Кажуть, що будь-яка робота шанована і будь-яка професія почесна. Неправда. Не будь-яка. Робота хулігана і професія гопника не можуть бути шановані та почесні, - міркує Антон Орехъ.
Хоча в наш час у нашій країні дедалі більше молодих людей обирають собі в житті саме таке заняття. Ті, хто слухають наш ефір регулярно, знають, що нам із завзятістю й азартом регулярно телефонують люди і посилають нас на три букви або просто лихословлять. Це не дуже приємно слухати, та я відчуваю до них швидше жалість. Бо молоді, здорові хлопці не знаходять у житті іншого заняття, як телефонувати в ефір і займатися непотребством. На це вони гають час, у цьому сенс їхнього життя, за це їм платять гроші. Помиратиме такий чувак, і запитають його діти: тато, а що ти робив, коли був молодим? А тато відповість: а я телефонував в ефір і лаявся матом. Гарний підсумок життя – буде що згадати наостанок.
Ті, хто прийшли на дитячий конкурс «Меморіалу», щоб облити зеленкою дітей, журналістів та Людмилу Улицьку і прогорлати різне паскудство, зайняті, по суті, тим самим. У розпал робочого дня молоді, сильні, енергійні, що, певно, вважають себе дуже розумними громадяни, рвуть горлянку і хлюпають зеленкою в літніх і в маленьких. Я сподіваюся, що вони хоча б отримають за це гонорар. Бо бути безкорисливим гопником – удвічі прикро. Утричі прикро, що все це відбувається на очах дітей і навіть прямо їх стосується. Над дітьми глумитися – це зовсім уже гидко. А ці діти цей випадок запам’ятають на все життя. І, як не дивно, саме для них він буде корисний. Тому що в дітей, які вирішили брати участь у конкурсі «Меморіалу», тепер не має бути сумніву, що вони вчинили правильно. І що конкурс, у якому вони беруть участь – добра й потрібна справа. Їм уже в дитинстві зробили натуральне щеплення від жлобства. І ще одна обставина дуже засмучує мене. Ці товариші вирішили, що кидати зеленку та лихословити найкраще, напнувши на себе георгіївські стрічки.
Колись, здається, уже в іншому житті, я теж носив георгіївську стрічку. Носив з гордістю, згадуючи подвиг своїх дідів, які воювали і загинули в боротьбі з фашизмом. Ця стрічка була щирим, народним символом. Згодом її стали носити депутати і кремлівці, і стрічка збюрократилася. Потім її стали носити всякі напівбандитські елементи на Південному Сході України, і вона стала символом війни з братнім народом. А тепер її носять ще й гопники, озброєні зеленкою. І чудова колись георгіївська стрічка перетворилася на щось зовсім соромне. Я не здивований, що міліція дивилася на все байдуже. Я впевнений, що нікого не спіймають і навіть не оштрафують. Адже гопник зараз – найкращий друг держави. Так що виходить усе правильно. Бути хуліганом і маргіналом нині вигідно, почесно і вельми далекоглядно. Можливо, нинішні гопники на смертному одрі скажуть про себе: це я тільки починав з того, що матюкався в ефірі та жбурляв зеленку в дітей, зате потім і депутатом був, і генералом, – і поховають мене з почесною вартою.
