Цирк закінчився, клоун іде. Тепер головне питання залишається в тому, хто організував "марш Пригожина"? І це - точно не Путін.
Міркуємо: зруйновано інституційну вертикаль. Путін поспіхом обдзвонює всіх лідерів-друзів, і тільки одна африканська республіка збиралася відправити Путіну військову допомогу. Про це пише телеграм-канал CYNIC.
А ось “екстрені переговори” велися по лінії “Патрушев і Дюмін” (хоча “для вигляду” фігурує меседж, що це – Лукашенко).
ФСБ і ССО, виходить.
Обидві структури – поза орбітою путінського силового блоку.
На переговорах помічені дві людини – Дюмін і Патрушев за його спиною.
Тепер, коли все закінчилося, можна зіграти в гру “кому вигідно?”.
Поки Пригожин рухався на Москву, вся епопея безумовно була вигідна самому Пригожину, який скупив сітку інформаційних ресурсів, а також претендував на владу (або добре вдавав, що на неї претендує).
Що за підсумком Пригожин отримав натомість? Тут сказати складно. Навіть публічна страта Шойгу за допомогою кувалди не варта того, щоб фактично повністю позбавлятися свого бойового угруповання і своєї медійної ваги. Пригожин був у захваті від ідеї про владу, через що він упевнено перетворював війну на виставу одного актора, а бахмутський фронт – на сцену із собою в головній ролі.
Але за яскравим образом ховався “куратор” цієї інформаційної гри – той самий куратор, що зробив Солов’я недоторканним, і той самий куратор, який придумав кейс “смертельно хворого Путіна”.
І якщо зараз просканувати силовий і медійний простір, виявиться, що “перемогла” в марші Пригожина одна людина – Патрушев.
Шойгу і Герасимов – невідомо де і на зв’язок не виходили.
Путін – зганьбився повним розбратом у країні і взагалі непідготовленістю силових структур до мінімальних відповідей на “бунтівний проникаючий удар”.
Блок МО, ГРУ, ФСО, поліції – взагалі незрозуміло чим займалися. Була імітація боротьби. То танк у цирку застряг, то “кадирівці” добу добиралися до Ростова, але так і не знайшли Пригожина, то рили дороги, то підривали (невдало) мости.
Економічний блок – і так обезголовлений – так ще й розлетівся хто куди: підняв паніку, почав готувати “запасні аеродроми”, намагаючись вийти на Пригожина, щоб залишитися його гаманцем.
І тільки Патрушев залишився “не при справах”, поки МЗС шукало “змовників зі США”.
Якщо припустити, що Пригожин продовжував діяти в орбіті Патрушева і під його контролем увесь час, то абсурдна картина здається цілком структурованою.
ФСБ перехоплює основні важелі впливу над силовими і цивільними інститутами. Влада й авторитет Путіна посилено тяжіють до нуля. Усі “путінські ставленики” показали себе, як повні мудаки. Сам Путін виставлений нікчемою, яка не може заручитися підтримкою жодної з держав-членів ОДКБ.
А Патрушев, який “з’їдає путінські амбіції щодо неприпустимості переговорів із терористами”, виявляється головним чинником стабілізації внутрішньої ситуації.
Попутно Патрушев засвічує всіх, хто не проявив лояльність режиму, а опинився на боці заколотників.
І якщо “вагнерівці” будуть виведені з-під удару, то керівники формувань, які переходили на бік Пригожина, тепер цілком можуть потрапити під військові статті.
Тож підсумків у маршу Пригожина всього 2:
1. Створено базу всіх перебіжчиків: їх ніхто не зможе врятувати і ніхто навіть намагатися рятувати не буде: під “імунітетом” тільки агент і його “армія”.
2. Створено базу під повну ліквідацію “путінських” центрів сили патрушівськими гравцями.
А всі інші – у мінусі.
І насамперед усі, хто був під крилом Путіна. Той нікого не врятує і нікому безпеку гарантувати не може. За мінімальної внутрішньої проблеми система стає повністю паралізованою.