Для Росії це важка історія в тому сенсі, що доведеться визнати використання регулярної армії: на ополченців пуск "Бука" вже точно не перекласти.
Про це написав на своїй сторінці у Facebook колишній віце-прем’єр-міністр РФ Альфред Кох.
“Це якийсь розмін, якого ми не бачимо в пабліку.
Чого хочуть голландці? Голландці хочуть, щоб Росія визнала очевидне: що це її військовослужбовці збили Боїнг. І тоді можна було б вирішити питання про матеріальну компенсацію родичам загиблих і якесь символічне покарання винних.
Якогось великомасштабного конфлікту з Росією голландці та малайзійці не хочуть. У принципі концепція “випадкового” пострілу всіх влаштовує. Та вона й недалеко від істини: постріл, звичайно, був зовсім не випадковим, але цілилися не в Боїнг, а в український транспортник, що летів під ним. Однак промахнулися – з ким не буває?
Для Росії це важка історія в тому сенсі, що доведеться визнати використання регулярної армії: на ополченців пуск “Бука” вже точно не перекласти. Це тобі не ПЗРК який-небудь, а серйозна важка зброя. Його у військторзі не купиш. Можна, звичайно, спробувати виконати арію “стріляли з російської території” і “випадково” влучили в Боїнг. Однак це як піде. Імовірніше за все – не пролізе…
Однак якщо пішла тема “випадкового” пострілу в російських ЗМІ, отже, рішення прийнято і певний план щодо захисту позиції у Кремля є. Придумають щось типу самовільного залишення частини патріотично налаштованими офіцерами й розрахунком, підробки проїзних документів тощо. Може, навіть покарають якогось генерала: мовляв, дав команду, не міг сидіти склавши руки, коли російські ополченці боронять Русскій мір… Посадять, забудуть, помилують, та й казці кінець.
Та Кремль не був би самим собою, якби не прагнув отримати щось взамін. Що ж він отримує? Я вже зараз бачу як мінімум три речі, які Кремль уже отримав від голландців замість свого майбутнього визнання.
Перше: це голландський референдум, який практично наклав вето на інтеграцію України в Європу. Не треба тішити себе ілюзіями: ніхто з голландських політиків не піде проти волі народу й ветуватиме кожний хоч скількись серйозний крок щодо інтеграції України. Що б вони зараз не казали про рекомендаційну силу результатів референдуму. У всякому разі вони мають виявити серйозну мужність, щоб протиставити свою позицію позиції народу. А вони навряд чи здатні її продемонструвати.
Друге: це затягування з публікацією результатів розслідування. Воно вже просто сміховинне. Усі результати, що були дотепер, інакше як знущанням не назвеш. Усі вони виявилися точною копією знаменитого анекдоту про “чортову невизначеність”. Затягування треба Кремлю, щоб знизити піар-ефект від свого визнання. Відвести фокус громадської думки вбік. Отже, публікація результатів розслідування більше ніж через два роки після катастрофи – очевидна поступка Кремлю з боку голландців. І я не виключаю, що це затягування – частина тієї ціни, яку голландці платять за згоду росіян визнати свою провину.
І, нарешті, третє: результати суду в справі Юкоса. Рішення місцевого голландського суду настільки несподіване й суперечить усім тим констатаціям, що були зроблені Міжнародним третейським судом, що мимоволі виникає питання про ангажованість цього рішення. Як можна було відмовити Міжнародному третейському суду в праві розглядати позов Юкоса, якщо Росія не тільки визнала його юрисдикцію, а навіть призначила одного з трьох суддів для цього процесу! Який, до речі, голосував на користь Юкоса!
Ось такі думки виникли в мене у зв’язку з новою концепцією російських ЗМІ про “випадковий постріл”.
