Якщо раз зіграв, дійшов до кінця - дивишся на світ та на людей геть по-новому. Бо розумієш, що понад півтора мільйона українців уже четвертий рік живуть, як фігури в цій жорстокій грі.
“Переселенська блуканина” – настільна гра, що спричинила цілий скандал. Багато хто обурився: як можна поневіряння переселенців із Донбасу перетворити у звичайну гру? Кажуть, над нами познущалися та ще й за європейські гроші.
Якщо раз зіграв, дійшов до кінця – дивишся на світ та на людей геть по-новому. Бо розумієш, що понад півтора мільйона українців уже четвертий рік живуть, як фігури в цій жорстокій грі. Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.Тиждень. Грати доволі небезпечно. Для психіки. Світ ніколи не буде таким як раніше. “В СБУ не змогли підтвердити факт вашого перебування на контрольованій території. Тож ви потрапили в “списки СБУ” – вам заблокували виплати”.
Раніше вони просто жили в цій грі. А тепер її намалювали. Щоб інші могли відчути весь відчай безкінечної блуканини. “Якщо не вистачає сил рухатись уперед, ви завжди можете повернутись на непідконтрольну територію”, йдеться у грі. “Вас треба усіх вбити!”, “Ви розумієте, наскільки ви всі хворі?”, – це пишуть в особисті повідомлення жінкам, що наважилися показати страждання, як гру. Для образливих коментарів та закидів вони запровадили спеціальне поле – номер 122: “Ви побачили багато негативних коментарів від агресивних користувачів та впали в депресію. Не можете ходити один хід”. “Я три дні та ночі жила з цими коментарями. Мені багато писали, що вони не згодні з текстами. Але жоден не написав, що написали неправду”, – каже співавтор гри Валерія Вершиніна. “Хороший хід. Ви знайшли роботу. Тепер варто подумати, як пробитись крізь черги в дитсадочку. Проте це дуже важливий крок. Тому перейдіть на поле 60”, – вона писала все це з власного досвіду. Валерія кинула три квартири в Донецьку, щоб почати життя по-новому в Києві.
“Це сім кіл пекла, бюрократичної тяганини, це необхідність боротися за своє життя. За свої права. І це дуже складно”, – говорить співавтор гри Ольга Іванова. Довжелезний коридор – ніби теж з якоїсь гри. Колись тут була маленька поліклініка, а тепер – місце компактного перебування. 11 сімей третій рік зависли на ігровому полі номер 41. “У вас є 5 квадратних метрів на родину з 4 осіб, але немає прав на це житло”. Юлії, втікачці з Луганська, пощастило – в неї 9 метрів на трьох.
Сусіди Юлії – Андрій, Ірина та їхні діти. Тут на підлозі є трохи місця, щоб розкласти гру. Андрій створив громадську організацію – так простіше відстоювати власне тимчасове житло. Але тепер воювати доводиться з власними сусідами-переселенцями. “Нині найбільша проблема переселенців – житло. І ось за житло іде війна. Вони хочуть приватизувати це приміщення”.
“А мені ось на днях кажуть: “Чого ти сюди припхалася?!”. Ось вони приїхали, а я припхалася. І ось сьогодні стоїть завдання у деяких людей, щоб нас звідси вигнати. Вони говорять про це прямим текстом. Нехай йдуть, куди хочуть”, – передає образливі слова інших переселенців Юлія. Ці люди не інтегрувалися і досі не зрозуміло, чи приживуться тут. Та до дому вони точно не вертатимуться, це поле в переселенській грі для них закрите. Кажуть, переселенське життя таке заплутане, бо багато з них не хочуть працювати. “Дуже багато людей за час АТО звикли до халяви. І приклеюються ярлики, що всі переселенці – халявщики, і не хочуть працювати. Я зі свого боку скажу – дуже багато людей, які не хочуть працювати. Вони чекають і сподіваються на те, що їм повинні, їм зобов’язані. Але ніяк не інтегруватися в цьому житті самим”, – відзначає Юлія.