Національна Асамблея Франції ухвалила резолюцію, яка пропонує скасувати санкції, запроваджені проти Росії через анексію Криму. Хоча документ не передбачає механізму прямої дії та не зобов’язує уряд до жодної конкретики, він віддзеркалює безпорадність правлячої Соціалістичної партії перед натиском кремлівського лоббі.
55 голосів “за” та “44” проти. У голосуванні взяли участь 101 депутат з 577 членів Національної Асамблеї Франції. А решта? Шкільні канікули, страйки, численні протестні акції, що нині відбуваються по цілій країні… Депутати мають так багато приводів просачкувати пленарне засідання! І жодної відповідальності за нехтування голосуваннями, від яких, на хвилиночку, залежить репутація країни в світі… Вам це нічого не нагадує? Так отож… “Розкіш демократії розбещує модераторів політичного процесу,” – жартує французький колега, політичний журналіст з 30-річним стажем. Але від жарту невесело.
“Це так неочікувано! – поділився радістю з часописом Le Figaro ініціатор резолюції про санкції, депутат від партії “Республіканці” та співкерівник прокремлівського “Франко-російського діалогу” Тьєрі Маріані. – Зрозуміло, що велика кількість депутатів-соціалістів проголосувала ногами.” Дійсно, соціалісти масово проігнорували засідання. Аргументи “проти”, що їх озвучив держсекретар у справах ЄС Арлем Дезір у майже порожній залі не дуже було кому підтримати. Лобістська машина, збудована Маріані, перевершила саму себе. Текст, що суперечить засадничим цінностям Французької республіки та міжнародним зобов’язанням країни, набув статус офіційного документу парламенту.
Тьєрі Маріані – один з найактивніших прокремлівських лоббістів. Саме він привіз улітку 2015 групу французьких депутатів та сенаторів до Криму, в обхід України, через Москву, за що всі учасники поїздки потрапили під заборону до в”їзду в Україну. Саме він восени того ж року привіз до Парижа та Страсбурга, в обхід санкцій. спікера Російської Думи Сергея Наришкіна, користуючись можливостями Парламентської Асамблеї Ради Безпеки ООН.
Апологетика загарбництва (звичайно ж, не французьких, а віддалених у просторі українських земель) пройшла переважно за підтримки голосів “республіканців”, представників “Лівого Фронту”, центристів з Союзу за Демократію та Незалежних, а також – двох депутатів від Національного Фронту Жільбера Колляра та Маріон Марешаль — Ле Пен, двох соціалістів Марі-Франсуаз Бештель та Жана-Поля Дюпре, та представника Лівих Радикалів Жерома Ламбера. “Ця резолюція не має механізмів обов’язковості та ні до чого не зобов’язує уряд, – пояснив Тиждень.ua паризький правник Фредерик Гра. – Йдеться не більше ніж про політичну тенденцію, висловлену в стінах Національної Асамблеї. Сенат, до слова, може висловити іншу думку.”
Отже, резолюція — це передовсім комунікаційний хід. Елемент тиску на Олланда, на Брюссель, на міжнародні інституції. Створення ілюзії масових настроїв, ресурсом у 86 депутатів, які підписали проект резолюції, та ще 55 народних обранців, котрі проголосували за документ. Ось і вся лобістська арифметика. Тим не менш, магія малих цифр вже дала можливість російським пропагандистам масово запустити фейк : санкції знімають, Париж наш!
Щоправда, Міністерство закордонних справ Франції швидко зреагувало на подію заявою речника. Офіційний Париж нагадав своє бачення процесу: зняття санкцій можливо тільки після втілення Мінських домовленостей та відновлення миру на Сході України. МЗС також підтвердив зобов’язання Франції перед партнерами по Європейському Союзу.
“Прямих наслідків для франко-українських взаємин голосування в Національній Асамблеї не має, – заявив у інтерв’ю Тижню Надзвичайний та Повноважний посол України у Франції Олег Шамшур. – Згідно з Конституцією Франції, зовнішня політика країни перебуває в компетенції Президента держави. Держсекретар у справах ЄС Арлем Дезір нагадав у своєму виступі, що передумовою до зняття санкцій може бути тільки імплементація Мінських домовленостей. Отже, позиція Франції стосовно України залишилася незмінною.”
Залишається з’ясувати, наскільки гостре бажання неповної сотні політиків за будь-яку ціну відновити співпрацю з Москвою відбиває реальні настрої французів? Адже не секрет, що репрезентативна демократія, не лише у Франції, шкутильгає. І якщо французи все менше й менше беруть участь у виборах, то це не в останню чергу тому, що велика кількість з них не пізнають себе в своїх депутатах. Та навіть більше: взагалі не знають, хто їх представляє і чим дихає цей мешканець паралельного світу.
Друге, не менш цікаве запитання: як зреагує на щойно ухвалену резолюцію Сенат? У горішній палаті французького парламенту партія “Республіканці”, до якої входять чимало активістів прокремлівського руху на чолі з Тьєрі Маріні, має більшість. Ясно, що президентська модель не дозволяє парламенту змінити зовнішній політичний курс. Але на комунікаційні процеси в суспільстві, опосередковано, парламент впливати може.
“Русофільство — це усталена тенденція французького політичного життя, – пояснив у інтерв’ю Тиждень.ua голова Організації Українців Франції Богдан Білогоцький. – Вона сформувалася не сьогодні, а ще в ХІХ столітті, та базується на багатьох алогічних міфах, які любить повторювати, зокрема, колишній міністр закордонних справ Ролан Дюма. Міф стосується “тривалого та стабільного партнерства” Парижа з Москвою. Проте, якщо проаналізувати події що Першої, що Другої світової війни, побачимо, що це зовсім не так. У Першу війну Ленін віддав перевагу союзництву з німцями, а під час Другої, коли Гітлер увійшов у Париж, Сталін надіслав йому вітальну телеграму. Сумнівне насправді союзництво… Але повернемося до наших часів. Росія має можливість робити, що заманеться, і зокрема анексовувати території Абхазії та Криму, бо вона є постійним членом Ради Безпеки ООН. Ті, хто її підтримують в загарбницьких діях, долучаються до цілковито аморальної справи. Що робити українцям? Протестувати, боротися за себе, доводити свою правду.”
У посольстві Росії у Франції нині, певне, спорожнили не один ящик шампанського. Але не будемо плутати маленьку інформаційну битву з великою війною. Війна триває. Переоцінити маневр супротивника – це дати йому додаткову інформаційну зброю. Резолюція Національної Асамблеї — це справа совісті тих, хто наплював у такий спосіб на свіжі могили синів та дочок України, котрі загинули, захищаючи рідну землю від загарбника. Це навіть питання відсутності совісті окремої групи осіб. Але не більше.