70-річчя Держави Ізраїль - зовсім не та дата, яка може сьогодні викликати роздратування в Москві. У Росії сьогодні інші вороги.
А в Ізраїлі “на чверть колишній наш народ”, там говорять російською, туди пускають без віз, прем’єр Біньямін Нетаньяху регулярно відвідує Путіна, підтримуючи у кремлівського затворника ілюзію міжнародної значущості. Чому б не порадіти разом з євреями – навіть якщо в душі їх тихо ненавидиш? Але між тим ювілей Ізраїлю – це ще й свято поразки. Свято поразки Кремля.
У Росії, звичайно, люблять згадувати інше – підняту в ООН руку Громико і чехословацьку зброю. Безперечно, СРСР допоміг Ізраїлю відбутися і відбитися в перші дні існування. Але коли Сталін і його спадкоємці зрозуміли, що на Близькому Сході виникне не єврейський колгосп, а єврейська державу, вони зробили все, щоб його знищити, щоб єврейський народ – задушити.
Просто коротко нагадаю все, що було потім: кампанія проти “космополітів”, знищення культури на ідиш, розстріл Антифашистського комітету, “справа лікарів”, військова допомога ворогам Ізраїлю, ультиматум під час Суецької кризи, створення авіації Єгипту перед Шестиденною війною і участь радянських військових “радників” у війнах проти Ізраїлю, підготовка і захист терористів, негласна процентна норма для євреїв під час вступу до вищих навчальних закладів і прийомі на роботу і одночасно обмеження на виїзд з СРСР, процвітаючий державний антисеміт вим, тюремні терміни для єврейських активістів і “відмовників” (навіть головний святковий факел на церемонії 70-річчя Ізраїлю запалював колишній радянський в’язень, спікер Кнесету Юлій Едельштейн), розрив відносин з Єгиптом після підписання цієї країною світу з Ізраїлем і всіляке торпедування мирного процесу …
Вже щосили йшла перебудова, а дипломатичних відносин з Ізраїлем не було, “відмовники” влаштовували пікети, а до стендів єврейської держави на книжкових ярмарках стояли стояли в чергах тисячі людей, десятиліттями не бачили звичайної єврейської книги. Ось як все було. І Кремль змирився не тому, що усвідомив, а тому, що у нього вирвали зуби, тому, що, як зауважує товариш Путін, “сталася найбільша геополітична катастрофа ХХ століття” – ну ви зрозуміли, євреї з приводу приблизно такої ж катастрофи напиваються на Пурим , проводжаючи в останню путь товариша Амана.
Але взагалі, звичайно, дивно, що після всього цього кошмару євреї колишнього Радянського Союзу все ще відчувають себе євреями, а Держава Ізраїль живе і святкує. І те, що в Москві з цим змушені змиритися, – теж диво. Чудо відваги, яке дає надію, що рано чи пізно Кремлю доведеться змиритися з усіма, на чию волю він продовжує робити замах. У 1974 році в 26-у річницю Ізраїлю, що мало не загинув у війні Судного дня, але вижив і переміг, викликала у Москви не менший сказ, ніж торішня 26-та річниця незалежності України, мало не розтоптаної російською агресією, яка попри все вижила і перемогла . Але пройде і це – і 70-річний ювілей вільної України не буде викликати ніяких негативних емоцій – як і український прапор над Севастополем і Луганськом.
Так буде, звичайно. Не тому, що Кремль раптом подобрішає. А тому, що наспіх вставлені після “геополітичної катастрофи” зуби знову перетворяться в порошок і потрібно буде задуматися про власне травлення. Маю велику надію, що хоча б тоді в Росії вирішать обійтися без іклів.