Те, що сталося в Сирії - це річ абсолютно закономірна. Це ситуація, яка цілком укладається в ту загальну схему поведінки, яку Кремль обрав для себе століття тому - після більшовицької революції.
Ми постійно стикалися з озброєним втручанням спочатку радянської Росії, потім – Радянського Союзу, а після його краху – єльцинської і путінської Росії в справи інших країн, але так, щоб це збройне втручання не асоціювалося з державою.
З’являлися різні добровольці і військові радники, які насправді були нічим іншим, як звичайними радянськими або російськими військовослужбовцями, переодягненими в іншу форми. І ці люди просто встановлювали ті режими, які були вигідні Москві, і допомагали тим режимам, які були вигідні Москві.
Після Другої світової війни до радянських добровольців додалися і кубинські “добровольці” в лапках. Вони теж робили різні військові дії на території цілого ряду країн, допомагаючи тамтешнім режимам або встановлюючи режими. Але фокус цього – це якраз така абсолютна безвідповідальність держави за людей, яких переодягають з форм регулярних частин в форму найманців.
Можу сказати, що на Заході теж так діють: є найманці, є приватні військові компанії. Але відмінність російського та радянського підходу від західного в тому, що на Заході – справжні найманці, які дійсно ніякого відношення до держави не мають, а створюють різні військові організації для заробітку грошей. І ці організації дійсно можуть впливати на політичні процеси в цілі держави.
У Росії все зовсім інакше, тому що мова йде про маскування під найманців осіб, які є службовцями Збройних Сил Російської Федерації або вербуються Росією для участі в тих чи інших кампаніях. І Росія визнає, як правило, тільки переможців.
Тому що, якщо ми згадаємо, кампанія по анексії Криму теж починалася з присутності там “ввічливих зелених чоловічків”, які не зважають на російськими військовослужбовцями, хоча є ними. І президент РФ Володимир Путін визнав присутність російських військ в Криму вже після того, як ця анексія відбулася.
Але уявіть собі на хвилиночку, що анексія в Криму отримала таку ж збройну відсіч, як, припустимо, отримав збройну відсіч рейд російських військовослужбовців – або найманців, як їх називають – на підприємство в Сирії. І вони були б знищені. І на вулицях Севастополя і Сімферополя пластами б лежали трупи цих так званих “ввічливих зелених чоловічків”. Що б сказали в Кремлі? Що вони не мають до цих людей ніякого відношення, що це не російські військовослужбовці.
Те ж саме відбувається в Сирії, і я не бачу тут нічого нового і сенсаційного. Сенсація тільки в кількості знищених російських військовослужбовців. І якби ці військовослужбовці не були б знищені, а, припустимо, звільнили б якийсь населений пункт, цілком можливо, що їх визнали б людьми, які мають відношення до Збройних сил РФ. Оскільки вони зазнали поразки і були ліквідовані американськими збройними силами, то їх відразу визнали неіснуючими і стали говорити про те, що це просто люди, які за своєю ініціативою кудись вирушили. Хоча ми бачимо, що цих людей вербували для участі в різних диверсійних акціях російського керівництва досить давно. Там є люди, які були на Донбасі, наприклад, і так далі.
Це продовження традицій тотальної безвідповідальності російської держави за участь у військових діях на чужій території. Зауважимо, що на території Сирії, можливо, гинуло більше громадян РФ, ніж в катастрофі літака “Саратовских авіаліній”. Проте, катастрофа цього літака призвела до скасування розважальних передач на телебаченні, оголошенню жалоби і іншим природних для цивілізованої країни актам співчуття. А загибель такої ж кількості людей на території Сирії, де, за словами самого російського президента, Москва допомагає законом сирійському керівництву, привела до повного ігнорування цих втрат.