Потім - на тлі абсолютно безпардонної узурпації влади Януковичем - патріотична критика Табачника. Неначе Табачник сам себе посадив у крісло міністра.
На тлі будівництва кримінальної держави і розправ над конкурентами головна мета критики – Межигір’я. Соратники Януковича тоді вмовляли його переїхати. Ну якби він не був божевільним і переїхав би на Франка – що змінилося б у суті бандитської держави?
Тепер, коли головне в країні – домогтися структурних змін і побудувати нову державу, ми знову цікавимося, скільки чиновників вдасться посадити. Неначе неясно – без змін в країні всі ці посадки не змінюють взагалі нічого. Взагалі. Сталін у 1937 році розстріляв весь апарат. І що, жити стало краще? Жити стало веселіше?
Мені неприємні дискусії про квартиру Лещенка. Про те, що є поганим – що квартирa є такою дорогою або що брехня є такою дешевою.
Тому що люди, які засуджують Лещенка, ніколи не зізнаються, що підробленою була не репутація, а сам порядок денний – те, що Сергій називає справою всього свого життя. Те, що дозволило утвердитися політичному класу імітаторів, суспільству імітаторів, журналістиці імітаторів. Те, що дозволяє щоразу після перемог наших повстань підміняти зміни розправами, а реформаторів – пройдисвітами.
Я все одно вірю, що ми розірвемо це коло. Без надії таки сподіваюсь.