Як відомо, душа людини - темний ліс, а душа політика - тим більше. Лише в рідкісних випадках з неї може вирватися таємне, що дозволяє зрозуміти, що нам всім уготовано в разі, якщо, не дай Бог, такого політику, маніпулюючи свідомістю мільйонів, вдасться зібрати критичну для країни масу голосів.
Про це розповів політик Андрій Сенченко.
У моєму дитинстві кожен хлопчик мріяв стати справжнім чоловіком – розумним, сильним, рішучим і справедливим. Для когось ці мрії знаходили образ космонавта, військового, міліціонера дяді Стьопи. Вони поступово трансформувалися і, врешті-решт, в реальному житті йшли в глибини пам’яті, залишаючись чимось теплим і глибоко особистим.
Опинившись в політиці, я відчув, що багато хто з претендуючих на владу, намагаючись впливати на свідомість так необхідних їм “носіїв голосів”, навмисно вторгаються в ті самі глибини пам’яті і намагаються відтворити абсолютно не реалістичні асоціації, покликані забезпечити їм перемогу в жорсткій і цинічній боротьбі за владу.
Знову вибори, і знову спроби такого вторгнення, створення некоректних асоціацій і проведення абсолютно надуманих паралелей, які, як на мене, принижують кожного виборця.
З першого дня здобуття незалежності український народ зробив вибір на користь демократичного шляху розвитку, відстояв його на Майдані, захищає його на фронті.
Але всі ці зусилля і жертви на шляху побудови держави, існуючого для громадян і керованого ними за допомогою демократичних процедур, дивним чином поєднуються з багаторазовим повторенням неадекватного вибору влади, заснованому на безмежній жадобі чергового дива.
Багато політиків з пафосом повторюють “Україна – не Росія!”, Але при цьому не тільки самі продовжують залишатися психологічними наступниками столітніх традицій сусідського самодержавства, а й нам, виборцям, намагаються нав’язати такі ж підходи, некоректно впливаючи на свідомість.
Анатолій Гриценко вже встиг заявити, що “в ситуації, що склалася в Україні необхідно встановити режим освіченого авторитаризму”. Таким чином він презентував себе як кандидата в освічені правителі і вирішив своїм особистим уявленням про справедливість, право і майбутнє нашої країни замінити наше право на демократію, конституційну незалежність гілок влади і справжнє правосуддя, без якого не те, що справедливості, – країни не буде.
Обгрунтовуючи цю передвиборну ідею підміни сили права, на якому засновано будь-яке суспільство, яке хоч трохи поважає себе, претендент експлуатує ті самі наївні дитячі образи твердого та рішучого хірурга за операційним столом або командира авіалайнера. “Їх стиль роботи авторитарний, ці професіонали з прізвищами беруть на себе відповідальність, приймають важливі для людей рішення без порожніх дискусій і голосувань”, – недавно заявив він.
На відміну від сусідів, де сучасний авторитаризм є логічним продовженням російського самодержавства і у більшої частини населення вже став частиною генетичного коду, в Україні історичних передумов і реальних умов для реалізації консервативної утопії освіченого авторитаризму просто не існує.
Авторитарних правителів в нашій недавній історії було більш ніж достатньо. Найтиповіші приклади – Янукович і не менше “улюблений” народом Порошенко. Кожному з них не відмовиш в рішучості при досягненні особистих цілей. Ось тільки цілі ці нічого спільного з інтересами країни не мали.
Що ж стосується епітета “освічений”, то його використання в цілях самореклами, скоріше, відображає нереалізоване внутрішнє “я”, ніж глибину змісту. Порошенко, до речі, не можна назвати неосвіченим правителем, проте це не завадило йому стати продовжувачем справи “проффесора кримінальних наук” Януковича, який також любив блиснути глибоким знанням творчості “поета” Чехова і Анни Ахметової.
Безумовно, легше за традицією в черговий раз повірити в диво, поступитися цьому чуду всі свої права і чекати, коли ж настане щасливе завтра. Підсумок гарантований – швидке розчарування, усвідомлення того, що ховалося за спиною чергового “чуда” і вело його до трону, ненависть до нещодавно обраної влади, соціальна апатія, подальша деградація суспільства і держави.
Альтернатива чуду завжди важка. Вона має на увазі особисту участь громадянина в долі своєї країни, усвідомлений вибір влади і її щоденний контроль як єдину гарантію якості рішень і дій цієї самої влади.
Майдан, добробати, волонтерський рух, сотні тисяч захисників країни, які пройшли фронт, – все це призвело до зміцнення самосвідомості громадян, зміни ставлення до влади і своїх прав.
Змінюється не тільки Україна – змінюється весь світ. Все менше людей в цивілізованих країнах готові, віддавши свої голоси на виборах, забувати про свої права до наступних.
На цьому тлі спроба запропонувати українському народові авторитарне правління виглядає абсурдним запрошенням в минуле, з якого навіть сьогоднішня Росія намагається вирватися з криками “Він нам не цар!”.