24-річний Артем Абрамович віддав життя, рятуючи бійців, які відступали, - більшість з них були поранені та контужені. Сьогодні друга річниця подвигу та героїчної загибелі екіпажу старшого лейтенанта Абрамовича.
Картина Радо Явора, присвячена загиблому герою – бійцю АТО Артему Абрамовичу
Сьогодні виповнюється друга річниця загибелі Артема Абрамовича – справжнього героя, чий подвиг вразив не тільки українців. Словацький художник навіть написав епічну картину про останній, відчайдушний бій наших танкістів.
“Ця картина – робота словацького художника Радо Явора, і створено її на основі реальної історії.
Командир танка, українець Артем Абрамович пішов на таран російського Т-72. Це рішення коштувало йому життя, але допомогло врятувати АТОвців, які відступали. Посмертно Артем був нагороджений орденом Героя України. Автор назвав карітну “Соняхи”… – підписано світлину в соцмережі.
24-річний командир взводу Артем Володимирович Абрамович (народився 21 квітня 1990 року) трагічно та героїчно загинув 12 серпня 2014 року, рівно 2 роки тому. Будучи командиром танка Т-64, вступив у двобій з російським танком Т-72. Разом зі старшим лейтенантом Абрамовичем у танку були сержант Антонюк і солдат Барбух. Екіпаж вважали зниклим безвісти з того часу, а 3 жовтня 2014 року в Ростові в танку знайшли останки Абрамовича (пошуковцями місії “Евакуація-200”), їх привезли до Запоріжжя та впізнали за ДНК. Похований у Житомирі на військовому цвинтарі.
12 серпня 2014 р. в цьому бою біля села Степанівка Шахтарського району (Донецька область) два ворожих танки Т-72 було знищено, а українці втратили Т-64 та БМП-2 (у якому загинули сержант Луцько та прапорщик Руденко).
За місяць до смерті Артем дав коментар “ТСН”, його взвод стояв тоді біля Бердянська: “Наше завдання – прикриття цієї дороги. Ми завжди будемо готові їх зустріти, прийняти бій, відбити атаку, не пустити ворога до міста”.
Частини бригади 27 серпня перекинули до Савур-могили звільняти війська з котлів. Опір терористів було зламано, від села Степанівка наші воїни рухалися на схід. 5 серпня три бойові машини піхоти та один танк зайняли висоту біля Никифорового. Абрамович керував блокпостом. За декілька кілометрів було ще два блокпости – командирами також були юнаки 22-24 років, лейтенанти та старші лейтенанти.
Штаби з полковниками, підполковниками та генералами були десь позаду, а основні сили на чолі з одним майором пішли вперед. Блокпости лейтенантів опинилися між ними.
Завданням лейтенантів було “прикрити відступ наших військ, деморалізованих та обстріляних у котлах”. Їм говорили, що вони будуть зніматися слідом за цими частинами, але потім наказали залишитися на місці – без конкретного завдання…
Зв’язок зі штабами був поганий, їжі майже не вистачало – воду та продукти юнаки купували за свої гроші (командир одного з блокпостів був у селі). Та ворог підступав ближче, і шлях до продуктів було перерізано. Хлопці знаходили воду тільки на сільському цвинтарі…
Блокпост на пагорбі обстрілювали, а хлопці не могли відповісти: міномети ворога стріляли з жіночої колонії.
12 серпня танк і дві БМП, що охороняли переправу через річку, відійшли на блокпост біля пагорба. Юнаки бачили великі сили терористів. Та зв’язатися зі штабами не вийшло. Вирішили відступати до основних сил бригади. Але там місцевий командир, старший лейтенант, наказав повернутися.
Тоді й почався обстріл з боку бойовиків: далекобійна артилерія, насувалися танки… По рації зі штабів хлопцям відповіли, що не допоможуть: «Снарядів немає».
До блокпоста мчали 4 ворожих танки. Один із них був “трофейним” – українським, і лейтенанти не відразу зрозуміли, що це вороги. Російські сили першими відкрили вогонь.
Один із наших танків дав збій, і в бою залишився тільки танк Артема та декілька піхотинців. Деякі хлопці були поранені, і Артем наказав усім відійти, а сам з екіпажем прикривав відступ.
Коли танк Артема розвертався, щоб рухатися за своїми, у нього на величезній швидкості “лоб у лоб” вискочив танк ворога Т-72. Артем встиг витягнути через люк механіка-водія та почав рятувати навідника. У цей момент стався вибух: здетонував боєкомплект. Танк ворога не вибухнув, потім його підірвали за ворожого боку.
Останки наших героїв знайшли в жовтні. Поховали Артема Абрамовича 23 травня 2015 року.
Слава Героям! Завдяки таким воїнам, як Артем і багато тисяч інших, ворог не пройде! Бо вони за потреби зі своїх тіл здатні побудувати стіну від ворога, щоб захистити друзів… Та сором керівництву цих юнаків – генералам і полковникам, які нічим не відрізняються від радянських “м’ясників”, що заради підвищення по службі здатні втрачати мільйони своїх підлеглих…
Вічна пам’ять Героям!
Артем Абрамович. Фото із сайта tyzhden.ua