Те, що відбувається у Вірменії, знищує саму путінську модель функціонування влади.
Про це заявив український журналіст і публіцист Віталій Портников.
Ще напередодні голосування у вірменському парламенті щодо кандидатури нового прем’єр-міністра країни – а на цю посаду було висунуто тільки одну кандидатуру лідера масових протестів – Ніколи Пашиняна – здавалося, що глава уряду буде обраний.
На користь цієї версії говорили обіцянки більшості з Республіканської партії забезпечити кворум на голосуванні, численні консультації, які провів Пашинян – причому не тільки з представниками різних парламентських фракцій, а й з делегацією російської Державної Думи, яка спішно прилетіла в Єреван.
Зрештою, було ясно, що відмова від обрання Пашиняна призведе до загострення ситуації в країні. Чому ж республіканці не просто не проголосували за Пашиняна, але зробили це демонстративно, влаштували кандидату справжню обструкцію з обвинуваченнями в дилетантизм і нездатності управляти країною?
В Єревані називають багато причин, крім найголовнішої – обрання Пашиняна не хоче Кремль. Хоча не стверджую, що про це не здогадуються. Політолог Левон Ширинян в інтерв’ю зазначив, що республіканцям “пригрозили російські … Вони – сила, яка обслуговує інтереси іноземного капіталу” Однак політолог впевнений, що республіканці “заради власної влади налаштовують чужака проти Вірменії”, а я вважаю – як раз навпаки.
Здавалося б, чим Москву не влаштовує Пашинян? Вірменія геополітично залежна від Росії. Пашинян в своїх виступах підтверджує вірність країни своїм геополітичним зобов’язаннями. Що стосується “дрейфу на Захід” – так до нього був схильний і колишній президент Серж Саргсян. Путіну довелося буквально змусити вірменського президента відмовитися від підписання угоди про асоціацію з Європейським союзом. Адже Саргсян був свій, перевірений політик.
До того ж Пашинян постійно підкреслює відмінність між вірменськими та українськими подіями, стверджує, що в Єревані – не “кольорова революція”, намагається всіма силами уникнути небажаних для Росії асоціацій. Але не виходить.
Тому що те, що відбувається у Вірменії, знищує саму путінську модель функціонування влади. Модель залишає функцію визначення складу цієї влади за організованим злочинним угрупованням, а “бидла” залишається просто проголосувати за затвердженим в який-небудь елітній сауні сценарієм.
Саме так президентом Росії став Путін – непоказний чиновник, якого вибрала сім’я Єльцина. І саме так повинно відбуватися в країнах, які “дружать” з Росією. Простіше кажучи – в її колоніях. А Вірменію в Москві сприймають саме як колонію.
Україна, в якій всього за рік до виборів ніхто не знає ні імені переможця президентських перегонів, ні складу парламенту – це справжнісінька катастрофа для Кремля і вибух мозку для пересічних росіян. І Вірменія загрожує перетворитися в таку ж катастрофу. Не випадково у вірменській церкві в Москві люди розповідають один одному новий сумний анекдот всього з двох фраз “У Росії теж могла б бути така революція. Але де ж взяти стільки вірмен? “. Кому це сподобається?
Саме тому російське керівництво і вимагає від своїх маріонеток у Вірменії не йти ні на які поступки народу. Навіть ціною їхнього власного краху. Навіть ціною дестабілізації в Вірменії. Навіть ціною нової війни на Кавказі. Найголовніше – “бидло”, тобто народ, який всіма фібрами своєї чорної чекістка душі ненавидить Володимира Путіна, не повинен отримати владу.