Так звані ідейні сепаратисти, що воювали й отримали поранення, а також сім'ї тих бойовиків, яких убито в ході збройного протистояння на Донбасі, далеко не завжди можуть отримати обіцяні "урядами" виплати.
“Ополченців” незаконних “ДНР і ЛНР”, які взяли до рук зброю у 2014-му, не вважають військовослужбовцями, тому й не хочуть платити компенсації за їхню загибель або поранення.
А тим, кому дістаються відступні, дають у рази менше обіцяного і просять потерпіти, мовляв, у “молодої республіки” скрутно з грошима.
Не дозволено
Дмитро пішов воювати до так званого ополчення в травні 2014 року. Був, як кажуть його знайомі, ідейним, підтримував відокремлення Донбасу від України. Пройшов медкомісію, з військкомату його направили на навчання до Ростова. Через два місяці в складі озброєного формування терориста Ігоря Стрєлкова-Гіркіна новобранець-сепаратист, який отримав позивний Білий, потрапив до Кожевні (селище в Шахтарському районі Донецької області). Зв’язок із ним зник 25 липня, коли він отримав важке поранення під час свого першого бойового зіткнення. Його дружина Лариса зверталася до “військової прокуратури” ДНР, до так званих “міністерства державної безпеки”, “міністерства оборони” та до волонтерів, щоб розшукати чоловіка.
“У прокуратурі їй спочатку сказали, що після поранення Дмитра відправили до Ростова, у госпіталь, – розповідає історію пошуків знайома родини Людмила (ім’я змінено. – “Апостроф”). – Але там був не він. Потім дружині передали записник, хтось від себе там написав щось на зразок “я живий-здоровий”. Грошей за це ніхто не просив. Через якийсь час його командир із позивним Старшина передав мобільний Дмитра та повідомлення, що він нібито перебуває в госпіталі Краснодара, у нього через поранення в голову амнезія. Однак і в Краснодарі його не було”.
Подальший розвиток подій більше нагадує дешевий серіал. Наприкінці 2015 року Ларисі сказали, що чоловік з госпіталю виписався і залишився жити в Росії разом з медсестрою, яка за ним доглядала. Певно, припускають знайомі сім’ї, “командування” збройних формувань сепаратистів просто намагалося переконати родичів, що людина жива, щоб ті не порушували питання щодо виплати компенсації.
Про те, що Дмитро насправді після поранення помер, його родина дізналася тільки в лютому 2016 року. “Ларису викликали до прокуратури і показали два знімки. На одному стояла дата 25 липня 2014 року, був написаний його позивний, він був поранений у голову і живіт. Очевидно, першу допомогу йому надали, бо на фотографії було видно якісь трубки, – згадує Людмила. – А 26 липня він уже помер. Був ще знімок його вже мертвого, вона його впізнала. Виходить, дружину півтора роки ганяли, хоча його впізнали відразу. Навіщо вони це зробили? Дружині загиблого треба тоді було б виплачувати якусь матеріальну допомогу. А так просто на все заплющили очі”. 2014 року Дмитра поховали як невпізнаного на Лозівському кладовищі в Донецьку.
Родичі та знайомі не можуть розшукати його командира з позивним Старшина. Ніхто його жодного разу так і не побачив, а все, що стосується участі в боях “стрілківців”, тепер відновити вкрай важко – їх розформували, а сам Гіркін тепер персона нон грата в Донецьку.
“Коли Лариса звернулася щодо поховання до так званого міноборони ДНР, їй сказали, що все організують, ми попросили з військовими почестями, адже він так рвався, казав: “Хто, якщо не я?”. Обіцяли дати кількох людей, щоб вони вистрілили (над могилою) і щоб прапорцем труну прикрити, – розповіла Людмила. – А потім вони відступилися. Кажуть: “Та хто він взагалі такий!” “Ополченець” не є військовослужбовцем, жодних почестей вам, кажуть, не дозволено. Вона пішла до “військової прокуратури”, до якогось “генерального штабу”. Їй хвіртку відчинили, сказали: “Жіночко, чого ви сюди прийшли? Ми нічого не знаємо, ніхто з вами не розмовлятиме з цього приводу”. Потім вона хотіла до “міноборони” написати офіційну заяву. Їй сказали: іди, тітко, звідси, ховайте самі, як хочете. Жодної грошової допомоги не буде”.
Зрештою сім’я перепоховала тіло самостійно на донецькому Мушкетівському кладовищі. Про цю історію родичі хотіли розповісти місцевому телеканалу, але там цим не зацікавилися.
Їхні джерела
У 2014 році на території так званої ДНР діяло безліч різних збройних загонів – від так званої “Слов’янської бригади” (група Стрєлкова-Гіркіна), бригади “Схід”, “Оплота” до козаків і “кадирівців”. Згодом одних розпустили, інших вигнали назад до Росії, третіх включили до так званого армійського корпусу “міноборони ДНР”.
Спочатку одноразові компенсації за загиблих у боях на території так званої ДНР анонсувалися в гривнях. У ЗМІ можна знайти заяви про 850 тис. за тих, хто воював, і 250 тис. грн – за цивільних. У червні 2014 року один із ватажків ДНР Андрій Пургин на запитання про джерело фінансування виплат відповів: “Це наші джерела”. Він також зазначив, що перші сім’ї вже отримали гроші, хоча далеко не всі нібито готові з’явитися перед телекамерами та розповісти про це публічно.
У лютому 2015 року в так званій комісії з надання допомоги потерпілим під час воєнних дій ДНР заявили, що “через тимчасову відсутність фінансування” виплати припинено.
У вересні того ж року “комісія” повідомила, що до них за весь час роботи звернулося близько 4 тис. осіб. Затримку виплат пояснили такою великою кількістю бажаючих.
У грудні 2015 року ЗМІ так званої ДНР опублікували інформацію про виплату одноразових компенсацій потерпілим від війни мешканцям на суму понад 71 млн руб. (трохи більше $1 млн) за попередні сім місяців (з травня по листопад). Дізнатися за телефоном, чи відповідає ця інформація дійсності, і чи тривають виплати сьогодні, “Апострофу” не вдалося – зазначені на різних ресурсах контактні телефони були або відключені, або не відповідали.
Один із співрозмовників видання, що воював раніше в “козацтві” й отримав поранення, заявив, що на виплату компенсації документи не подавав, оскільки “інвалідом себе не відчуває”, заробляє нормально, фарбує машини і не претендує на ці гроші. “Багато сімей потребують, адже в нас тут не медом намазано, – заявив він “Апострофу”. – Мене перший раз поранило у 2014 році, було осколкове та кульове. Коли мене хлопці привезли в госпіталь, мене відразу прооперували, усе зробили нормально. Я ні копійки не заплатив. Потім повернувся в частину, потім було Дебальцеве, а після “Деба” в червні старі осколки заворушилися, я нові отримав, знову звернувся (до лікарні), а 2015 року підрозділ мій розформували, хтось перевівся до інших частин, а я пішов”.
Зараз, стверджує співрозмовник, наскільки йому відомо, компенсації за поранення виплачують, хоча йдеться про незначні суми. “Виплачують усім, хто подає документи, просто зараз сказали: “Хлопці, грошей мало. Тому занизили”. Моєму другові першого разу заплатили 3 тис. грн, а до 9 травня дали 6 тис. руб. (близько 90 доларів), – каже він. – Занизили виплати, так, однак обіцяли доплатити решту. Та я не уряд, коли це буде – не знаю”.
За його словами, у “козацтві” грошей сім’ям загиблих не шкодували. Правда, конкретні суми виплат він згадати не може, але розповідає, як одного разу у своєму підрозділі бачив матір загиблого бойовика. “Вона баті (“козаків”) дякувала – просто звездець. Я звернув увагу, які були похорони, труни – не оці, що з двох дощок збиті, а в нас стояли лакові. Ховали з почестями, був салют”, – розповідає бойовик. Він звинувачує українську сторону в смерті свого товариша по зброї, каже, що хлопець був молодий, не старший 22 років: того дня біля шахти Панфіловської людям привезли воду, чоловіки почали тіснити жінок біля машини з водою, тому бойовики поставили двох для підтримки порядку, а самі відійшли від натовпу метрів на 50. Співрозмовник стверджує, що в якийсь момент почався обстріл, імовірно, з боку Пісків. Під цей залп, за його словами, потрапили і цивільні, і ті, хто стежив за порядком.
Розрахунок закінчено
Донецький активіст і блогер Енріке Менендес підтвердив, що й він сам, і його знайомі неодноразово стикалися з тим, що люди в так званій ДНР не отримували обіцяних виплат. “Ця ситуація досить поширена”, – заявив він “Апострофу”.
Менендес пояснює, що в ДНР діє мораторій на реєстрацію громадських організацій. “Неможливо зареєструвати навіть організацію, яка б захищала інтереси людей, що брали участь у бойових діях, і тих, хто отримав важкі поранення або був убитий”, – говорить він. Ці питання перебувають у віданні так званого міністерства оборони, яке не поспішає вирішувати проблему невиплат. Щодо сум, то цифри, каже активіст, називають абсолютно різні. Багато що тут, як це часто буває, залежить від “командира”. Поки в так званій ДНР воювали розрізнені збройні формування, одні про своїх підлеглих і їхні сім’ї дбали самі, а в інших ніхто цим питанням не займався. Після створення “армійського корпусу” ситуація змінилася, і людей намагаються забезпечити соціальними виплатами. “Питання в тому, чи в заявленому обсязі вони їх отримують”, – говорить Менендес. Він чув, що за важкі поранення одноразова компенсація мала скласти до півмільйона російських рублів (приблизно $7,5 тис.), а потім – 12 або 14 тис руб. на місяць ($180-225). Насправді отримують менше і нерегулярно.
Сьогодні на виплати можуть розраховувати ті, хто воює в “армійському корпусі” ДНР. “Часто можна почути, що сім’ї тих, хто загинув, коли ще було просто “ополчення”, а це основна частина убитих, не можуть розраховувати на пільги, тому що не можуть довести, що ці люди воювали”, – підкреслює активіст. Обурюються цим фактом багато хто з тих, хто воював, однак далі блогів та обговорень у “ЖЖ” справа не йде.
Він уважає, що фінансовий ресурс для цих виплат, як, утім, і для існування всієї ДНР, надходить з Росії: “Звичайно, ці гроші не проходять офіційно, але десь у бездонному російському бюджеті можна їх заховати”, – говорить Менеденс і згадує інтерв’ю ватажка батальйону “Схід” Олександра Ходаковського, яке той дав у вересні 2015 року. “Ми діємо, спираючись багато в чому на допомогу Росії, і витягуємо цю ситуацію завдяки тому, що матеріальна допомога становить близько 70% нашого бюджету, за моїми оцінками”, – заявив тоді Ходаковський.
Оцінки Менендеса менш оптимістичні: майже 90% “бюджету” так званої ДНР забезпечуються з Росії. “На баланс” північного сусіда захоплені бойовиками території надійшли орієнтовно в березні 2015 року, вважає активіст.
Яна Сєдова
