Ці чотири післямайданних роки були дуже складною дистанцією. І наступні чотири будуть. І так ще багато разів. Коли країна вплутується в національне будівництво, стає важко зупинитися.
Про це заявив блогер Віктор Трегубов.
А коли підніматися потрібно з самого постсовкового дна, доводиться так чи інакше впихати в голову психологічно нестерпну думку, що по-справжньому добре буде вже твоєму онуку. Якщо ти не будеш лінуватися, не будеш робити дурниць і не упустиш країну собі на ногу.
Насправді так було з усіма – від США до Ізраїлю, до благополуччя йшли протягом поколінь. Просто страшенно прикро, коли вони вже прийшли, а ти тільки починаєш, і ти – те саме покоління, якому заселяти прерії і орати пустелю. Хочеться на все плюнути і виїхати туди, де все вже побудували чужі предки.
Але після Майдану вже хочеться менше.
Чотири роки тому ми почали, і все ще летимо.
Що по-справжньому втомило за ці чотири роки, так це вислуховувати розчарування від невиконання вимог Майдану з вуст тих, хто на ньому не був. Так само і «країна втомилася від війни» у виконанні тих, хто бачив війну лише по телевізору.
Покарання всіх причетних до злочинів проти майданівців – здебільшого провалено. Ті, хто віддавав накази, втекли до Росії; ті, хто виконував, – здебільшого теж; і в останньому випадку тут явно варто сказати спасибі «дивним» запобіжним заходам, обраним суддями.
Майдан був, і він був прекрасний. Кожна його хвилина, кожна його жертва того коштувала. З нього почалася сучасна Україна – не інерційне існування УРСР, а саме Україна. І він вдався, зігравши свою історичну роль.