною мірою сприяли проведені прес-конференції і телефонний міст “Чорнобиль-Москва” для західних кореспондентів, а також відвідування ними станції. Більшість опублікованих за цей період матеріалів мають об’єктивний і доброзичливий характер. У процесі вивчення фахівці в галузі атомної енергетики з Франції та Англії отримали дані про те, що відносна об’єктивність іноземної преси пояснюється зацікавленістю в цьому західних монополій у зв’язку з тим, що матеріали про події на ЧАЕС викликали масовий рух серед населення їхніх країн з вимогами заборонити будівництво об’єктів атомної енергетики” (із спеціального повідомлення УКДБ УРСР по м. Києву до 6-го Управління КДБ УРСР від 6 листопада 1987).
Про що не писали центральні газети
Центральна преса публікувала зразково-показові репортажі про будні та відпочинок ліквідаторів, які у вільний від роботи час грали на піаніно і в більярд.
Те, про що знали, але не писали в центральних газетах, можна знайти між рядками в матеріалах місцевої та галузевої преси.
Наприклад, орган парткому ЧАЕС газета “Трибуна енергетика” в статті “Про додаткові заходи щодо забезпечення громадського порядку” писала про те, що не всі хочуть переселятися із забрудненої зони.
А в статті “Звільнені за прогули” повідомлялося, що не всі готові до трудового подвигу – вручну лопатами засипати піском кратер зруйнованого реактора.
Та фаворит – стаття під назвою “Взяти себе в руки”, про народні методи профілактики радіаційного опромінення.
Усі періодичні видання, використані при підготовці цієї статті, надані Національною бібліотекою України ім. В.І. Вернадського.