Більшість читачів книги Д. Аджемоглу та Дж. Робінсона «Чому нації занепадають?», виданої нещодавно завдяки зусиллям Владислава Кириченка та інтенсивно обговорюваної в інтелектуальних колах, не звернули увагу на одну важливу річ.
Про це пише Валерій Пекар.
Чим, власне, відрізняються ситуації, коли вдається розпочати відкриття систем, перетворення їх з екстрактивних на інклюзивні, від ситуацій, коли такі спроби провалюються?
Аджемоглу і Робінсон дають на це однозначну відповідь: запорука успіху – широка суспільна коаліція.
Так склалося, що слова «широка коаліція» несуть у нас вузько політичне і вкрай негативне значення. Спробуйте відволіктися від цього і повернутися до первинної суті: широка коаліція різноманітних суспільних сил, що підтримують зміни.
Це дуже просто зрозуміти: якщо зміни підтримує лише одна соціальна група, решта буде проти і не допустить змін. Навіть якщо більшість суспільства буде пасивною, сил прихильників змін буде замало проти сил владної еліти. Навіть якщо соціальна група революціонерів буде потужною з організаційної та військової точки зору, доведеться криваво долати спротив решти, й успіху не буде.
Англійська Славетна революція та подальші події були успішними, тому що за ними стояли інтереси промисловців, торгівців, ремісників, джентрі (дрібномаєтного дворянства), селян тощо. Утримання цієї коаліції разом забезпечило невідворотні трансформації.
Французька Велика революція також мала за собою широку коаліцію, але її втримати не вдалося: радикали та помірковані билися один проти одного, і врешті, після моря крові, встановлення наполеонівської імперії, реставрації монархії і подальших подій лише у 1870 році, після встановлення Третьої республіки, вдалося досягти бажаних змін.
Оксамитові революції у Центральній та Східній Європі після 1990 були успішними, тому що проти комунізму виступили найширші суспільні коаліції. Вже потім, після першого кола незворотних змін, вони розбилися на конкурентні партії. Але то було згодом.
Майдан був успішним тому, що являв собою широку суспільну коаліцію. Малий і середній бізнес, українські націоналісти зі Сходу та Заходу, молодь і студенти, міська та сільська інтелігенція мали різні пріоритети щодо економічних свобод та національно-визвольних цілей, але головні вимоги були узгоджені.
Широка суспільна коаліція забезпечує три основні переваги:
1. Владна еліта не здатна подолати сили такої коаліції.
2. Зміни йдуть достатньо швидко, щоб їх не можна було остаточно заблокувати.
3. Водночас зміни йдуть достатньо повільно, щоб не допустити розколу суспільної коаліції.
Уявіть собі, що на Майдан вийшла би лише одна соціальна група. Без трьох місяців спільного досвіду самозабезпечення, самоорганізації та самооборони не було би сталого відчуття єдності дуже різних людей. Навряд чи таким шляхом була би здобута перемога. Скажу більше: навряд чи без цього добровольчий і волонтерський рух набув би такого розвитку. А значить, не виключено, Хрещатиком би їхали російські танки.
Що ж ми маємо зараз?
Маємо подрібнене, роздерте суперечностями суспільство. Про це нещодавно з болем написав Дмитро Кулеба. Таким шляхом не можна отримати жодних перемог.
Навіть тема боротьби з корупцією, що безумовно підтримується переважною більшістю громадян, вже не викликає такої одностайності.
Замість шукати приводи для єдності, суспільство шукає будь-який привід для розбрату. Ти за НАБУ? А я за ГПУ! Ти порохобот! А ти зрадофіл! Ти читаєш Касьянова (варіант: Пономаря) , а я його не читаю! Та як ти можеш?! Ти за парад? А я проти параду! Перелік можливих причин для суперечок нескінченний.
Все це, по суті, означає лише одне: ми досі не усвідомлюємо, в якій складній ситуації опинилися.
Нам потрібна дуже широка суспільна коаліція за Україну і за зміни. Куди входили би разом порохоботи і зрадофіли. Радикали і помірковані. Панікери і свідки Кривавого Пастора. Фронтовики і тиловики. Містяни і селяни. Люди різних соціальних станів, об’єднані двома спільними ворогами – якщо ми ще не доросли до об’єднання «за», так нехай поки що буде «проти». Російський агресор, безумовно, є першим ворогом, а корупція чудово підійде на роль другого. Це і є межа, це і є розрізняльна характеристика. Як між Майданом та Антимайданом. Ознака «свій-чужий», що дозволить впізнавати своїх, як на Майдані.
А всі інші розбіжності відкладемо на майбутнє. Відкладемо до перемоги над цими двома ворогами – якщо буде широка суспільна коаліція, то, сподіваюся, перемога не забариться.
І до цього моменту давайте будемо толерантними один до одного у всіх питаннях, окрім цих двох.